Вугільні підприємства – перетворюємо мінуси на плюси

Не рік і не два вже ведеться мова про реформування вугільної галузі, що не в останню чергу передбачає ліквідацію низки вугільних підприємств. Проте не слід забувати, що крім позитивних рис на кшталт зняття необхідності бюджетної підтримки цих об’єктів, існує низка небезпек, до яких майже гарантовано призведе така політика.

Однією з найбільш наочних є проблема із зайнятістю вивільнених працівників. Так, у своєму виступі 15 червня 2016 р. директор департаменту вугільно-промислового комплексу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України Анатолій Корзун зауважив, що закриття шахт зачіпає інтереси близько 150 тисяч осіб – приблизно стільки становить загальна кількість працівників вугільної галузі та членів їхніх родин [1].

Незважаючи на те, що в Україні є схваленою Концепція створення системи соціальної підтримки працівників підприємств вугільної галузі та населення територій, на яких розміщуються вугледобувні та вуглепереробні підприємства, що перебувають у стадії ліквідації (консервації) [2], суттєво цей документ проблему не вирішує.

Інший аспект – екологічний. Наприкінці травня було представлено звіт німецьких експертів щодо ситуації на Донбасі, де, зокрема, визначено високу ймовірність екологічної катастрофи в цьому регіоні внаслідок можливого підтоплення шахт [3]. Цю ж інформацію підтверджують і національні експерти – колишня в.о. міністра екології та природних ресурсів Ганна Вронська та перший заступник ДП «Східноукраїнський екологічний інститут» Дмитро Аверін, додатково наголошуючи на можливості підйому ґрунтових вод, засолення (і внаслідок цього виведення з обігу) земель, метанових вибухів тощо [4].

Крім того, не слід забувати, що закриття шахти не має наслідком повне припинення її фінансування. Таке підприємство й надалі потребуватиме вкладень у консервацію та підтримання його у збалансованому вигляді. Відповідно до п.п. 5.3.1. «Реформування вугільної галузі» чинної Енергетичної стратегії України, «враховуючи дефіцит коштів державного бюджету на реструктуризацію галузі, тривалість процедури підготовки до ліквідації, процес закриття підприємств займе не менше ніж 5-7 років» [5]. Таким чином, про брак коштів на відповідні цілі йдеться навіть у ключовому плановому документі щодо енергетики країни.

Отже, закриття шахт цілком імовірно матиме наслідком більшою або меншою мірою, але колапс прилеглих територій.

Можливим виходом може стати переоблаштування подібних підприємств із тим, щоб і використовувати потенціал вивільнених працівників, і дати можливість громаді в тому числі самостійно підтримувати безпечний стан законсервованої шахти.

Наприклад, останнім часом на державному рівні декларується прагнення до впровадження альтернативної енергетики. Без проблем – у світі є успішні реалізації практики перетворення шахтних територій на сонячні електростанції. Так, наприклад, шахта невеликого британського міста Рімні (Уельс), розташованого на півдні країни, була закрита ще в 1970-х. Кілька років тому на ній змонтували кілька масивних каскадів сонячних панелей, які підключили до енергомережі країни. Тепер Рімні забезпечує енергією більше ніж три тисячі будинків. Потужність підприємства оцінюється у 13,5 мегават. У найближчих планах – встановлення обладнання для отримання енергії з сонця в наступній найближчій до Рімні закритій шахті.

Подібне ж впроваджено в англійських містах Білсторп, Уеллбек, Гедлінг, Мансфілд, Ламблі графства Ноттінгемшир, японському Коягіматі тощо [6].

Погані дороги? Не вистачає коштів на матеріали для якісного ремонту? Ще декілька років тому учений із міста Макіївка Донецької області Анатолій Мнухін (зараз працює в Запоріжжі) розробив проект, за яким на шахтах, що закриваються, можливо побудувати міні-заводи з комплексної стовідсоткової переробки породи, з якої терикон складається (докладніше про технологію див. на [7]. Інший можливий спосіб забезпечення зайнятості та розвитку екс-шахтарських міст – переробка териконів на будматеріали або інше використання у промисловості. Зайнятість в екс-шахтарському місті така ініціатива гарантуватиме також.

Таким чином, не слід сприймати вугільні підприємства як тягар, якого необхідно найшвидше здихатися. Давайте дивитися на те, що маємо, як мудрі господарі, використовуючи все можливе – іноземні практики, вітчизняні ідеї (вказані приклади заходів не є навіть приблизно вичерпним переліком можливого для здійснення) та зважуючи власні кроки.

Використані джерела

1. Вугільні шахти в Україні: інвестувати чи закривати?: Прес-реліз дискусії: http://uacrisis.org/ua/44212-coal.

2. Про схвалення Концепції створення системи соціальної підтримки працівників підприємств вугільної галузі та населення територій, на яких розміщуються вугледобувні та вуглепереробні підприємства, що перебувають у стадії ліквідації (консервації) : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2012 р. № 990-р // Офіційний вісник України. – 2012. - № 93. – Ст. 3794.

3. Олифер: Международные экологи предупредили об угрозе масштабного бедствия на Донбассе: http://www.unian.net/war/1349271-olifer-mejdunarodnyie-ekologi-predupredili-ob-ugroze-masshtabnogo-bedstviya-na-donbasse.html.

4. Бадюк А. Інтерв’ю з в.о. міністра екології та природних ресурсів Ганною Вронською та першим заступником ДП «Східноукраїнський екологічний інститут» Дмитром Аверіним: http://hromadskeradio.org/ru/programs/kyiv-donbas/i-o-ministra-ekologii-o-donbasse-zatopleny-shahty-zagryaznena-zemlya.

5. Про схвалення Енергетичної стратегії України на період до 2030 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 р. № 1071-р // Урядовий кур'єр. – 2014. – № 17.

6. Азаров В. Солнце над углем: шахты, которые превратились в солнечные станции: http://delo.ua/business/solnce-nad-uglem-shahty-kotorye-prevratilis-v-solnechnye-stanci-317167/?supdated_new=1463582638.

7. Фомина О. Разумный подход: http://uaenergy.com.ua/post/6481/razumnyj-podhod/.