Захист активів як критичний напрямок державної політики

Політична криза яскраво і переконливо доводить, що незалежність держави, її фінансова та соціальна стійкість, здатність протистояти численним сучасним викликам, є, у тому числі, характером ставлення держави до області захисту активів.

Розпочинаючи рубрику присвячену Захисту Активів (Asset Protection – «АР»), ми припускали, що її метою буде поступова і не швидка інтеграція цього напрямку в площину консультативної, передусім юридичної практики та менеджменту, що вже склався. Дійсно, ще кілька місяців тому, викликав багато питань розгляд АР як окремого напрямку докладання зусиль господарюючого суб'єкта, напрямку менеджменту на підприємстві або цілісний підхід при просуванні консультаційних послуг.

Але як це завжди буває, життя вносить корективи в наші плани. У продовження української політичної кризи, розгорівся і на даний момент триває масштабний міжнародний конфлікт, пов'язаний з "незалежністю" Криму, в який були втягнуті практично всі великі держави світу.

І якщо, на щастя, відкритого військового протистояння вдалося уникнути, то протистояння в політичному, інформаційній та інших сферах досягло небаченого напруження. У частині ж економічн ій, протистояння набуло форм, які мають всі ознаки військових дій. Багато експертів навіть заявляють, що світ перебуває на порозі нової світової війни, війни, яка буде вестися іншими, не традиційними військовими засобами - економічними. І тут не важко погодитися. Якщо мета будь-якої війни - спонукати державу - противника до необхідного поведінки, нав'язати їй свою волю, то дії щодо активів, пов'язаних з нею, як державних, так і приватних, є не менш ефективн ими, ніж демонстрація прапора авіаносцями, бомбардування і висадки десанту.

Більше того, ми могли побачити, що "традиційні" військові дії на сьогоднішній день значною мірою зарегульовані і знаходяться під пильним контролем міжнародних правових інститутів. Їх використання пов'язане зі значними складнощами. Для особи, як а прий має рішення про їх використання самостійно - несе значні ризики.

Водночас, вплив на активи противника з тією ж метою – спонукати його до необхідних дій, не має поки настільки детальної регламентації в міжнародному праві, централізованих та спеціалізованих інституцій, які б контролювали його використання, при тому що різновидів такого впливу - дуже багато.

Протягом досить короткого часу, ми стали свідками використання численних " ударів по активах". Причому здійснювали ці удари всі конфліктуючі сторони і навіть ті, що відкрито не ідентифікували себе як учасник конфлікту.

Ми побачили як: блокуються рахунки і активи олігархів, а самі олігархи беруться під арешт; зупиняються розрахунки по сотнях тисяч платіжних карт і паралізується діяльність банківських установ; ініціюються багатомільярдні позови, які загрожують державним дефолтом; обвалюються ринки цінних паперів, в наслідок чого знецінюю ться цілі галузі; знижуються міжнародні рейтинги, обмежуючи можливості держави по залученню фінансових ресурсів; запускаються механізми "націоналізації", що призводять до в илучення величезних майнових комплексів та пр.

Криза ще не завершена, але в же зараз можна зробити висновок, що на даному етапі захист активів має ознаки обов'язкового напряму державної політики. Чергова, але не остання  криза яскраво і переконливо довела, що незалежність держави, її фінансова та соціальна стійкість, здатність протистояти численним сучасним викликам, є, в тому числі, і наслідком ставлення держави до даної області. В даний час саме існування держави напряму пов'язано не тільки і не стільки з її військовою міццю, скільки з її можливстями забезпечення своєї економічної безпеки, обмеження можливостей впливу на свою фінансову та правову систему, прямого і опосередкованого негативного впливу на інвестиційну привабливість своєї економіки, захисту інвестицій, що знаходяться за її кордонами.

На жаль, протягом практично всього періоду незалежності, Україна робила вкрай мало зусиль у даному напрямку. Більш того, фактом є політика подвійних стандартів у цій сфері, коли всередині країни штучно підтримується режим перманентного переділу активів, що сприяє їх концентрації у власності обмеженого кола осіб, а для захисту активів використовуються зовнішні механізми, які знаходяться під контролем інших держав.

Ми вважаємо, що саме цей підхід і привів до соціального вибуху, політичної кризи і поставив під питання територіальну цілісність України. Продовження такої політики вже найближчим часом може поставити під питання сам факт існування України як незалежної держави.