Чи бути реформі системи відходів?

Україна має унікальний шанс швидких реформ – завдяки консолідації гілок влади та технократам. Одним із важливих пріоритетів Уряду є реформа системи управління відходами і тому є всі ознаки можливої успішності цієї реформи. Отже, де ми є? 

Не з чистого листа 

В 2017 році урядом була схвалена Національна стратегія управління відходами до 2030 року. Цінність цього документу – у максимально можливій для стратегії конкретності, відповідності нормам ЄС та українським зобов’язанням відповідно до Угоди про асоціацію. До розробки стратегії були долучені як українські, так і міжнародні експерти та екоактивісти. 

Далі був розроблений Національний план управління відходами, методичні рекомендації для розробки Регіональних планів управління відходами - усе схвалено Урядом та Мінприроди. За підтримки ЄС була проведена серія семінарів у регіонах – для якісної розробки Регіональних планів - практичний документ, який дає відповіді на питання, а не “вода”.  

Паралельно йшла робота над секторальним законодавством – рамковий законопроект про управління відходами, законопроект про відходи електронного та електричного обладнання, законопроект про батареї та акумулятори, законопроект про упаковку. 

Усі тексти пройшли сотні кіл обговорень та експертних редакцій, одна із версій рамкового закону була схвалена попереднім урядом і зареєстрована у ВРУ. Але до тексту залишалися зауваження як у експертної спільноти, так і у ЄС, який дивиться за відповідністю нашого законодавства праву ЄС.  

Фінальна версія рамкового законопроекту, яка значно відрізняється від попереднього варіанту і не викликає спротиву від жодного з ключових стейкхолдерів, підготовлена експертами Команди підтримки реформ при Мінприроди, експертами ключових українських НУО, 16.10.19 зареєстрована у Верховній Раді під номером 2207-1 групою депутатів з яких 4 голови профільних комітетів. 

Те, що всупереч зміні влади ми продовжуємо працювати в рамках експертних дискусій, з документами, які оцінюються не з точки зору авторства – а доцільності для країни – вже само по собі є великою перемогою для країни. 

Непохитні принципи закону 

Законопроект містить кілька положень, які мають лишатися непохитними для того, аби він відповідав праву ЄС та дійсно мав можливість вирішити проблему відходів в Україні: 

- розширена відповідальність виробника

- ієрархія управління відходами

- реформування дозвільної системи за європейськими правилами

- запровадження інформаційної системи управління відходами

- встановлення вимог до спалення відходів

- встановлення вимог до управління муніципальними та небезпечними відходами

- встановлення вимог до розроблення та оцінки ефективності впровадження планів управління відходами тощо. 

По суті перше – це створення механізмів, необхідних для фінансування дорогої та масштабної реформи системи управління відходами, яка має перейти від моделі тотального захоронення до запобігання утворенню відходів та максимального рециклінгу відходів.  

Друге – це єдиний можливий шлях розвитку системи управління відходами. Наприклад, якщо ми будемо нехтувати одним із етапів ієрархії – швидко можемо зіткнутися із проблемами країн, які спалюють усе сміття (сміттєспалювальні заводи як ненажерливі монстри, що потребують нової сировини і провокують збільшення маси сміття, до того ж – забруднюють повітря). 

Третє – це важлива для інвесторів лібералізація процесу отримання дозволів, який має бути максимально прозорим, щоб реформа рушила з місця на практиці.  

Чіткий розподіл повноважень дуже важливий 

Успіх реформи залежить не тільки від якості тексту законопроекту чи регіональних планів, але від того, яким буде розподіл повноважень у цій сфері. Наразі лише вузьке коло експертів знає, що повноваження у сфері управління відходами у нас поділені між двома міністерствами – Міненергодовкілля (екс-Мінприроди) - увесь блок формування державної політики у сфері управління відходами, та Мінтергромад (екс-Мінрегіонбуд) - побутові відходи. 

Проектом закону ми пропонуємо розділити питання формування і реалізації політики, тобто визначити тих, хто буде готувати законопроекти і проекти актів Уряду, а хто буде реально впроваджувати реформи, у тому числі надавати адміністративні послуги (не функція це Міністерства). Чому:

- Муніципальні відходи – не виняткові. Муніципальні відходи за визначенням Рамкової директиви ЄС про відходи охоплюють різноманітні потоки – це і відходи упаковки, електричного і електронного обладнання і інші небезпечні відходи – всі вони у кінцевому рахунку є критичними для довкілля, і мають регулюватися за тими самими принципами як й інші – органом, що формує політику у сфері захисту довкілля.

- Не можна регулювати якусь частину відходів. Муніципальні відходи – це змішані та роздільно зібрані відходи від домогосподарств та відходи з інших джерел у разі, коли ці відходи подібні за своїм складом до відходів домогосподарств (це і біовідходи, і упаковка, і метал, і батарейки і навіть великогабаритні відходи). Щонайменше 30% таких відходів є відходами упаковки, 1% – небезпечні відходи. Тобто ними опікується Мінекоенерго. 

Таким чином переконані, що це мають бути Мінеконоенерго (формування політики, включаючи діяльність у сфері муніципальних відходів) та агентство, що відповідатиме за реалізацію політики у сфері управління відходами із територіальними органами. 

Але головне у сьогоднішній ситуації це не поділ портфелів, а не нашкодити реформі системи управління відходами, на яку усі громадяни давно очікують і мріють жити “як в Європі”. У нас унікальна можливість за останні роки зробити комплексну реформу і як кажуть “fingers crossed”.