Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
08.10.2019 15:28

5 помилок при зверненні стягнення на заставне майно відмінне від нерухомості

Адвокат, учредитель и партнер Адвокатского Объединения "Carlton & Amrok"

Серед учасників фінансових відносин панує думка, що найнадійнішим забезпеченням виконання грошового зобов’язання є нерухоме майно.

Серед учасників фінансових відносин панує думка, що найнадійнішим забезпеченням виконання грошового зобовязання є нерухоме майно.

Застава рухомого майна, такого як виробниче обладнання або транспортні засоби не надає тієї впевненості у забезпеченості фінансових активів як іпотека.

Як причину можна виділити два основні фактори:

- Можливість пересунути майно без його знецінення та втрати корисних властивостей;

- Складність ідентифікації майна (тут застава транспортних засобів та корпоративних прав має певні переваги).

Через це, при укладенні кредитного договору, договору позики, тощо кредитор воліє зменшити свої фінансові ризики шляхом укладення саме договору іпотеки.

Проте, на практиці трапляються випадки коли нерухомого майна боржника недостатньо, щоб бути впевненим в повному забезпеченні наданих грошових коштів. В такому випадку використовуються такі інструменти як застава корпоративних прав, укладання договорів поруки, укладання договору застави майна, відмінного від нерухомості, тощо.

Крім того, непоодинокі випадки, коли разом з нерухомим майном в заставу передається також обладнання, оскільки в сукупності вони становлять значно більшу цінність, ніж окремо. Наприклад, в приміщенні розташовано виробничу лінію або інше виробниче обладнання, та разом з нерухомістю воно може бути реалізовано в рахунок погашення заборгованості як цілісна одиниця (фабрика, завод, тощо), в той час, як на приміщення окремо може не бути попиту та реалізувати його буде значно складніше.

Отже, застава рухомого майна або цінних паперів є необхідним інструментом забезпечення виконання боржником своїх грошових зобовязань.

Розглядаючи заставу майна відмінного від нерухомості в розрізі саме процесуальної особливості оформлення такої застави та звернення стягнення на предмет застави слід зазначити, що на практиці трапляються численні випадки здійснення дрібних та значних помилок, внаслідок яких обтяжувач зазнає великі збитки.

Пропонуємо Вам 5 найпоширеніших та/або найсуттєвіших помилок, які допускають кредитори (обтяжувачі) при укладення договорів застави майна відмінного від нерухомості та зверненні стягнення на таке майно:

1) Не здійснення реєстрації обтяження (застави) в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (ДРОРМ)

Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (Закон про забезпечення) вимагає від сторін правочину реєстрації обтяження. При цьому, статтею 12 Закону про забезпечення визначено, що взаємовідносини між обтяжувачем та боржником за правочином на підставі якого виникає обтяження виникає з моменту набрання чинності цим правочином. При цьому, реєстрація в ДРОРМ надає цьому обтяженню чинності в відносинах з третіми особами. Стаття 10 Закону про реєстрацію визначає, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в ДРОРМ відомостей про обтяження цього рухомого майна. Зазначена позиція знайшла своє закріплення в судовій практиці. Верховний Суд (ВС) в постанові від 12.12.2018 у справі № 0503/6754/2012 зазначив:

 «У разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна.

Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.

Установивши, що на час відчуження спірного автомобіля боржником, у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про обтяження, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати збереження сили застави для нового власника».

Не слід вважати, що після реєстрації обтяження заставного майна в ДРОРМ про реєстрацію обтяження можна забути. Статтею 44 Закону про забезпечення визначено, записи зберігаються в ДРОРМ протягом пяти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право подати заяву про продовження строку дії реєстрації обтяження. Грошові відносини кредитор-боржник можуть мати тривалий характер, та порушення боржника може виникнути після спливу деякого часу. За таких умов дуже важливо контролювати наявність реєстрації обтяження в ДРОРМ.

Зверніть увагу, що в договорі застави сторони зазвичай передбачають хто з них зобовязаний зареєструвати обтяження заставного майна в ДРОРМ. Ми рекомендуємо обтяжувачам (кредиторам) брати такий обовязок на себе, оскільки це в їх інтересах, а відсутність реєстрації обтяження заставного майна може мати негативні наслідки.

2) Звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса без доказів безспірності заборгованості

Порядок та підстави вчинення виконавчого напису нотаріуса (щодо звернення стягнення на заставлене майно відмінне від нерухомості) регламентовано статтями 87 та 88 Закону України «Про нотаріат», Главою 16 Розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 та частиною 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

Зазначеними нормами визначено, що для звернення стягнення на заставлене майно (крім нерухомого майна) стягувач подає нотаріусу наступні документи:

а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів);

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Отримавши зазначені документи, суто формально нотаріус не має підстав для відмови стягувачу в вчиненні виконавчого напису.

Все було б просто, якщо б судова практика не визначала більш широкого підходу до визначення поданих для вчинення виконавчого напису документів як таких, які підтверджують безспірність заборгованості.

Так, Верховний Суд в постановах № 640/3673/17 від 20.09.2018 та № 310/9293/15 від 23.01.2018 доходить висновку, що при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. 

При цьому в постанові № 310/9293/15 від 23.01.2018 Суд звертає увагу на наявність заяв щодо перегляду умов кредитування, зміни валюти кредитування (конвертації в гривню за взаємовигідним курсом) та зміни графіку платежів як на докази, які свідчать про наявність спору між сторонами щодо розміру заборгованості за кредитним договором.

Аналізуючи наведену практику Верховного Суду, можна дійти висновку, що єдиними безспірним підтвердженням безспірності вимог стягувача є рішення суду про стягнення заборгованості. В іншому випадку, існує ймовірність що боржник оскаржить вчинення виконавчого напису до суду, посилаючись на спірність  вимог кредитора, та суд стане на його сторону. 

3) Недотримання процедури позасудового звернення стягнення на предмет застави

Звернення стягнення на заставне майно в позасудовому порядку має низку тонкощів та особливостей, які треба врахувати та виконати з метою недопущення судового оскарження правочину з звернення стягнення в подальшому.

Так, статтею 26 Закону про забезпечення передбачено перелік способів звернення стягнення на заставне майно в позасудовому порядку. Серед них:

1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача;

2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери.

5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

При цьому, статтями 27 та 28 Закону про забезпечення передбачено низку спільних для всіх способів звернення стягнення в позасудовому порядку дій, які зобовязаний здійснити стягувач з метою звернення стягнення на предмет застави:

1) Стягувач зобовязаний надіслати боржнику та іншими обтяжувачам повідомлення про порушення забезпеченого заставою зобовязання, яке містить встановлену законом інформацію;

2) Одночасно з надісланням боржнику ті іншим обтяжувачам такого повідомлення, зареєструвати в ДРОРМ відомості про звернення стягнення на предмет застави;

3) Стягувач очікує 30 днів з моменту реєстрації в ДРОРМ відомостей про звернення стягнення на предмет застави;

4) В випадку, якщо після спливу 30 днів боржник не виконає своє зобовязання забезпечене обтяженням або не передасть у володіння обтяжувача заставне майно, стягувач набуває право звернути стягнення на заставне майно в позасудовому порядку в спосіб інший, ніж передача застави у власність обтяжувача (в випадку якщо заставне майно не було передане у володіння обтяжувача, в протилежному випадку обтяжувач має право набути право власності на заставне майно).

З аналізу судової практики виходить, що дотримуватись наведеного порядку слід неухильно.

Верховний Суд в постанові від 27.06.2018 у справі № 336/5870/15 зазначив: «Разом з тим звернення стягнення на предмет застави пов'язується саме з реєстрацією у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та сплив тридцятиденного строку для добровільного виконання боржником свого зобов'язання.

Приватний нотаріус не перевірив реєстрації стягувачем у реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, не врахував, що звернення стягнення на предмет застави може бути розпочате лише в разі невиконання боржником свого зобов'язання протягом тридцяти днів з дня реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-83цс18».

В постанові від 06.12.2017 у справі № 914/3218/16 Вищого господарського суду України міститься наступний висновок: «Водночас, апеляційний господарський суд встановив, що в порушення вимог Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відповідач застосував інший, ніж зазначений у повідомленні, спосіб позасудового способу звернення стягнення, а саме звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, при цьому, повідомлення про обрання такого способу звернення стягнення боржнику, відповідно до вимог ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", не надсилалося. До того ж, приписами ст. 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує обов'язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду».

4) Відсутність фіксації володіння предметом застави та ігнорування інших обтяжувачів

Як вже було зазначено, в випадку якщо обтяжувач вибрав спосіб звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет застави, він обовязково повинен володіти заставним майном на момент звернення стягнення. Відповідно до ст. 397 ЦК України, володіння чужим майном, це безпосереднє тримання його у себе (у обтяжувача в даному випадку).

Слід зазначити, що володіння заставним майном відповідно до ст. 29 Закону про забезпечення є імперативною вимогою. Це означає, що в випадку оскарження правочину з набуття права власності на предмет застави до суду, обтяжувач має бути спроможнім довести факт володіння в суді. Доказом може бути відеофіксація перебування заставного майна у обтяжувача, тощо.

Також, стаття 29 Закону про забезпечення надає іншим обтяжувачам або боржнику право заперечити проти звернення стягнення шляхом набуття права власності. В такому випадку обтяжувач повинен задовольнити                 забезпечену обтяженням вимогу шляхом продажу заставного майна в порядку, передбаченому статтею 30 Закону про забезпечення.

В свою чергу, статтею 30 Закону про забезпечення визначено, що інші обтяжувачі мають переважне право на купівлю заставного майна. Тільки після відмови всіх обтяжувачів від купівлі заставного майна, обтяжувач ініціюючий звернення стягнення вправі продати це майно третій особі. Не слід вважати що обтяжувач, який здійснює звернення стягнення на заставне майно шляхом його продажу отримує всі грошові кошти, отримані за результатом такого продажу. Грошові кошти розподіляються в порядку визначеному ст. 31 Закону про забезпечення, та надходять рівномірно до кожного з обтяжувачів з однаковим рівнем пріоритету, а в залишку розподіляються рівномірно між обтяжувачами з нижчим рівнем пріоритету.

Є один дуже важливий нюанс про який обтяжувач має помятати ще на етапі ініціації процесу звернення стягнення. Статтею 26 Закону про забезпечення визначено, що обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на заставне майно, яке є предметом декількох обтяжень. В випадку якщо процедуру звернення стягнення було розпочато обтяжувачем з нижчим пріоритетом, обтяжувач з вищим пріоритетом вправі ініціювати припинення такого звернення стягнення.

5) Хибне припущення про неможливість звернення стягнення на заставне майно в судовому порядку

Майже всім правникам України, які стикаються з кредитними спорами відомо про позицію Великої Палати Верховного Суду (а відтак обовязкової до застосуванні всіма іншими судами) про неможливість визнання права власності на предмет іпотеки в судовому порядку. Починаючи з 2018 року (рік ухвалення постанови) звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності є виключно позасудовим способом звернення стягнення, принаймні допоки Велика Палата Верховного Суду не вирішить інакше.

На підставі зазначеної позиції Верховного Суду чимало правників зробили для себе висновок, що здійснення стягнення на заставне рухоме майно шляхом визнання права власності також є виключно позасудовим способом звернення стягнення, та здійснення його в судовому порядку є неможливим.

Більш того, Верховний Суд в постанові від 11.09.2018 у справі № 902/1087/16 дійшов аналогічного висновку, при цьому зазначивши:

«Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення заявлених у ній позовних вимог щодо звернення стягнення на заставлене майно шляхом визнання за позивачем (Банком) права власності на предмет забезпечувального обтяження.

З урахування вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті положень Законів України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", Закону України «Про іпотеку" суд не наділено повноваженнями щодо звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом визнання права власності на нього за заставодержателем.

Подібний же правовий висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 зі справи № 760/14438/15ц (провадження № 14-38цс18)». 

Проте, вже в грудні цьому ж року Верховний Суд в постанові від 11.12.2018 у справі № 910/21156/16 дійшов протилежного висновку, зазначивши що норми права які регулюють звернення стягнення на предмет іпотеки не є релевантними до правовідносин, які стосуються обтяжень рухомого майна.

Таким чином, звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності в судовому порядку  є належним способом захисту.

Стягувачу слід мати на увазі такий спосіб звернення стягнення, оскільки за певних обставин це може бути простіше та безпечніше ніж визнання права власності в позасудовому порядку.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]