Не трофей, а доказ: як Україні створити систему безумовної реституції цінностей

Як Україні вибудувати юридичну систему повернення культурних цінностей: реституція, координація інституцій, технології та міжнародна відповідальність.

Поки світ фокусується на лінії фронту, Росія реалізує стратегію культурного стирання. Системне вивезення цінностей з окупованих територій вимагає від України не емоційної реакції, а жорсткого юридичного механізму. Реституція має стати імперативом, а розрізнені зусилля держави та громадськості — єдиним кулаком.

Масштаби переміщення культурних цінностей з музеїв Херсона, Маріуполя, Мелітополя та Криму свідчать: це не хаотичне мародерство окремих комбатантів. Це спланована державна політика РФ, що має ознаки воєнного злочину та спрямована на підрив української ідентичності.

Росія намагається легітимізувати окупацію через привласнення історії. Якщо скіфське золото експонується в Москві, це використовується як аргумент на користь наративу про "єдиний культурний простір". Тому питання повернення цих активів виходить далеко за межі культурології — це питання національної безпеки та відновлення справедливості.

Кваліфікація діяння: від крадіжки до елементу геноциду

Слід чітко розрізняти історичні прецеденти та сучасне міжнародне право. Якщо століттями імперії практикували експропріацію цінностей як "право переможця", то сучасне гуманітарне право (зокрема, Гаазька конвенція 1954 року) чітко визначає такі дії як порушення.

Для РФ переміщення українських артефактів — це політична технологія. Спроба інтегрувати вкрадене у власний музейний фонд має на меті розмивання українського суверенітету. Відповідно, наша позиція має бути жорсткою: це не "спірні питання", це докази у кримінальних провадженнях.

Інституційна консолідація: кінець епохи розрізненості

Сьогодні в Україні паралельно існують декілька векторів діяльності, спрямованих на пошук і повернення культурних цінностей.

Правоохоронні органи фіксують злочини в межах кримінальних проваджень. Міністерство культури та інформаційної політики веде облік втрат. МЗС працює на дипломатичному треку. Паралельно діють численні громадські ініціативи, приватні детективи від мистецтва та науковці, які самотужки моніторять аукціони.

Проте така багатовекторність, за відсутності єдиного центру координації, створює ризики. Дублювання функцій, розсіювання ресурсів та відсутність єдиної бази доказів послаблюють нашу позицію в міжнародних судах.

Нам необхідна жорстка консолідація. Усі напрямки мають бути об'єднані в єдиний національний механізм. Це дозволить акумулювати інформацію з усіх джерел — від розвідданих до музейних інвентаризацій — та формувати цілісні юридичні кейси. Лише єдина державна стратегія, підсилена експертизою громадського сектору, здатна протистояти російській бюрократичній машині.

Принцип безумовної реституції

Україна має наполягати на закріпленні принципу безумовної реституції у всіх міжнародно-правових документах, що стосуються відшкодування збитків.

1. Санкційні пакети. Вивезення цінностей має бути підставою для персональних санкцій проти керівництва російських музеїв.
2. Мирні угоди. Повернення культурних активів не може бути предметом торгу. Це має бути юридично зобов'язуючий пункт будь-якої майбутньої домовленості без строків давності.

Ми не можемо дозволити перетворення цього процесу на десятиліття "експертних дискусій". Презумпція має бути на боці України: об'єкт, незаконно вивезений із зони бойових дій, підлягає негайному поверненню.

Технологічні рішення: прозорість проти тіньового ринку

Правова позиція потребує бездоганної доказової бази. Світовий ринок мистецтва історично є непрозорим, а війна створює ідеальні умови для легалізації (відмивання) викраденого через зміну провенансу.

Україна повинна діяти на випередження, імплементуючи технології:

• Моніторинг на основі штучного інтелекту (AI). Штучний інтелект для аналізу світових аукціонів, здатний виявляти об'єкти навіть за зміненим описом.
• Блокчейн-реєстри. Створення цифрового "паспорта" об'єкта, що унеможливлює непомітну підміну даних про історію володіння.

Міжнародна відповідальність

Необхідно сформувати "токсичне середовище" навколо операцій з українськими цінностями. Ми пропонуємо міжнародну коаліцію держав, які впровадять процедури Due Diligence (посиленої перевірки) для артринку. Будь-який лот зі Східної Європи без прозорої історії до 2014 року має автоматично потрапляти до "червоної зони" ризику.

Висновок

Перемога у війні за спадщину не настане автоматично. Вона потребує стратегії, де реституція є принципом, консолідація зусиль — фундаментом, а технології — інструментом.

Ми не просимо "жестів доброї волі". Ми будуємо правовий механізм повернення свого. Історія доводить, що архіви відкриваються, а імперії змушені платити за рахунками. Питання лише в якості нашої підготовки.