Заборона пластика: професійне невігластво чи просто бажання заробити на євроінтеграції?

Екологічна політика

Пригадую, що саме агресивна, але відверто непрофесійна, боротьба “екологів” за збереження лісового фонду, призвела до масового впровадження пластику замість паперу. Зараз світ ламає голову, як вирішити проблему масового забруднення навколишнього середовища  пластиком.

На жаль, ця звичка до хайпу, замість системного вирішення проблем, характерна не тільки для України, у тому числі для пластику, але взагалі для багатьох країн. Спостерігаю це в різних сферах. Наприклад, безліч разів писав про непрофесійних популізм у боротьбі з тютюнопалінням.

Тому, до речі, не дуже раджу поспішати з вступом України до ЄС. Просте ухвалення законів та інших нормативних актів не може само собі привести Україну до стандартів ЄС. Бо, одна справа — ухвалення законів, зовсім інша — їхня практична реалізація. Якщо це робити лише для того, щоби прозвітувати про відповідність вимогам ЄС, без усвідомлення необхідності комплексності їх впровадження та потреба у довгострокових перехідних, еволюційних змінах, то отримуємо не європейські стандарти, а вкрай неефективну, деградовану структуру економіки, з ще більшим рівнем зловживань і корупції. Приклад Греції, Болгарії, Румунія та багатьох інших країн, які відносно нещодавно набули членства у ЄС, більш ніж красномовний приклад саме такого механістично впровадження норм без вирішення багатьох комплексних питань, у тому числі зміни суспільних норм моралі та культури поведінки.

Про це є сенс нагадати, у тому числі, на прикладі намагань одним махом вирішити проблему забруднення навколишнього середовища пластиковими відходами.

Ще наприкінці 2021 групою депутатів під керівництвом “Слуги народу”, на чолі з головою природоохоронного комітету ВР Олега Бондаренка був зареєстрований у Верховній Раді  зареєстрований проект Закону під № 6077 “Про обмеження виробництва та обігу пластикової продукції одноразового використання на території України”.

Євросоюз після скоєних дурниць щодо заміни деревини на пластик почав вирішувати цю проблему більш виважено і поступово.

Системно та послідовно скорочуючи з 1994 року небезпечні відходи, впроваджуючи технології роздільного збору сміття та його переробки й утилізації, замість їх спалювання та поховання біля великих міст, ЄС дійшов до заборони окремих виробів з пластику як елементу цієї політики.

Впроваджуючи положення “пластикової директиви” ЄС 2019 року у своє законодавство, країни – члени ЄС планують до 2030 року відмовитись від деяких пластикових виробів та зробити споживання пластику максимально циклічним, тобто пускати пластикову тару на переробку, замість забруднення та засмічення пляжів пластиковими пляшками та боксами.

Кожна Європейські держави йде своїм шляхом, враховуючи власну економічну та екологічну ситуацію, наявність альтернативних ресурсів – папір, деревина, “натуральний” пластик.

Що ж пропонують Україні?

Проектом Закону № 6077 пропонується одним махом заборонити весь одноразовий пластик.

При цьому його автори навіть не спромоглись вдало скопіювати положення європейської директиви 2019 року, заборонивши навіть те, що не заборонено в ЄС.

Наслідки такого безглуздого рішення цілком очевидні: скорочення робочих місць, відсутність посуду для населення та військових, та багато чого ще. Але кого це турбує?

Замість впровадження європейських правил поводження з відходами, до чого роками привчали європейські домогосподарства, сповідуючи культуру роздільного збору та зберігання відходів, автори законопроекту №6077 пропонують…… наказувати штрафами за вироблення та розповсюдження пластику! Так, навіть якщо ти виробив пластикову тарілку на експорт, штраф все одно знайде тебе.

Для того, щоб подивитись, як це відбувається в ЄС, достатньо просто уважно переглянути європейські директиви, регламенти та навіть мануали з ілюстраціями і порівняти їх із витвором мистецтва № 6077 на декілька статей.

Хто буде заморочуватись, впроваджуючи коштовні заходи з переробки та сортування відходів, коли можна просто заборонити щось та оштрафувати?

Мова тут не лише про якість вітчизняних законів, до неї ми звикли.

Тож, кому це вигідно?

У кулуарах парламенту поговорюють, що проект Закону № 6077 з’явився на порядку денному зараз, адже Міндовкілля разом із профільним комітетом ВР планують невідкладно “освоїти” гроші, виділені з бюджету на термінову заміну пластикових стаканчиків на паперові.

Чи справді хтось вважає, що це саме те, чого потребує зараз наша воююча країна? Невже це потрібно робити поспіхом, без необхідності комплексного вирішення цієї проблеми?