Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
10.05.2012 12:03

То хто ж розробляє наші реформи?

Депутат Запорізької обласної ради

Живемо ми начебто в епоху реформ в Україні, але що саме реформується і хто розробляє реформи усе ж таки більше питань. І без застосування конструктивної критики мабуть тут не обійтися…

Живемо ми начебто в епоху реформ в Україні, але що саме реформується і хто розробляє реформи усе ж таки більше питань. І без застосування конструктивної критики мабуть тут не обійтися…

З одного боку реформами мабуть повинні були займатись науковці, з іншого боку у нас зараз створена ціла система Комітетів економічних реформ, що існує вже більше двох років. Через Комітет економічних реформ (будемо називати його знеособлено, тому що є центральний, регіональні, інші комітети тощо) зараз намагаються майже як через рупор проголосити усі інноваційні дії влади. Може це і правильно, але хотілось би знати:

 

1. А чому власне Комітет економічних реформ, а не припустимо «Комітет соціальних реформ», або «Комітет культурних реформ», або припустимо «Комітет державних реформ», а то і взагалі просто – «Комітет реформ України»?…

Погодьтесь питання не суто риторичне. Бо як казав капітан Врунгель: «Як ви яхту назвете, так вона і попливе»…

Тим більш, що принципових результатів реформ поки що не видно…

 

2. Чому до роботи Комітету економічних реформ не залучають вітчизняні провідні наукові школи?

Чому майже усі законодавчі акти йдуть повз науки; Стратегії розвитку територій – повз науки; Політика, механізми, критерії, категорії, підходи – усе це не виробляється вітчизняною наукою…

У нас з приводу реформ не відбувається палких наукових дебатів. Хоч під однією державною інновацією може підписатися будь-який вчений? Усюди авторами є урядовці або у гіршому випадку політики…

Жодна з наукових шкіл України не долучена до розробки проектів реформ, що намагаються здійснювати в Україні. Наші науковці вже не знають чим же зайнятись. Бо до цих чудових Комітетів економічних реформ їх не дуже залучають…

Проте наша наука більш сконцентрована на вихованні молоді. Усі стовпи біля будь-якого вітчизняного ВНЗ, що обклеєні об’явами на кшталт «курсові, контрольні, дипломи – недорого», це власне результат неправильної державної політики щодо залучення вітчизняної науки до розвитку народногосподарського комплексу України… Саме тому, головним центром уваги наших науковців є, переважно, підготовка нових кадрів, які на жаль сьогодні є не затребувані народним господарством нашої країни…

Проте, якщо наші науковці не приймають участі у втіленні вітчизняних реформ, то відповідно і нові кадри вони готують без урахування нових підходів до управління країною. Бо більшість науковців самі про новини реформ дізнаються з телебачення… А те що з кадрами у нас проблеми, визнає навіть Президент України, але ж ніхто не каже, що заважає доступу якісних фахівців на вітчизняний ринок праці, саме нехтування вітчизняною наукою…

Крім того, неможна робити реформи без інституційної підтримки. І одним із елементів цього є, власне, вітчизняні університети. Про які реформи можна казати, якщо більшість провідних вчених, докторів, професорів – не долучені жодним чином до здійснення так званих реформ?

То що ж тоді відбувається?

У цілому, є певний рух подій, є свої ментальні підходи, є певні наукові установи що повинні продукувати реформаційні рішення для держави або певної галузі. Але ж, тепер, замість цих наукових інституцій, реформи починає продукувати Комітет економічних реформ. Так може потрібно тоді, для початку, здійснити реформу у наукових інституціях, що раніше повинні були продукувати реформи, та закрити їх, і зекономити на цьому велику купу грошей? І не фінансувати надалі установи які, виходить, нікому не потрібні… Тобто може реформаторам треба розпочати із себе?…

Крім того, навіщо ж ганьбити наукову систему координат? Справа у тому, що якщо раніше на те, що можна називати реформою, зазіхали лише «серйозні дядьки із науковими ступенями», то тепер майже у кожному селі можна продукувати державні реформи…

Але ж наука популізму не сприймає. Зокрема, щоб стати науковцем та отримати право на доступ до висловлювання ґрунтовних експертних думок, необхідна багаторічна підготовка та підтримка базової наукової інституції. (Зверну увагу, щоб не було плутанини: представника уряду з науковим ступенем, який не є членом наукового колективу, ми до науковців в межах цього міркування не відносимо)…

А щоб стати членом Комітету економічних реформ на місцевому рівні треба просто опинитися … у складі Комітету економічних реформ, а це сьогодні не дуже важко. Саме тому замість науки у реформуванні може «правити балом» «хуторянство»…

І підтверджень тому вже досить…

 

3. Чому усі ідеї Комітетів економічних реформ озвучують урядовці?

Тому, що мабуть є проблеми із позиціонуванням реформ. Зокрема, часто на місцях спочатку ми чуємо про реформи, а потім нам розповідають про наші проблеми, і ще намагаються впевнити, що ці реформи владнають наші проблеми…

Це схоже на сітьовий маркетинг: коли пропонують дорогу продукцію, у вас немає стільки грошей і ви намагаєтеся відмовитися, а вам тут же радять ще на цьому і заробити грошей… – продавати цю ж продукцію іншим…

А якщо я особисто не вважаю що реформатори бачать усі проблеми, або припустимо, що мені здається що вони не бачать головного, то чи буду я їхнім волонтером у підтримці їхніх ідей? …

А Ви що іншої думки??!

Тому такі і результати… Крім того, іноді люди ще виходять і на майдани…

Погодьтесь, що наші люди як ніхто інший відчувають будь-яку фальш, а певні недосконалості реформ іноді гірше за навмисні злочинні дії. Тому, у такі реформи, в результаті, у людей немає віри…

До то ж, давайте поміркуємо відверто. Досі ні у кого не зародилася думка про те, що начебто Комітет економічних реформ це такий собі мозковий центр, що зібрав, наприклад, раду старійшин та докладає великих зусиль щодо розв’язання щоденних проблем території або намагається виробити стратегію розвитку або хоча б оптимізації сталої ситуації у країні.

Крім того, багато дій чомусь робиться, як то кажуть – піджимаючи хвіст… Сьогодні вже жоден політик не може похвалитися, що це саме він є головним реформатором, бо це лише викличе гнів… А скільки бажаючих було на початку?

Тому що реформи це не виступ на площі, це життя, і в нього спочатку треба самому вірити.

Сьогодні Комітет економних реформ це інструмент донесення до населення результатів дій влади. Це рупор. А повинен бути саме мозковий центр, хоча б для правильного позиціонування. Так людям зрозуміліше. Їм потрібна певна легенда, надія на щось досконале…

Крім того, однозначно, не відчувається вмілого керування загальним процесом реформ, не відчувається ні статики, ні динаміки реформ. І головне, Комітет економічних реформ повинен відвести вогонь критики за ідеї реформи від представників влади. Зрозуміло, що потік критики повинен бути спрямований на мозковий центр, тобто на Комітет економічних реформ, а не на уряд. А зараз маємо навпаки. Тому що і так зрозуміло, що жоден Комітет економічних реформ насправді не виробляв жодних реформ – він лише їх озвучив…

Тобто тут наступили на власні граблі. Якщо б ініціатором усіх реформ дійсно був би певний Комітет економічних реформ, то тоді б і уся критика була б спрямована саме на нього, а уряд лише б втілював би реформи у життя…

Але ж хтось зажадав слави! І він її отримав!..

Хоча тут ми скоріше бачимо прорахунки влади у позиціонуванні місії реформ та її виконавців.

 

4. Чому ж люди досі не відчули жодних результатів реформ?

Перш за усе задамо риторичне питання: А чи усе те реформи, що проголошує Комітет економічних реформ? Чи іноді просто має місце, нарешті, банальне виконання Конституційних вимог?…

І взагалі, за яким планом рухаються наші реформи? Дивимося першоджерела. Зокрема, на офіційному сайті висвітлена Програма економічних реформ на 2010-2014 роки, що складається із 87 сторінок. (http://www.president.gov.ua/docs/Programa_reform_FINAL_2.pdf).

А тепер, подивиться уважно на етапи реформ та індикатори успіху. Що усе виконано? А де аналітика? Коригування тощо? Туди в Програму, взагалі, багато осіб заглядає? Я вже не питаю, а чого Відповідальні секретарі висвітлені станом на 13 квітня 2010 року…

Одним словом і тут маємо те що маємо…

Тепер по суті.

Реформи почали із дрібниць, а гроші на реформи почали витягувати із бізнесу… Перевірки не зменшились, дерегуляція буксує, чиновники віщають про покращення…

А Ви особисто вже відчули результати реформ?

Це на зразок того, що батраку для покращення його фінансового становища запропонувати ще більше працювати, наприклад не 8 годин на добу, а десь 10-12 годин. Та хай ще отримає пільговий кредит на усе життя, щоб його діти віддавали…

Справа у тому, що більшість реформ спрямовані не на поліпшення, а просто на латання дірок… Не відчувається ґрунтовності реформ…

Наприклад, коли звільняють певну частину чиновників, а на тих що залишились, покладають той же обсяг функцій, то це не реформи. А якщо до цього додати, що головний спеціаліст облдержадміністрації має сьогодні трохи більше 1100 гривень зарплатні на місяць, то це вже більше на саботаж будь-яких реформ схоже. Бо не може не змотивована людина робити будь-які реформи… І тут вже мова йде не про якість процесу, а про фізичну можливість його здійснення.

Треба думати що можна реформувати, а що ні. Та не треба боятися критики реформ.

А може ми кудись поспішаємо?

То давайте усе спокійно прорахуємо, підготуємось, тільки тоді щось почнемо робити. Ми не куди не поспішаємо, то поспішають політики, бо у них вибори. А нам необхідно реформи робити…

Крім того, як на мене, то якщо знищити кумівство, та увести у систему держуправління нормальний менеджмент, то і реформувати може не так багато буде потрібно…

А де соціальний контроль за ходом реформ? Народ повинен розуміти що саме намагаються для них зробити. Повинен бути певний тандем розробників, влади та народу. Народ бажає, розробники пропонують, а влада власне вирішує… А у нас: влада розробляє, народ бунтує, а наука абстрагується…

Також поцікавимось: А хто буде дбати про соціальну справедливість реформ? Чи зменшити максимальні пенсії, що вже отримуються це не конституційно, а отримувати мінімальну пенсію особі із 40 річним стажем праці це нормально?

При цьому погодьтесь, що хтось задарма отримав (приватизував) у власність вітчизняні підприємства і тепер є дуже заможною людиною, а хтось будував задарма цей завод і є сьогодні дуже бідною людиною.

Так ось може це і повинно бути первинною основою реформ?

Бо те що не дають через надподатки працювати підприємцям – це одне, а те що пенсіонер не може отримати достойну пенсію – це зовсім інше… Це вже соціальна несправедливість. І тут рота ніхто нікому не закриє.

І основний тягар реформ тут повинен бути власне покладений на представників великого бізнесу. Це по ним рівняється і середній рівень заробітної платні у галузі, це вони раніше утримували соціальну сферу, а тепер скинули усе це у комунальну власність, а надприбутки в офшори…

Наші промислові гіганти ледве встигають скуповувати інші промислові об’єкти, а ми тут шукаємо гроші на те щоб підняти (і за те мабуть спасибі) пенсію пенсіонерам ще на 30 грн. на місяць.

Чи я не про те кажу? Чи  Богу Богово, а кесарю кесарево?…

Так ось тому люди досі і не відчули жодних результатів реформ…

Ось тому у нас функцію Комітету економічних реформ більше виконує майдан, на який виганяють велику купу заробітчан і у такий спосіб демонструють, що влада начебто щось зробила недоречне…

Хоча заради справедливості треба визнати, що певні нормативно-правові акти перелічені у плані реформ дійсно приймаються, але ж чи буде від цього користь? Тобто чи будуть вони працювати? Чи будуть вони профінансовані? Чи зрозуміють їх правильно на місцях? А що ж скаже наша наука?...

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net