Безбар’єрність у архітектурі як більш широка проблема

З цього приводу багато написано та сказано колегами-архітекторами та урбаністами. Проте я б хотіла звернути увагу на питання безбар’єрності у архітектурі як більш широкого питання.

З кожним роком в Україні в облаштуванні середовища все більше уваги приділяється потребам людей з обмеженими фізичними можливостями. Зі сторони держави запроваджується все більше вимог і рекомендацій і цій сфері. На весні 2019 руку набрав чинності новий ДБН «Інклюзивність будівель і споруд» який мав на меті зібрати накопичений досвід та чіткіше викласти вимоги до проєктування будівель з точки зору їх доступності та пристосування до потреб людей з інвалідністю. Але, на жаль, аналізуючи видання питання тільки накопичуються.

З цього приводу багато написано та сказано колегами-архітекторами та урбаністами. Проте я б хотіла звернути увагу на питання безбар’єрності у архітектурі як більш широкого питання.

Від самого початку важко визначити зону впливу нового нормативу, адже в визначенні сфери застосування записано «розумне пристосування», погодьтесь, як і питання добра і зла, термін «розумний» носить доволі суб’єктивний характер.

Тож я б хотіла виділити такі основні та важливі питання як безбар’єрність, відкритість, просторість та інтуїтивна експлуатація.

Відкритість - це одна з форм доступності, що передбачає собою відсутність обмежуючих елементів. Наприклад, якщо мова йде про громадські споруди, то бажано, щоб вони в першу чергу просторово створювали відчуття, що усі двері – відкриті, що є можливість потрапити до приймальні чи вбиральні без тисяч перепон, охорони, турнікетів чи картки доступу. Відкритість це про відчуття, психологічний аспект у архітектури при будівництві шкіл, університетів, лікарень, адміністративних будівель, та що важливо – при експлуатації.

Що збудовано для людини – має бути відкритим для неї самої. Тобто питання не в крайнощах, а в тому, що відкриті простори об’єднують громадян та працівників установ, школярів та вчителів.

Просторість це у певному відчуття співрозмірності людини та простору, де вона знаходиться. В умовах постійної економії та оптимізації площ загального користування, ми маємо велику проблему з вузькими коридорами, холами без природного освітлення, некомфортними приміщеннями. Таким чином створюються ситуації, коли людина відчуває задуху та фобію у приміщенні або просто бажання якомога швидше залишити будівлю.

Важливо сказати, що просторість це не пошук крайнощів, важливо, щоб в залежності від функціонального призначення будівлі вона могла мати і затишні куточки, де б людина могла усамітнитись.

Інтуїтивна логічність. Коли ми проєктуємо навіс/сходи/пандус у будівлі, ми одразу розуміємо, що там є вхід. Але зачасту легкість орієнтування на місцевості на цьому закінчується. Важливо при проєктуванні моделювати десятки сценаріїв експлуатації будівлі, адже бар’єри бувають не тільки фізичними, а й психологічними.

Тож доки нормативний акт не зможе вкласти усі вимоги до безбар’єрності, потрібно проєктувати «як для себе» та відстоювати архітекторам найкращі рішення.