У відповідності до загального правила, яке існує у більшості країн світу та Україні, особа може бути притягнута до відповідальності, виключно у випадку вчинення якогось протиправного діяння, яке посягає на права та законні інтереси інших осіб, держави.
У відповідності до загального правила, яке існує у більшості країн світу та Україні, особа може бути притягнута до відповідальності, виключно у випадку вчинення якогось протиправного діяння, яке посягає на права та законні інтереси інших осіб, держави.
Однак те, що діяння вчинене особою є протиправним, уповноважений орган держави повинен довести у порядку та спосіб визначений Законом.
І ось тут у державних органів починають виникати проблеми, як притягнути особу до відповідальності за відсутності прямих доказів протиправності її дій.
Відповідь на вказане питання органи державної фіскальної служби в Україні (далі – органи ДФС) знайшли досить просто, вони пов’язали виникнення податкових наслідків у суб’єкта господарювання із чинністю або не чинністю угоди на виконання якої було здійснено господарську операцію, шляхом встановлення та визнання її нікчемною (постанова Верховного Суду України у справі за позовом ДПА у Волинській області до ВАТ „Луцький автомобільний завод”, ПП „Стар – Трейд” про визнання угод недійсними).
Філософія даного обґрунтування полягає у тому, що у відповідності до положень Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) всі господарські операції в Україні здійснюються на виконання правочинів (угод). Для чинності правочину, останній повинен відповідати нормам діючого законодавства та не суперечити інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (ст. 203 ЦК України).
Якщо ж правочин суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, він вочевидь порушує і публічний порядок який встановлений в України.
Порушення ж публічного порядку відповідним правочином зумовлює його недійсність у силу закону (нікчемність), що у свою чергу не потребує визнання такого правочину у судовому порядку не дійсним (ст. 215, 228 ЦК України).
Простими словами, все вище зазначене з позиції органів ДФС, означає лише одне, що якщо особа уклала договір на постачання товару із особою, відносно якої є дані, що вона не могла виконати свої зобов’язання за договором (відсутність технічних, виробничих потужностей, управлінського персоналу, або не мала на це права (наявність правових дефектів у статусі) це є свідченням порушення встановленого публічного (законодавчого) порядку здійснення господарських операцій, укладення нікчемних договорів та не правильність визначення податкових зобов’язань. Враховуючи, що останні не можуть бути визначені правильно на підставі господарських операцій, що не відбулися або відбулися з порушенням.
Це, у свою чергу, начебто зумовлює необхідність органу ДФС здійснити донарахування суб’єкту господарювання податкових зобов’язань та застосувати до нього штрафні санкції.
Як діяти платнику податків у даній ситуації, як уникнути відповідальності та негативних наслідків для себе? Ми можемо порадити лише одне – захищатись.
Для вказаного необхідно якнайшвидше оскаржити податкове повідомлення – рішення про донарахування податкових зобов’язань до суду. Процедуру адміністративного оскарження рекомендувати не будемо за відсутністю її ефективності у скасуванні донарахованих сум. А от судове оскарження, з урахуванням останньої судової практики Вищого адміністративного суду України, досить дає непогані шанси платнику податків на захист своїх прав та законних інтересів від протиправних посягань з боку податкових органів.
Стратегія захисту платника податків, на нашу думку, повинна акцентуватися на декількох напрямках.
Перший на позиції застосування норм чинного законодавства Вищим адміністративним судом України, висвітленій у його рішенні від 14.11.2012 року по справі №К/9991/50772/12 за позовом ТОВ „ПВК „Будівельник” до ДПІ в Оболонському районі м. Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення та листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11. У вказаному рішенні та листі Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що орган ДФС під час здійснення перевірки платника податків не може встановлювати факт нікчемності правочинів, оскільки вказане не передбачено жодним нормативно – правовим актом в Україні та суб’єкт господарювання несе відповідальність за порушення саме норм податкового законодавства (не залежно від чинності чи чинності правочину), а не цивільно – правових норм.
Другий на позиції здійснення платником податків виключно законної господарської діяльності, що підтверджується усіма первинними документами та правильністю визначення податкових зобов’язань. Адже суб’єкт господарювання не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів. Відповідати перед Законом повинен той хто допустив відповідні порушення та ухилився від сплати податків (рішення Європейського суду з прав людини „Інтерсплав” проти „України” 2007 рік, постанова Верховного Суду України від 08.09.2009 року у справі за позовом ВАТ „Київхімволокно” до органу ДПС тощо).
Необхідність застосування декількох напрямків у стратегії захисту платника податків, полягає у тому, що якщо акцентувати увагу виключно на недоліках акту перевірки (встановлення факту нікчемності правочину) це не є безумовною підставою для скасування донарахованих сум податкових зобов’язань (роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року 02-5/35), а акцентування уваги виключно на здійсненні законної господарської діяльності, навіть за наявності усіх первинних документів, може бути спростовано контролюючим органом, шляхом надання доказів про обізнаність платника податків про не законну діяльність своїх контрагентів.
Враховуючи зазначене, саме комплексний та своєчасний підхід до стратегії захисту платника податків є запорукою уникнення ним будь-якої відповідальності перед державою.
