Допит в кримінальному процесі. Що таке допит і хто нас вводить в оману

Сьогоднішньою темою є досить актуальне і беззаперечно цікаве питання. Всі студенти юридичних факультетів в тому числі молоді юристи, беззаперечно адвокати в свої практиці чи навчанні зустрічались з таким терміном, як допит, але мало кому відомо, що розуміється під цим словом, а сама в контексті Кримінально процесуального кодексу України 2012 року.

Ще під час лекцій та семінарів з кримінально процесуального права України, я звернув увагу на коло осіб які в праві брати участь в допиті у судовому процесі. Питання допиту за КПК 2012 року не досить широко освітлюється, можливо за ще відносно недавньої дати його прийняття, чи можливо навмисно це вирішуйте самі.

Так, що ж являє собою допит в судовому процесі. Допит розуміється як важливий процесуальний засіб для встановлення фактичних даних, що мають доказове значення.

В ст. 351-353 та ст. 356 визначено коло осіб, які можуть брати участь в допиті на стадії судового розгляду. Що досить сильно різниться з колом осіб за КПК 1960 року. Також ст. ст. 225 та 226 визначають коло осіб, що беруть участь у допиті в судовому процесі під час досудового розслідування.

Читаючи статтю 351 ч.1 Ми можемо знайти такі ключові слова, як прокурор потім захисник, а також допит та запитання. Як ми бачимо законодавець розділив поняття допиту і можливості поставити додаткові запитання. Також це ми можемо побачити з статті 352 ч 11. Після допиту свідка йому можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також головуючим та суддями. А також в ч.2 ст. 356 Експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони обвинувачення, першою допитує сторона обвинувачення, а експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони захисту, - сторона захисту. Після цього експерту можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також головуючим та суддями.

Чому це розподілення відіграє таку важливу роль, на мою думку. Кожну особу перед допитом приводять до присяги, в якій роз’яснюються його права, та повідомляється за кримінальну відповідальність в разі дачі завідома неправдивих чи відмову від дачі показань. Відповідно до положень ч. 1 ст. 95 КПК України, показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Тепер повертаючись до вище зазначеного випливає те, що допит завершується після того, як прокурор і захисник задали всі питання. Відповідно на всі запитання надалі, які буде ставити суддя, потерпілий чи інші учасники, на їхні запитання присяга не розповсюджується. І не якої відповідальності за відмову від їх дачі нести не може.

А як ми можемо бачити в суді, судді використовують не обізнаність учасників судового процесу та давлять на них своєю владою змушують говорити правду і тільки правду. Що на мою думку порушує ст. 6. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як кожен в праві на справедливий суд, а коли суд навмисно вводить обвинуваченого, свідка в оману шляхом, погроз про кримінально відповідальність, за дачу не правдивих показів, на мою думку це є прямим порушення Конституційних прав людини.

Також слід зазначити, що всі відповіді, які надає особа після завершення допиту не можуть бути використані, як доказова база і суд у винесені рішення не може апелювати ними. Також спірним для мене є той момент, що головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей. Як класифікувати такі запитання, як доповнення до показів, чи просто відповіді, які не несуть ні, якої доказової бази. Я придержуюсь думки, що все ж допит ведуть лише прокурор та захисник, що випливає зі ст. ст. 351-353 та 356 всі інші запитання навіть в контексті уточнення відповідей, на запитання, що задав прокурор не є показами і не несуть ніякої доказової інформації.

Також дуже цікавою статтею для аналізу є 225 стаття КПК., а саме абз. 3 п. 1, ст. 225 Допит особи згідно з положеннями цієї статті може бути також проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення жодній особі не повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженні - це на мою думку прямо порушує право обвинуваченого на захист. Даний абзац порушує такі статті КУ 24, 55, а також ст. ст. 95 ч. 8 та ст. 96 КПК. А також повністю суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в ст.6 п. b та d. Пункт b який говорить на нам про те, що кожна особо повинна мати час і можливість, необхідні для підготовки свого захисту. В свою чергу в пункті d йдеться про право допитувати свідків обвинувачення. Цей час передбачає і можливість підготувати, запитання для свідків, що унеможливлюється так як свідок не з’являється в судове засідання так, як був вже допитаний в ході досудового слідства. Це призводить до того, що сторона обвинувачення в ході досудового розслідування затягує строки оголошення підозри, користуючись владними повноваженнями, викликає потенційно важливих свідків для сторони захисту і без її участі допитує їх. Таку свободу дій дає саме формулювання статті в частині «-наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді - », на мою думку таких обставин є не так багато, тому доцільно було б їх перелічити. В іншому випадку це призводить до того, що сторона обвинувачення сама створює такі обставини, для своє переваги в судовому процесі, так як в більшості випадків такі свідки так і не з’являються до суду, що порушує вище переліченні права сторони захисту, а в суддів не залишається нічого окрім прийняти дані покази, як законні.

Підсумовуючи все вище сказане, я вважаю, що це питання повинно бути освітлене, а ВСУ повинен дати роз’яснення, щодо трактування цих проблемних запитань, що виникають під час судового розгляду.