Проект закону "Про поштовий зв’язок": загроза для ринку логістики?

Проект закону «Про поштовий зв'язок» в тому вигляді, в якому ми спостерігаємо його з моменту ініціювання, має головну мету - введення регулятора ринку. По суті, йдеться про повернення ліцензування поштового зв'язку. У разі прийняття закону, Національна комісія, яка сьогодні здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (НКРЗІ), буде приймати заявки від суб'єктів господарювання або підприємців, і вирішувати, чи можуть ті надавати поштові послуги. Окрім цього, комісія отримає вільний доступ до інформації про бенефіціарів власників і керуючих осіб.

Окреслені повноваження НКРЗІ порушують основні принципи державної регуляторної політики, а саме - адекватність, доцільність, ефективність. Крім того, регулятору надаються безпрецедентні для галузі права карати (штрафувати) учасників ринку поштових послуг, а також через суд повністю забороняти займатися діяльністю з надання поштових послуг, що є кричущим фактом порушення права будь-якого суб'єкта на свободу законної підприємницької і господарської діяльності.

Крім того, проект закону передбачає ввести навчання і підвищення кваліфікації для співробітників поштових служб через державного регулятора. Можливо, сама по собі, ідея і має добрі наміри, однак, в сучасному порядку ведення підприємницької діяльності вона є утопічною, оскільки невідомо, чому саме можуть навчити державні структури, які дуже далекі від ринку поштових перевезень.

Чиновники, в особі державного регулятора, збираються визначати, що таке якісна поштова послуга. Зрозуміло, що не споживачі будуть вирішувати, наскільки якісно їх обслуговували, а НКРЗІ. Це настільки далеко від задекларованої необхідності в проекті закону - розвиток конкурентного ринку поштових послуг, що відразу стає очевидним, що пропонований проект пишеться для чиновників і під запит чиновників, але аж ніяк не захищає ні користувачів поштових послуг, ні учасників ринку!

Розробники законопроекту ратують на європейський досвід, де наявність регулятора в поштовій сфері має місце бути, проте з українськими реаліями і проектом закону «Про поштовий зв'язок» із європейським регулятором мало що об'єднує. Наприклад, у більшості європейських країн регулятор регламентує діяльність виключно призначеного оператора (або декількох призначених операторів, якщо такі існують), і зобов'язує останнього надавати приватним операторам доступ до своєї мережі відділень. Регулятор жодним чином не втручається у діяльність приватних поштових операторів, чия конкуренція базується виключно на величині тарифів і якості сервісів. Пояснюються ці повноваження дуже просто. З одного боку, мета європейського регулятора - скасувати монополію державної пошти, що має підтримку від держави у вигляді субвенцій, а також найбільш проникаючу мережу відділень.

З іншого боку - забезпечити прозорі рівні умови для всього ринку, виконуючи в деякому роді антимонопольну функцію.

У разі прийняття проекту закону «Про поштовий зв'язок» в Україні регулятор перебере на себе функції тотального контролю з можливими корупційними складовими, а не побудови ринку рівних можливостей. Так, регулятор почне дублювати функції інших регуляторних служб - Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Податкової служби та Антимонопольного комітету. Навряд чи це буде мати позитивний ефект для поштового ринку, поштових служб, споживачів і самої держави, проте однозначно стане ще одним прецедентом для блокування повноцінної роботи компанії не менш, ніж на 10 днів.

Окрім введення регулятора і наглядача на ринку новий проект закону призведе до встановлення монополії на деякі види послуг (як-то, відправка кореспонденції і посилок до 10 кг) призначеним в Україні національним оператором. Ніякі монополії ніколи не захистять ринок, і, тим більше, не покращать сервіс та якість надаваних поштових послуг! 

В Україні сьогодні призначений тільки один поштовий оператор і він бере участь в розробці законопроекту «Про поштовий зв'язок». Складається стійке враження, що ринок намагаються «продавити», висунувши однакові вимоги до всіх поштових операторів - там, де від початку мова не йде про рівні можливості призначеного оператора і приватних поштових служб.

Наприклад, призначений поштовий оператор в Україні не допускає інші поштові служби до використання власних представництв або мережі, хоча неодноразово підкреслює збитковість великої кількості представницьких точок. Проект закону «Про поштовий зв'язок» також не передбачає можливість зобов'язати призначеного оператора надати такий доступ. Ще один яскравий приклад - виплати компенсацій по збитку, нанесеному посилці: у випадку з приватним оператором виплати здійснюються в повному розмірі (на підставі задекларованої оціночної вартості вантажу) з власних активів. При цьому, призначений оператор в Україні виплачує збитки у чітко визначеному розмірі, залучаючи активи держави.

Проект закону «Про поштовий зв'язок» в тому вигляді, який він є сьогодні не може бути реалізований. Наявність регулятора ринку є неприпустимим і навіть «злоякісним». Регулятор не повинен втручатися у господарську діяльність підприємств, а повинен регулювати виключно призначеного (-них) оператора. При цьому, у держави є можливість дати друге дихання як ринку, так і споживачеві, законодавчо скасувавши заборону на пересилку лікарських засобів і дозволивши українцям отримувати медикаменти доступно та своєчасно.

По-перше, повноваження регулятора повинні поширюватися тільки на призначених поштових операторів, а по-друге такі повноваження повинні мати обмежений характер і не повинні дублювати функції правоохоронних або інших регулюючих органів.

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що запропонована редакція проекту закону «Про поштовий зв'язок» не відповідає вимогам чинного законодавства України про дерегуляцію та прямо суперечить деяким нормам українського законодавства. Його прийняття в такій редакції завдасть непоправної шкоди поштовій галузі, яка розвивалася тільки завдяки відсутності пропонованого «регулювання» з боку держави, хоча контролерів господарської діяльності поштових операторів і так дуже багато!