Не відновлювати минуле, а творити майбутнє: про національну ідею та реконструкцію України

Роздуми про «План Маршалла» для України та, зокрема, конференцію в Лугано викликають дискусії, які мотивували мене продовжити свої міркування щодо майбутнього України.

Повертаючись до Лугано, можу лише зазначити, що реального узгодженого плану відновлення, на жаль, ми не побачили. І як згодом підтвердилося, ні асоціації підприємців, ні аналітичні центри, ні українські експерти не були запрошені до його розробки. А що найсумніше – ми не побачили власне стратегії розвитку України. 

Можна продовжувати довго дискутувати про очікування суспільства щодо бачення держави майбутнього – майбутнього України. Але попри традиційне українське очікування дива, як показала наша історія – за диво ми зазвичай платимо своєю власною кров'ю.

Проактивна позиція – запорука успіху

Згадуючи власний 30-річний досвід спілкування з державою, можу підтвердити, що позитивні зрушення відбувалися лише тоді, коли ми займали проактивну позицію і не очікували дій від інституцій. Так, наприклад, «Стратегію розвитку інформаційного суспільства» було створено напередодні Всесвітньої зустрічі на найвищому рівні з питань інформаційного суспільства (Женева, грудень 2003 року) – 1 частини Саміту з питань інформаційного суспільства. Стратегію було написано в межах громадської ініціативи Task Force e-Ukraine, далі вона пройшла міжнародну експертизу та була представлена вперше в історії України у 2003 році Українською державою, бізнесом та громадським сектором у Женеві. Потім, у 2005 році була видана Постанова Верховної Ради «Про Рекомендації парламентських слухань щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні», у 2007 році – Закон України «Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», у 2013 році Кабінет Міністрів України ухвалив Розпорядження про «Схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні». Це був повільний та непростий шлях.

Кейс «Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні»

Стратегія розвитку інформаційного суспільства стала основною для формування та розвитку ІТ-галузі, венчурної галузі, зміни парадигми та структури економіки України. Зрештою, саме ця Стратегія – прамати Дії. Саме в ній було описано найкращі практики, що існували тоді, електронних урядів провідних країн світу та запропоновано е-управління для органів державної влади. Так, цей шлях був довгим. Від Стратегії до Дії минуло 20 років. Для країни невеликий термін, але в сьогоднішніх реаліях війни Україна такого часу не має.

Повертаючись на 20 років тому, можна гостро відчути не лише швидкоплинність часу, а й змішані почуття відповідальності, наполегливості та впертості. Саме зараз розумієш – наполегливість та відповідальність за себе, за людей, за свою країну – це те, що вирізняє нас – українців. І водночас усвідомлюєш – держава як система неспроможна змінитися швидко, навіть під впливом зовнішніх чинників. Дуже багато державних діячів в Україні справді талановиті, освічені професіонали. Але у спілкуванні навіть із ними я постійно чую побажання про допомогу, і скарги на саму систему.

Що означає справді бути готовими до перемоги?

Сьогодні, коли держава має свої пріоритети, вона може й повинна орієнтуватися на них. І перемога у війні наразі найважливіша. Але ми, народ, не повинні забувати й про те, що повна перемога  можлива тоді, коли ми розумітимемо, якою хочемо бачити нашу країну після війни, в якій країні ми хочемо жити і яку хочемо залишити нашим дітям. Ми разом, наближаючи перемогу, маємо бути готовими до неї.  

Держава, її система або вона сама як система не здатна до швидких змін, не може рухатися швидко і креативно в умовах мінливих обставин, викликів. Зрештою вона не здатна змінювати саму себе. А ми не можемо чекати, не маємо цього права. У нас немає часу, а держава не має майбутнього, якщо ми не почнемо діяти разом. Так, звичайно, завдання держави створити умови для початку дискусії із суспільством та бізнесом щодо майбутнього України. Відсутність такої дискусії неминуче призведе спочатку до зміни політичних еліт, а згодом – до краху держави. І, так, ми всі разом маємо визнати той факт, що повернення до минулого не буде. І відновлювати Україну означає підсвідоме прагнення повернення тієї системи, яка привела всіх нас до війни.

Пропонувати власне бачення України світові

Війна України з Росією – це кінець однієї епохи та початок іншої. І Україна має унікальний шанс запропонувати світу нові тренди. Якщо ми хочемо зберегти державу та себе, не можна чекати, що країна за нас розповість, у якому світі ми хочемо жити.

Україна – країна талановитих громадян. Людей, які у найнесприятливіші часи можуть не лише вистояти, допомагати одне одному, а й займатися підприємництвом, створювати робочі місця, генерувати ідеї та реалізовувати проєкти. Так, ми живемо в історичні часи, але для нас вони жорстокі та криваві. І ми повинні продовжувати підтримувати й наповнювати силою тих, кому зараз набагато важче за нас. Ми можемо й повинні об'єднатися та рухатися так швидко, як тільки можливо для досягнення спільної мети – України майбутнього. Слова «Все буде Україна» мають бути наповнені не лише духом та силою кожного з нас, вони мають стати символом успіху, процвітання та нашої спільної перемоги.

Україна вже зараз потребує допомоги й ми разом можемо й маємо її надати. Вже зараз ми реалізовуємо проєкти, які стануть основою інвестиційної платформи Ukraine Redevelopment Platform. Створюючи її, ми отримали схвалення нашої ініціативи міжнародною спільнотою, що дає мені впевненість у тому, що бізнес в Україні отримає таку необхідну йому підтримку сьогодні.  

Я вірю, що нам усім є що запропонувати світові щодо плану майбутнього нашої країни. Зброя, яку дає нам світ, не замінює наших людей на полі бою. Допомога, яку світ готується надати після закінчення війни, не може замінити нашого бачення майбутнього, не може й не повинна пропонувати нам бачення країни, у якій нам жити з вами.

Пам’ятати минуле, дивитися в майбутнє

Наш погляд має бути спрямований у майбутнє. Ми можемо й маємо пам'ятати історичні уроки для нашої країни, нашої нації, але без бачення майбутнього – ми не маємо країни. Ми разом із державоюмаємо унікальний шанс не для відновлення минулого, а для формування майбутнього. Ми разом відроджуємо Україну, не відновлюємо минуле. Ми разом формуємо смисли та ідеї, національної ідеї. Уякій можуть поєднатися вікові сподівання українців і відіб’ється майбутнє. Національна ідея – це не війна, яка справді згуртувала нас усіх. Наша національна ідея сьогодні – відродження України, яка об'єднає всіх нас, і тих, хто має український паспорт, і тих, хто відчуває в собі дух України. Ми запрошуємо всіх людей світу – тих, хто зміг переконатися, що віра і сила духу зупиняють найтемніші сили. 

Пошук національної ідеї

Ми так довго шукали нашу національну ідею, і нам доводиться платити за неї найвищу ціну. Ми починаємо реалізувати та посилювати нашу національну ідею, відкриваючи кордони для всіх тих, хто готовий робити разом з нами зусилля у відродженні найсильнішої країни у світі на сьогодні. Ми переможемо, коли люди світу разом із нами захочуть жити у країні нашого спільного майбутнього. Водночас ми, українці, зможемо запропонувати світові майбутнє із найсучаснішою та єднальноюнаціональною ідеєю. 

Від нас залежить, як ми разом зможемо усвідомити свою власну місію та роль у відродженні України, у втіленні в життя нашої національної ідеї.