Нас ще чекає реформа середньої освіти, а у Франції вона вже стартувала. Трохи про саму реформу, подібність і відмінність закулісної боротьби по-українськи та a la francaise.
У Франціїуряд намагається проштовхнути свійваріант реформи однієї з ланок середньоїосвіти — коледжу, де діти вчаться 4 роки,з 11-12 до 14-15 років. Вже є маніфестаціїнезадоволених, але так само є і розумінняекспертів, чому це потрібно. Напевно,все могло б пройшло більш-менш тихо, алеу 2017 році у Франції президентські вибори,і реформа — це можливість погратим’язами перед стартом виборчої кампанії.
Власне,реформа не є ні радикальною, ні глибокою.Вона дещо модифікує зміст навчальнихпрограм, через що, вочевидь, втратятьроботу вчителі деяких предметів. Протезагалом по країні кількість педагогівпісля реформи повинна зрости.
Не занурюучисьглибоко у французьку систему освіти,скажу, що сьогодні учень коледжу має 26обов’язкових годин навчання на тиждень:математика, історія, географія, пластичнемистецтво, музична освіта, наука прожиття та землю (свого роду сумішприродознавства, екології, біології),основи техніки, фізика та хімія, фізичневиховання, французька мова, іноземнамова, яка вивчається з початкової школи,з 12-13 років додається ще 2 годиниміждисциплінарних предметів на вибірколеджу. Тоді ж, якщо відповіднийнавчальний заклад пропонує, учень можеобрати давньогрецьку або латину. Сьогодні18% учнів зробили такий вибір. Це додаєще 2 години на тиждень, які з часомзбільшуються до 3.
Вивчати другуіноземну або регіональну мову можнапочати у 13 років. Проте є так званіколеджі з двома мовами викладання, дедруга іноземна мова вивчається вже з11 років, а з 13 є можливість слухатинелінгвістичні предмети іноземноюмовою, яку учень почав вивчати у почаковійшколі. Коледжів, які пропонують такуопцію, близько 15% .
На думкуміністра освіти Франції НаджатВалло-Белькасем, така розбалансованістьта неоднорідність коледжів є причиноюнерівності (нагадаю, уряд соціалістичний),тому президент відстоює ідею, що коженучень до 14 років (український аналог 9класів) повинен отримувати однаковийоб’єм знань. Власне, тому і булазапропонована реформа, яка в разіуспішного прийняття почне діяти з 2016навчального року.
Передбачається,що загалом 26 годин, розподілених міжобов’язковими предметами, залишаться.Проте відтепер другу іноземну мову вобсязі 2.5 годин на тиждень зможутьвивчати всі учні з 12 років, а двомовнікласи натомість зникнуть. Обсяг викладаннядавньогрецької та латини буде зменшенийдо 1 години на тиждень.
З 11 років(перший рік коледжу) вводиться додатковотри, а з 12 — чотири години додатковихзанять. Передбачено, що перший рік цебуде різноманітна робота в групах, якупотім замінятиме навчання за 8 напрямками,які матимуть не теоретичний, а практичнийухил: культура та творчість; тіло,здоров’я, безпека; науки та суспільство;економічне та професійне життя; сталийрозвиток; інформація та комунікація;мови та культура античності; регіональніта іноземні мови та культура. Що самевикладати, вирішуватимуть вчителіконкретного коледжу, таким чином будерозширена його автономія приблизно до20% від загальної кількості предметів.
Все цепотребуватиме і розширення педагогічногоскладу. Планується його збільшити на4000 осіб для 7100 коледжів.
Здавалосяб, усе чудово, проте права опозиціясхопилася за соломинку, роздмухуючитему звільнення вчителів давньогрецькоїта латини і зникнення коледжів з двомамовами викладання. На жаль, правітрадиційно чинять спротив великимреформам соціалістичного уряду і непрагнуть конструктивного діалогу.Почнемо з того, що вони навіть незапропонували альтернативного проектуреформи, і головним їхнім закидом євідсутність демократичного діалогущодо змісту реформи. Сумнівний закид,якщо зважати на те, що вести діалог вуряду виходить з усіма, крім власнеопозиції, яка натомість намагаєтьсястворити медіакартинку, ніби реформапроштовхується силою.
Насправдіурядмає вагомі причини прагнути цієїреформи саме зараз. По-перше, тому щовважає, як і кожен нормальний уряд, щоцей варіант реформи хороший. По-друге,бо це результат кропіткої роботи іпереговорів. Важких переговорів, зважаючина те, що соціалісти програють вибориза виборами і скоро, швидше за все,втратять владу. Проект реформи зміготримати підтримку Вищої ради з освіти— дорадчого органу з питань середньоїосвіти. Причому підтримку 2/3 складу, щобуває дуже рідко, зважаючи на доситьрізнобарвний склад. Тут є ті, хто відстоюєінтереси всіх зацікавлених сторін: іуряду, і профспілок, і батьків.
Ну а по-третє,уряд та президент заявили, що вжерозпочалася робота над узгодженнямпідзаконних актів, які через ріквпровадять цю реформу в життя. Ціузгодження, на думку уряду, дадуть змогуусунути всі дрібні розходження, яківиникають, але усунути вже після прийняттябазового тексту.
Реформа,найімовірніше, розпочнеться, аленапрекрасніше у цій історії те, щовідбувається з правою опозицією. У нихзараз своєрідний внутрішній розкол, єдекілька бажаючих бути єдиним кандидатомна президентських виборах, і кожен хочепоказати, як він добре розбирається восвіті. Не спромігшись запропонуватиальтернативний текст реформи, Саркозівикликає на дебати міністра освіти,інший лідер Союзу за народний рух АланЖюпе (колишній міністр закордоннихсправ) у вересні обіцяє видати книжкупро своє бачення системи освіти, а ЛюкШатель, колишній правий міністр освіти,пише пости про освіту.
Зовсім скоров Україні голосуватимуть за рамковийзакон ’’Про освіту’’, закон ’’Пропрофесійну освіту’’ та ''Про науку інауково-технічну діяльність'', а трохизгодом, напевно, і закон ’’Про середнюосвіту’’. Зміни, передбачені в них,явно не будуть такими поверхневими, яку Франції: запроваджуватиметьсядванадцятирічка, розширюватиметьсяфінансова автономія освітніх закладів,мінятимуться підходи до навчання учнівта підготовки вчителів. І все це призведедо розголосу, сварок, популізму, бо ждоведеться закривати школи, хтосьвтратить роботу, а хтось - просто рибнемісце. І всі ніби розуміють, що реформинеобхідні, але ж у нас є ’’виборець’’.Тому питання освіти у нас надзвичайнозаполітизоване, з трибуни ВерховноїРади нам знову ті ж самі обличчярозказуватимуть, як захищають інтересивчителів, а насправді здобуваютьполітичний капітал. Ці люди ніколи незапропонують дієві варіанти вирішенняпроблем. Все, на що вони здатні, це простозаконсервувати існуючий стан речей.Це ж так просто.
Реформа вУкраїні, як і в Франції, врешті-решттакож розпочнеться, бо вона потрібна,але відмінність нашої ситуації в тому,що можна із певністю сказати: Сергія Квіта надебати ніхто з тих, хто кричатименайголосніше, не викличе, і у вереснікнижки про своє бачення системи освітив Україні ніхто не надрукує.
