Бізнес та права людини у відновленні економіки Донбасу: шанс на сталий розвиток?

Наразі у Донецькій та Луганській областях склалася специфічна ситуація щодо економічного розвитку. По-перше, незважаючи на взяті на себе Україною зобов’язання щодо євроінтеграції та активне впровадження суттєвого пакету відповідних реформ, на території Донбасу відбувається збройний конфлікт, багато в чому спрямований на протидію даним тенденціям. По-друге, даний конфлікт суттєво вплинув на функціонування, а в окремих випадках призвів до руйнування традиційних економічних зв’язків, ланцюгів виробничих процесів східних регіонів.

Такий складний комплекс умов ставить державу та громадянське суспільство перед необхідністю виробити нове бачення економічного розвитку для даних територій. Тому актуальним є забезпечення синергії двох елементів: впровадження правових механізмів стимулювання регіонального економічного розвитку та забезпечення відновлення постраждалих територій.

Одним із можливих напрямів вирішення цього питання є забезпечення практичного впровадження Цілей Сталого Розвитку до 2030 р. (особливо доцільними в даному контексті виглядають Ціль 8. «Сприяння поступальному, всеохоплюючому та сталому економічному зростанню, повній і продуктивній зайнятості та гідній праці для всіх», Ціль 9. «Створення стійкої інфраструктури, сприяння всеохоплюючій і сталій індустріалізації та інноваціям», Ціль 12. «Забезпечення переходу до раціональних моделей споживання і виробництва»).

Розуміння даної необхідності вже знайшло відбиток у процесах державного планування. Так, у 2017 році було завершено підготовку та оприлюднено Національну доповідь «Цілі Сталого Розвитку: Україна». та розроблено низку інших стратегічних документів. Разом із тим, питома вага їх демонструють дефіцит деталізації питань щодо того, у який спосіб та якими засобами Цілі Сталого Розвитку мають та будуть впроваджуватись.

Можливий підхід до розв’язання даної проблеми, на мою думку, запропоновано у ключовій щодо окреслення таких заходів для Західної Європи Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 25 вересня 2015 р. № A/RES/70/1 (якою і було затверджено Цілі сталого розвитку до 2030 року), де в п. 67 Розділу «Засоби впровадження і Глобальне партнерство» зазначається, що створення динамічного та ефективно функціонуючого підприємницького сектору має відбуватися за умови захисту трудових прав і стандартів в області довкілля та здоров’я, в тому числі у відповідності до Керівних принципів ООН з питань бізнесу та прав людини  .

На сьогоднішній день відповідний процес імплементації таких принципів досяг значного прогресу на рівні стратегічних нормативно-правових документів Європейського Союзу, Ради Європи (членом якої, до речі, є Україна), Організації Американських Держав (ОАД). Затвердження Національних планів дій щодо бізнесу та прав людини відбулося у 20 країнах світу (при цьому ще 23 країни знаходяться у процесі розробки чи зобов’язались це зробити, а в 9-ти ведеться робота, спрямована на запуск такого процесу). Також, пріоритети щодо впровадження Керівних принципів ООН в практику ведення бізнесу встановила низка глобальних груп та форумів, які мають значний вплив в сфері міжнародної економіки та торгівлі, такі як G7, Міжнародна конференція з фінансування розвитку тощо. Тобто впровадження такого підходу для України було б перспективним.

Але має місце ще один, щодо мене, ще більш важливий фактор, що обумовлює особливе значення даних принципів. Колись, ще до підписання Угоди про Асоціацію, я мала змогу взяти участь у великому загальнонаціональному заході з питань актуальності Асоціації з ЄС. І ключовий спікер сказав, що головною проблемою такої угоди буде те, що Україна завжди буде запізнюватися. Сьогоденну для ЄС норму Україна буде імплементувати певний час. І за цей час ситуація скоріше за все зміниться, і ми будемо бігати цим зачарованим колом завжди.

Судячи із сучасних тенденцій розвитку зазначених вище Принципів, це – майбутнє ЄС, і почавши процес включення їх у вітчизняну правову систему ми маємо унікальну можливість стати якщо не першими в імплементації цього підходу, який ЄС визначає як ключові пріоритети для побудови власної економічної системи, то отримати шанс стати більш-менш рівними в даному питанні, що буде приводом для поваги як мінімум та може стати підґрунтям для поглиблення співробітництва на вигідних для України умовах.

Також це стане кроком щодо імплементації ключових положень Угоди про Асоціацію (адже спільні цінності, на яких побудований Європейський Союз, а саме: демократія, повага до прав людини і основоположних свобод та верховенство права, також є ключовими елементами цієї Угоди, що прямо закріплено у Преамбулі документу),

Враховуючи викладене вище, буде доцільним внести відповідні положення на трьох стратегічних рівнях.

Передусім, вбачається слушним започаткувати процес імплементації Керівних принципів ООН на національному рівні. При цьому вбачається за необхідне застосувати підхід, успішно апробований в ЄС, а саме забезпечення прямих зв’язків між стратегічними документами у сфері прав людини та у сфері сталого розвитку, в тому числі з економічних аспектів. На першочерговому етапі Україна має виконати положення Другого Принципу та зробити чітку заяву на законодавчому рівні, що держава очікує поваги до прав людини в межах усієї діяльності від усіх суб’єктів підприємництва, які розташовані на її території та/або підпадають під її юрисдикцію.

Логічним було б це зробити шляхом відповідних доповнень «Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року», Плану заходів з його реалізації та викладено пропозиції щодо способу формулювання окремих положень Стратегії Сталого Розвитку України на наступний період.

По-друге, поряд із запуском процесу імплементації Керівних принципів ООН на національному рівні, суттєві кроки мають бути зроблені по відношенню до східних регіонів України.

Реалізація такого підходу можлива шляхом внесення доповнень до «Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України».

По-третє, запропоновані вище завдання та заходи мають стати предметом для розгляду та впровадження у процесі оновлення Стратегій розвитку Донецької та Луганської областей.