Нова судова практика – відсутній обов’язок надсилання копії скарги виконавцю

У випадку звернення до суду на дії/рішення виконавця у Вас відсутній обов’язок надсилання йому скарги перед зверненням до Суду в порядку статті 183 ЦПК України.

У вересні 2024 року звернув до суду з скаргою на дії приватного виконавця, у якій просив суд скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні за виконавчим листом.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва на дії приватного виконавця повернуто заявнику.

Суд першої інстанції, повертаючи скаргу, зазначив, що скарга не відповідає вимогам закону, оскільки в порушення вимог ч.2 ст.183 ЦПК України до скарги не додано доказів направлення копії такої скарги іншим учасникам справи.

При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції керувався положеннями ст. 183 ЦПК України. В той же час суд не звернув увагу на те, що положеннями ст.. 183 § 2 «Заяви з процесуальних питань» глави 1 Розділу III «Позовне провадження» ЦПК України регулюються загальні вимоги щодо форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення, які подаються виключно з процесуальних питань при розгляді справ позовного провадження, в тому числі на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень. При цьому вказана процесуальна норма не стосується та не регулює питання подачі саме скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення. Вказані процесуальні правовідносини регулюються розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у ряді постанов, зокрема від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20 (провадження № 61-15478св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 569/12949/20 (провадження № 61-15532св20), від 28 липня 2021 року у справі № 509/4648/14-ц (провадження № 61-7851св21).

Як роз`яснено в п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК, та містити відомості, передбачені положеннями Закону України «Про виконавче провадження», зокрема зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, та норму закону, яку порушено, а також обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Якщо скарга за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються положення статті 185 ЦПК України.

Вимоги до форми та змісту позовної заяви встановлені ст. 175 ЦПК України. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Зокрема, позовна заява повинна містити найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування сторін та інших учасників справи. Позовна заява має містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, а якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Колегія суддів зазначає, що обов’язок суду першої інстанції полягав у перевірці отриманої ним скарги на відповідність вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України. У випадку виявлення недоліків скарги на дії державного виконавця суд мав керуватися ч. 1 ст. 185 ЦПК України та постановити ухвалу про залишення зазначеної скарги без руху, надавши строк для усунення виявлених недоліків.

Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для повернення скарги були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 183 ЦПК України.

Частиною 1статті 177 ЦПК України передбачено, що у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Частиною 7статті 43 ЦПК України передбачено, що у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 14 ЦПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов’язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до абз. 3 ч. 7 ст. 43 ЦПК України якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов’язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов’язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

У вказаній справі оскаржуються рішення приватного виконавця, який у відповідності до ч. 6 ст. 14 ЦПК України зобов’язаний зареєструватись в підсистемі Електронний суд.

Ураховуючи, що позивач подав скаргу в електронній формі з використанням електронного кабінету, а відповідач ухилився від обов`язку реєстрації електронного кабінету, з урахуванням наведених вище приписів абз. 3 частини 7 статті 44 ЦПК України у скаржника був відсутній обов`язок із надсилання копій скарги учаснику, який відповідно до частини 6 статті 14 ЦПК України зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але цього не зробив.

Аналогічний правовий висновок зазначений у Постанові Верховного Суду від 08 травня 2024 року у справі №904/3184/23

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина 4 статті 11 ГПК України).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, тому, що доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Постанова Київського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 756/16790/13-ц