Чому сьогодні маршрутка до вас не їде вчасно (і що зробити, щоб так не було)?

Розповім на прикладі Марії Іванівни. Уявімо, що пенсіонерка Марія Іванівна живе на околиці Одеси, десь у віддаленому куточку Суворовського району.

Єдина можливість дістатися до лікарні, до онуків, до супермаркету для Марії Іванівни – це громадський транспорт. Тобто те, що ми звикли називати «маршруткою». Бо традиційно до віддаленого куточка Одеси, тобто до Марії Іванівни, жоден інший транспорт не ходить. Хороших великих комфортних автобусів ми тут не бачимо і навіть ця погана жовта маршрутка зазвичай до Марії Іванівни не приїжджає регулярно.

Чому так трапляється? 

Уся справа в тому, що там, де живе Марія Іванівна, мешкає зовсім невелика кількість людей. Перевізник сюди їздити не зацікавлений, він не може заробляти на цьому маршруті, але отримає його «в навантаження» від міської влади, тож змушений тут працювати, аби його компанія могла обслуговувати інші, вигідні, маршрути (ті, за якими їздити вигідно, наприклад, із великого спального району до центра міста). 

І такий підхід – критично неправильний. Бо перевізник – це підприємець, як і власник аптеки чи власник продуктового магазину. Ніхто ж їм не погоджує відкриття магазинів «пакетом», тобто половину відкривайте, де вигідно за вашим планом, а другу половину – де ми вам скажемо. З жодним бізнесом так не чинять, але чомусь такий підхід застосовують муніципалітети до перевізників.

Чи мотивований перевізник якісно обслуговувати маршрут Марії Іванівни з таким підходом? Відповідь очевидна. Безперечно, ні. 

Через це у водіїв відсутнє бажання брати пільгових пасажирів у салон (але це взагалі тема окремої розмови), саме тому спостерігається нерегулярність появи громадського транспорту на таких маршрутах, а транспорт, що курсує в таких пунктах, перебуває в жахливому стані. 

Упевнений, майже кожна людина, яка користується громадським транспортом, знає, яке це «задоволення» – чекати транспорт на кінцевій зупинці. Особливо ввечері.

Але повернімось до Марії Іванівни.

У нашій Конституції чітко зазначено, що право на пересування – це одне з базових наших прав. Чи забезпечене в описаних вище реаліях право Марії Іванівни вільно пересуватися містом?

Очевидно, що ні.

Як це питання вирішили успішні країни світу?

Регламент Європейського Союзу (№1370) визначає такі маршрути, як громадські. Інакше їх ще називають соціальними. А відповідно, і підхід до їх організації – інший.  

Тобто це щось схоже з правом на здобуття безкоштовної початкової освіти чи з правом на медичне обслуговування в поліклініці.

Як змусити великий хороший автобус їздити до Марії Іванівни регулярно?

Точніше – не змусити, а замотивувати.

Ключове правило – на таких маршрутах перевізникам треба платити за проїжджені кілометри, а не керуватися логікою «що заробили – те ваше» (бо, повторюю, заробити тут неможливо). Тобто йдемо за принципом «хто платить, той замовляє музику». Платить у нашому випадку держава за проїжджені кілометри, а тому встановлює такі правила, як: рух чітко за розкладом, автобуси відповідного класу, року випуску, зі зручностями для людей з інвалідністю. Також держава як замовник контролює якість роботи перевізників. 

Контролює через автоматизовану систему диспетчерського управління (це якщо вдатися до термінології), простіше кажучи – встановлює щонайменше GPS-трекер і дивиться, чи вчасно автобус прибуває на зупинки. Якщо весь місяць перевізник дотримується розкладу – має бонус, якщо ні – має штраф.

Як організувати?

Через конкурс, механізм якого чітко прописаний, і через підприємство, яке управлятиме всім цим процесом.

Як убезпечитися від корупції? Електронний квиток. Тільки він. Через систему електронної оплати ми бачимо, скільки це підприємство заробило від продажу квитків, скільки заробило від реклами, скільки від паркування, а скільки довелося дотувати, щоб заплатити перевізнику за роботу.

Між іншим, конфлікти з пільговиками та водіями ця система теж вичерпає. Бо за такої системи перевізнику байдуже, скільки в нього в салоні пільговиків, а скільки непільговиків.

Тільки з таким підходом у нас буде нормальний транспорт, який курсуватиме за розкладом.

Бо такого ж сервісу ми хочемо для Марії Іванівни, хіба не так?