Небезпека реформи юридичної освіти для професійного правничого середовища

У Верховній Раді ще з 2017 року знаходяться два законопроекти, що регулюють питання професійної підготовки юристів.

У Верховній Раді ще з 2017 року знаходяться два законопроекти, що регулюють питання професійної підготовки юристів. Важливими ці проекти для бізнесу є, насамперед, тому, що вони, окрім суто освітянських питань, встановлюють засади доступу до юридичної (правничої) професії, що, вочевидь, впливає на наявність та якість робочої сили.

Проблеми законопроекту №7147 уже висвітлювались у науковому середовищі та суспільному дискурсі. Певні проблеми є також у паралельному проекті закону України №7147-1, що можна вважати «лайт-версією» реформи (наприклад, присутні певні спеціальні вимоги до посади помічника судді, що, напевно викликано характером праці, але таких вимог немає до посади помічника нотаріуса, а характер праці у них досить схожий).

Основна проблема з моделлю доступу до юридичної професії, що пропонується у проекті закону «Про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії» – це незрозумілий елітизм у обмеженні доступу до юридичної професії. Закон нібито виходить із реалій ринку юридичних послуг, але не розглядає повний спектр його можливостей. В Україні сьогодення і без прийняття цього закону є проблеми із статусом працівників із юридичною освітою, що здійснюють професійну діяльність через процеси аутсорсингу, аутстаффінгу чи фрілансу, тому що вони не розглядаються класифікатором професій як професіонали.

Треба також сказати, що обидва проекти мають початок у Концепції вдосконалення правничої (юридичної) освіти для фахової підготовки правника, і деякі недоліки стосовно доступу до професії перейшли у тексти законопроектів саме з тексту Концепції.

У цьому пості я би хотів висвітлити, використовуючи два кейси, яким чином догматично зумовлені обмеження доступу до професії негативно впливають на економіку та суспільне середовище у цілому, та побудувати два прогнози на основі тих кейсів для України.

Кейс перший, буракумін. 

Буракумін – це трагічний, але цікавий випадок у історії людства, тому що, на відміну від більшої частини дискримінацій, меншина, проти якої здійснюється дискримінація повністю ідентична за виглядом з основною масою населення.

Баракумін виникли через характер японської соціальної структури, коли через реформування був установлений жорсткий класовий розподіл, із професійними обмеженнями для членів різних соціальних класів. Навіть професії, що були традиційними (наприклад, професія мисливця), попала під цей удар. У результаті на протязі сторіч виникла та розбудувалась велика соціальна група, проти якої здійснюється соціальна дискримінація через «непрестижність» професій, належних до цієї групи. Навіть житлова сегрегація, що раніше була дуже розповсюдженою, у певному вигляді зберігається і зараз. Також є свідоцтва про те, що саме баракумін складають більшу частину організованого кримінального світу Японії.

Що значить процес «баракумінізації» для української юридичної спільноти? Звісно, такий процес має бути тривалим у часі, і його наслідки будуть не настільки деструктивними, але певні прогнози можна зробити. По-перше, виросте кількість осіб з юридичною освітою, що будуть працювати «у тіні», бо відсутності соціальних гарантій та офіційної заробітної платні будуть вигіднішими за виконання вимог законопроекту №7147, що зобов'язує проходити процедуру складання екзамену кожні п'ять років для широкого колу осіб. По-друге, є ризик виникнення морального розколу між юристами через обмежений перелік правничих професій (що характерно для обох проектів), та між юристами і тіньовими юридичними працівниками, що може призвести до проявів дискримінації, та прямо буде впливати на правозахистну діяльність. По-третє, це також призведе до послаблення конкуренції на ринку юридичних послуг як між працівниками за робоче місце, так і між юридичними компаніями через меншу кількість осіб, зайнятих у сфері права.

Кейс другий. Право звати себе професіоналом.

Другий кейс – це історія про право говорити, що людина є представником певної професії, та виконувати професійні обов'язки на цьому базисі.

Головними тут є два моменти. Матс Ярлстрьом, інженер за освітою, що володіє великою кількістю професійного досвіду, згідно з законодаством штату Орегон, до рішення федерального суду, яке було прийнято тільки у цьому місяці і скасувало вимогу штату, не мав права а) використовувати свої знання та навички, б) називати себе інженером.

Це виникло через те, що Oregon State Board of Examiners for Engineering and Land Surveying вимагав від усіх інженерів наявність ліцензії, незалежно від того, де особа навчалась чи працювала. Ця вимога була присутня навіть у позапрофесійному контексті – політики чи публічні особи, роблячи певні заяви, також переслідувались цією організацією. Із точки зору State Board, Ярлстрьом зробив кілька порушень законодавства, коли він з некомерційною метою, але публічно навів доказів тому, що система світлофорів працювала неправильно, через що на його дружину було накладено штраф.

Наявність подібних штрафів та додаткових обмежень на виконання професійних обов'язків, якщо такі з'являться в Україні, що встановлюються державою або професійними організаціями, загрожує, перш за все, іноземним працівникам іноземних компаній в Україні, що мають іноземну юридичну освіту, але здійснюють професійні обов'язки на території нашої держави. Адже згідно з цими проектами, вони не вважаються юристами, бо не мають диплому української юридичної (правничої) школи, що додає складнощів із оформленням на роботу таких осіб згідно з українським законодавством про працю, та здійсненням ними посадових обов'язків.

Інший момент щодо саме права називати себе юристом може мати певне значення при обчисленні юридичного стажу, що часто вимагається роботодавцями як у державному, так і у приватному секторі. Наприклад, якщо особа працювала на посаді юрисконсульта, але на час проходження процедури екзамену та перекваліфікації за нею залишилось робоче місце, то не досить зрозуміло, як саме треба обчислювати досвід роботи (особливо, якщо особа фактично могла без належного правового базису продовжувати виконувати професійні обов'язки).