Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі за № 260/81/19).
1.2. ФОП (спрощена система оподаткування) одночасно є найманим працівником, але доходи як ФОП не отримує
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. У іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем (Постанова ВС від 04.12.2019 у справі за № 440/2149/19).
1.3. ФОП (загальна система оподаткування) і не отримує доходи
До грудня 2016 року норма про можливість визначити базу нарахування самостійно так:
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник МАЄ ПРАВО визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», далі – ЗУ «Про ЄСВ»).
Це давало можливість не нараховувати ЄСВ за періоди без доходів (для прикладу, Постанова ВС від 03.09.2020 у справі за № 816/188/17, Постанова ВС від 20.08.2019 у справі за № П/811/227/16).
Після грудня 2017 року «МАЄ ПРАВО» стало «ОБОВ’ЯЗКОМ».
2. Який строк для оскарження вимоги про нарахування ЄСВ (строк для звернення до суду)
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – «КАС України»), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 123 КАС України якщо вказані особою у заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, положення КАС України передбачають виняток із загального правила у разі встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а наслідки пропуску таких строків передбачені КАС України.
Доводи скаржника про наявність у нього права на звернення до суду протягом передбаченого ПК України строку давності у 1095 днів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спірні суми не є податковим платежем та грошовим зобов`язанням, податковим боргом в розумінні ПК України, що унеможливлює застосування положень статті 102 ПК України до спірних правовідносин в частині визначення строків звернення до суду (Постанова ВС від 12.02.2020 у справі за № 480/1192/19).
Пунктом 1.3 статті 1 ПК України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, а відтак положення ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та відповідальності за його порушення (Постанова ВС від 19.03.2020 у справі за № 200/10402/19-а).
Згідно зі ст. 25 ЗУ «Про ЄСВ» у разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.
Отже, положення частини 4 статті 25 ЗУ «Про ЄСВ» передбачають наступні способи оскарження вимоги як адміністративний або судовий порядок, при цьому навіть у випадку обрання адміністративного способу оскарження, за наслідками якого згоди з органом доходу і зборів не досягнуто, у особи зберігається право оскаржити вимогу про сплату внеску ще і в суді й таке право має бути реалізоване нею протягом 10 днів з дня надходження відповідного рішення органу ДФС (для прикладу, Постанова ВС від 19.03.2020 у справі за № 200/10402/19-а).
