Закон 5600 прийнято: чи варто сподіватися на збільшення надходжень до держбюджету?

Головною метою цього документу, за ідеєю його творців, є збільшення надходжень до держбюджету. Вочевидь, саме з них має фінансуватися накопичувальний рахунок для молодих українців, який нещодавно проанонсував голова нашої держави. Але чи справдяться ці сподівання?

Нагадаю, повна назва законопроєкту - «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень». 30 листопада парламент ухвалив його з багатьма правками (їх було до 12 тисяч!). Попри те, що новий закон анонсувався, як «антиолігархічний», негативні наслідки його впровадження можуть відчути на собі здебільшого представники малого й середнього бізнесу, а також звичайні громадяни.

Прив’язка ренти до світових цін на метал може не спрацювати

Як я вже писав у попередніх блогах, одна з податкових новацій, передбачена цим законом, стосується зміни бази для нарахування ренти на видобуток корисних копалин (залізної руди). Досі цей податок становив 11% від вартості сировини. Тепер він прив’язаний до ринкових цін на залізну руду в порту Китаю (основного споживача залізної руди в світі).

Цікаво, що до другого читання депутати внесли правку, яка мала б послабити податковий тиск на українські видобувні компанії. Але Рада на такий крок не пішла. Відтак закон №5600 в частині ренти дійсно можна було б назвати «антиолігархічним». Якби не одна обставина.

Річ у тому, і я про це теж писав, що за час, який минув між розробкою законопроєкту і його остаточним ухваленням, ситуація на світовому ринку змінилась кардинально. Якщо урядовці намагались отримати підвищені рентні надходження від продажу залізної руди, розраховуючи на сталість високих цін у світі, то вони прорахувалися. Ціни суттєво впали, і, схоже, ця динаміка є тривалою.

За даними фахівців «Укрпромзовнішекспертизи», залізна руда дешевшатиме у світі щонайменше декілька місяців, і не факт, що ціни зупиняться на рівні показників початку 2021 року. Розрахунок експертів на те, що внаслідок обмеження Китаєм власного виробництва сталі там зросте попит на імпорт, не спрацював. Вочевидь, на такий «сюрприз» від Піднебесної автори законопроєкту не очікували.

Зауважу, що його ухвалення в частині ренти тепер може зіграти на користь видобувних компаній і їх власників. Адже за старих правил зростання цін на енергоносії й, відповідно, збільшення собівартості видобутку руди зумовило б зростання податкових надходжень. Прив’язка ренти до світових цін на метал ставить хрест на шансах держави щороку отримувати додатково до бюджету кількадесят мільярдів гривень, про які навесні говорив очільник уряду Денис Шмигаль. От і виходить, що ухвалений закон №5600 насправді «підставляє плече» крупному бізнесу, оскільки вбереже їх від підвищення ренти за несприятливої ринкової ситуації.

«Економічний паспорт» - звідки фінансування?

А тепер повернімося до ідеї Президента України запровадити «економічний паспорт українця». Власне, це вже не ідея, а пакет законопроєктів, які голова держави вніс 6 грудня на розгляд Верховної Ради. Про це повідомляє сайт ВР. Ідеться одразу про 4 проєкти законів:

№6394 «Про економічний паспорт»;

№6395 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо державних внесків до системи економічного паспорта»;

№6396 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування коштів Фонду майбутніх поколінь»;

№6397 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України щодо відповідальності за порушення інтересів учасників Фонду майбутніх поколінь».

На жаль, детально аналізувати я поки не маю змоги, оскільки самих документів прес-служба ВР ще не оприлюднила. Однак, якщо виходити з того, що повідомив Офіс Президента про ідею запровадження такого паспорта, то маємо наступне. В Україні створять Фонд майбутніх поколінь, який формуватиметься за рахунок бюджетних внесків (увага!) від сплати ренти за видобуток корисних копалин. Далі цитата: «Державні внески здійснюватимуться щороку на кожного учасника Фонду до досягнення ним 18 років.

Після досягнення громадянином України повноліття ці виплати можуть використовуватися на:

1) навчання в закладах освіти України;

2) купівлю власного житла на території України;

3) переказ коштів на власний рахунок у системі недержавного пенсійного забезпечення;

4) лікування (при досягненні 18-річного віку)».

Цікаво і слушно? Так. Але ця та інші подібні новації можуть спрацювати лише в одному випадку - якщо держава змінить свій фіскально-репресивний підхід у стосунках з бізнесом на партнерські відносини. Тоді вона матиме в нагороду цілком обґрунтоване зростання податкових надходжень до бюджету. Також вважаю, що не варто переглядати базу нарахування ренти лише в розрахунку на сприятливу кон’юнктуру світових ринків. Тут потрібно діяти зважено й далекоглядно.

Мені скажуть: економічний паспорт не є українським винаходом, а фонди на кшталт Фонду майбутніх поколінь давно існують у деяких країнах Близького Сходу, Норвегії тощо. Що ж, це правда. Однак відмінність полягає в тому, що там джерелом державних накопичень для новонароджених громадян є доходи від продажу нафти. Ми ж збираємося робити ці накопичення за рахунок рентних платежів від видобутку корисних копалин. Та на прикладі розрахунку ренти на видобуток залізної руди, запровадженого новим законом, можемо побачити - це джерело не надто потужне.

Про «податок на город» і на продаж житла

Зазначу, що крім зміни бази нарахування ренти на видобуток корисних копалин закон №5600 містить низку інших податкових новацій. Я їх докладно аналізував після того, як документ пройшов перше читання. Нагадаю, ідеться про мінімальне податкове зобов’язання (МПЗ), яке в медіа охрестили «податком на город». Це мінімальний збір з оброблюваних земель площею понад 0,5 га (спочатку пропонувалося понад 2 га), що не були об’єктом оподаткування. Для власника він складатиме 5% від нормативно-грошової оцінки його ділянки (в середньому по Україні – 1500 грн за 1 га). Сплачувати цей податок доведеться навіть у тому разі, якщо землевласник не використовує ділянку для товаровиробництва.

А тепер уявімо багатодітну родину, яка володіє 55-ма чи 60-ма сотками сільскогосподарських угідь, які не підпадають під визначення «присадибної ділянки». Землю господарі використовують для вирощування картоплі чи будь-якої іншої городини, аби прогодуватися самим і утримувати худобу. Тобто, доходів від цієї землі майже ніяких. Але МПЗ (700-800 грн для цієї родини) доведеться сплачувати.

Єдиною втіхою для такого господаря може слугувати те, що перший період нарахування МПЗ почнеться з 2023 року за підсумками року попереднього. Автори нововведення (а з ними і голова податкового комітету ВР Данил Гетманцев) запевняють, що МПЗ дозволить детінізувати сферу земельних відносин – насамперед, необліковану оренду. Однак, розмірковуючи над аргументами ініціаторів змін, мимоволі схиляєшся до думки, що в такий спосіб держава хоче змусити дрібних господарів продавати свої земельні ділянки. Хто стане покупцем, здогадатися не складно. Втім, це питання надто глибоке, щоб аналізувати його в одній публікації.

Ще одним «антиолігархічним» положенням ухваленого закону є встановлення сплати ПДФО (18%) від доходу з продажу сільськогосподарської продукції – у разі, якщо він перевищує 12 мінімальних зарплат. Безперечно, роздрібну торгівлю в цьому секторі слід поступово виводити з тіні, але який сенс обкладати селянина з місячним доходом від торгівлі в 6500 грн? Чому не підняти планку хоча б на порядок? Найцікавіше в цій новації те, що наразі не розроблено жодного зрозумілого механізму контролю за оборотом с/г продукції.

Про нові ставки податків із продажу житла фізичними особами я теж писав, аналізуючи доопрацьований після першого читання проєкт закону №5600. Ідеться про те, що за продаж другого протягом року об’єкту нерухомості громадяни сплачуватимуть ПДФО зі ставкою 5%, а за третій і наступні – вже 18%. Щоправда, в останньому випадку податок буде нараховуватися на різницю між вартістю продажу і ціною житла, за яку продавець її раніше придбав. Ці правила прописані тепер в ст. 172 ПКУ. Можна також пригадати недолугі зміни до ст. 83 Податкового Кодексу (п. 13), які стосується створення реєстру боржників зі сплати податків і встановлення обмежень для них на виїзд за кордон.

Так чи інакше, а сутність законодавчих змін після другого читання не змінилася. Авторам проєкту, вочевидь, дуже хотілося отримати ще один важіль податкового тиску на громадян і бізнес. Бо, як не крути, а коштів у державній скарбниці на виконання різноманітних обіцянок бракує. Нагадаю, що в травні цього року прем'єр-міністр Деніс Шмигаль прогнозував, що ухвалення документу дозволить державній скарбниці щороку отримувати додатково 60 млрд грн. Вже восени очільник Мінфіну Сергій Марченко, презентуючи депутатам проєкт бюджету-2022, «погіршив» цей прогноз до 25-30 млрд грн. Як-то у народі кажуть: дай, Боже, нашому теляті вовка з’їсти.