Митне оформлення авто: що там із судовим захистом?

Суд - останній бастіон захисту прав платників податків від протиправних рішень, дій чи бездіяльності митниці. Однак, ефективність судового захисту є доволі дискусійною.

Ввезення транспортних засобів на територію України зачасту ускладнюється митним оформленням, під час якого митні органи приймають рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості в сторону її збільшення. З метою випуску автомобіля у вільний обіг, на підставі скоригованої митницею вартості, платник податків вимушений подавати нову митну декларацію і що найважливіше – здійснювати додаткову доплату за митне оформлення. Для багатьох українців, які підшуковують транспортні засоби закордоном, таке коригування суттєво впливає на розмір очікуваних витрат, що зумовлює необхідність звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Враховуючи загальні тенденції судової практики, спробую розібратися, чи є судовий захист у цій категорії спорів з митницею ефективним і як платнику податків якнайкраще поновити порушені права.

Перш за все, платнику податків необхідно звернутися до адміністративного суду з позовом до митниці про оскарження рішення щодо коригування митної вартості та картки відмови в прийнятті митної декларації. При цьому позовні вимоги мають бути викладені шляхом визнання протиправними та скасування індивідуальних актів митного органу, що узгоджується зі ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). Якщо рішенням суду позовні вимоги буде задоволено, то всі відомості внесені до митної декларації на підставі скасованих актів митного органу вважатимуться недійсними і помилковими. У результаті цього, після набрання рішенням суду законної сили в особи виникає право на повернення надміру сплачених сум митних платежів. До речі, згідно з ч. 1 ст. 25 КАС України звернутися до адміністративного суду можна як за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача - платника податків, так і за місцезнаходженням відповідача - митниці.

Право платника податків на повернення надміру сплачених сум митних платежів гарантується ст. 301 Митного кодексу України, ст. 43 Податкового кодексу України та ст. 45 Бюджетного кодексу України. Таке право виникає, коли між сторонами відсутній спір про право на повернення зазначених платежів. Особа повинна звернутися до митниці із заявою визначеного змісту, до якої необхідно долучити копію платіжного документа, що підтверджує розмір переплати, та копію судового рішення на користь платника податків.

Системний аналіз Порядку, затвердженого наказом Мінфіну № 643 від 18.07.2017 р. дає підстави стверджувати, що у разі отримання заяви платника податків, митний орган зобов`язаний не пізніше ніж за 5 робочих днів до закінчення 20-денного строку з дня подання такої заяви підготувати висновок про повернення відповідних сум коштів та подати його для виконання до органу Державної казначейської служби України. Дискреція митного органу, тобто повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною, обмежується вичерпними випадками. Так, митний орган уповноважений відмовити платнику податків в оформленні висновку виключно якщо встановить: (1) невідповідність поданої заяви встановленим вимогам, (2) відсутність перерахування до державного бюджету коштів, про які заявляється вимога щодо повернення, (3) наявність податкового боргу. У решті випадків, митниця зобов’язана оформити такий висновок і передати його до казначейства на виконання.

Однак, на практиці доводиться стикатися з тим, що митниця або ігнорує необхідність опрацювання заяви платника податків або ж протиправно відмовляє у складенні висновку, мотивуючи це підставами, не передбаченими законодавством України.

Фактично, платник податків, який вже пройшов горнило судового розгляду, має на руках рішення, яке підтверджує його правоту, знову потребує захисту від чергових неправомірностей з боку митниці.

Слушним буде запитання, а чи не можна було одразу через суд зобов’язати митницю скласти висновок або ж казначейство перерахувати кошти, для того, щоб в майбутньому не стикнутися з цими формальними перешкодами? – Вочевидь, ні. До того як рішення про коригування митної вартості та картка відмови в прийнятті митної декларації не будуть скасовані, суди обмежуються тим, що подібні вимоги є передчасними. Дійсно, доплачені за митне оформлення автомобіля кошти вважаються правомірно перерахованими до державного бюджету, допоки інше не встановлено судом. Окрім цього, за наявності спеціального порядку повернення таких коштів, рішення суду з того самого питання буде втручанням у дискреційні повноваження суб’єкта владних повноважень. Загалом, практика виходить з того, що повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких коштів. 

Звертаючись вдруге з позовом до суду, формулювання вимог платника податків залежить від того, у який спосіб було порушено його права. Щодо першої вимоги, то якщо митниця не відреагувала жодним чином на подану їй заяву, необхідно просити суд визнати таку бездіяльність протиправною, а якщо митниця відповіла, то слід – визнати таке рішення, нехай навіть у формі листа з розмитими формулюваннями, протиправним і скасувати.

Друга позовна вимога повинна бути спрямована те, щоб зобов’язати митницю вчинити активні дії. Видається, що найефективнішим способом захисту є зобов’язання митного органу оформити та направити на адресу казначейства висновок про повернення платнику податків надміру сплачених сум митних платежів відповідно до його попередньо поданої заяви.

Однак, трапляються випадки, коли адміністративні суди вважають за необхідне самостійно уточнити зміст позовних вимог з наступним обранням способу захисту шляхом зобов’язання митниці повторного розглянути заяву платника податків. Таке рішення суду можливе, якщо відмовляючи у складенні висновку, митниця не реалізувала повністю своєї компетенції з розгляду заяви. Наприклад, митний орган протиправно відмовився оформлювати висновок через те, що платник податків після скасування судом рішення про коригування митної вартості не ініціював внесення змін до митної декларації, однак питання перерахунку коштів до державного бюджету та відсутності податкового боргу – не перевіряв. Дилема полягає в тому чи може суд зобов’язати митницю скласти висновок, якщо вірогідно існують інші, законні підстави для відмови у його складенні, які митний орган ще не з’ясовував.

З огляду на принцип офіційного з’ясування всіх обставин та активну роль в процесі (п. 4 ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 9 КАС України), адміністративний суд наділений повноваженнями і повинен їх реалізовувати саме для ефективного захисту особи від порушень з боку суб’єкта владних повноважень. Саме тому якщо суд обмежиться лише зобов’язанням митного органу повторно розглянути заяву, то зважаючи на попередній досвід взаємовідносин з митницею, не слід виключати те, що права платника податків знову не буде поновлено і йому знову доведеться звертатися до суду. Вважаю, що слід виходити з того, що митниця, отримавши заяву платника мала можливість здійснити всі перевірочні заходи, а відмова скласти висновок на підставі конкретної причини свідчить про те, що інших – не було встановлено.

Ще Верховний Суд України в постанові від 16.09.2015 р. у справі № 826/4418/14 дійшов висновку, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У тій же постанові Верховного Суду України, яка тривалий час залишається дороговказом під час розгляду подібних спорів, визначено, що у випадку бездіяльності митниці зі складення висновку, правильним способом захисту є вимога про зобов’язання оформити його, а не про стягнення коштів. На мою думку, суд все ж повинен розглядати по суті вимогу про безпосереднє стягнення коштів, якщо до цього часу платник податків безуспішно вичерпав усі доступні засоби захисту.

Доводиться констатувати, що ефективність судового захисту в спорах з митницею залишається на низькому рівні. Платник податків може тривалий час витратити на судові тяганини, навіть дочекатися омріяного рішення суду на свою користь, однак так і не отримати назад надміру сплачені митні платежі. Системні проблеми в роботі митних органів накопичуються давно, інакше чиї рішення, дії чи бездіяльність продовжують оскаржувати тисячі платників податків по всій Україні. Протистояння філософії «платника податків» та «митного органу» є традиційним, а можливість розв’язання цієї конфліктності - риторична. Разом з тим, якщо ведемо мову про судовий захист, то саме він повинен гарантувати особі поновлення порушених прав у найкоротший строк.

На мою думку, в адміністративного суду достатньо процесуальних інструментів для якісного реагування на системні збої в державній митній політиці, зокрема:

- можливість виходу за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України),

- можливість судового контролю за виконанням судових рішень (ст. 382 КАС України),

- можливість постановлення окремої ухвали (ст. 249 КАС України).

Скоріш за все, проблема якості судового захисту полягає якраз в тому, що вищезазначені повноваження суди часто сприймають як «можливість», а не «необхідність». Як результат, платники податків перестають ототожнювати суд із місцем, де відновлюється справедливість, а митні органи відчувають себе комфортно під час протиправних зловживань.

Також, масла у вогонь проблем ефективності судового захисту підкинули нещодавні «карантинні» зміни до законодавства. Мова йде про Закон України № 553-IX від 13.04.2020 р., яким була тимчасово, до 1 січня 2021 року, зупинена дія ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України. Як результат, до кінця поточного календарного року положення про те, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду – не застосовується. На жаль, ця законодавча новела є ще однією, хоч і тимчасовою, перешкодою для платників податків на шляху до фактичного виконання судових рішень.

Тим, хто не бажає погоджуватися з подібним станом речей, рекомендую запастися вагоном терпіння, а в суді займати лише активну позицію: клопотати про застосування заходів судового контролю, ініціювати визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених митницею на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України), заявляти про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (ст. 134 КАС України). Дорогу здолає той, хто йде!