Чому, попри війну, міжнародні компанії залишилися в Україні?
Триває другий рік кривавої бійні. Те, що здавалося нереальним рік тому, зараз стало буденним.
24 лютого 2022-го, коли почалося повномасштабне вторгнення країни-агресора, я була у Києві у відрядженні. Тоді перестороги і попередження стосовно планів Москви мене не зупиняли. Адже мені здавалося абсолютно химерним, щоб у європейській країні могло таке статися.
Тимчасове затьмарення тирана, божевілля безкарності та ницість, які призвели до нинішньої трагедії, дуже мене гнітять. Бо для мене особисто Україна це не лише держава, де я керую бізнесом для польської групи Імпел. Це країна, яку я люблю, де я жила шість років. Це країна, де у мене друзі, де я знаю багато міст і місць, де я мала і маю можливість працювати, як на мене, з найкращою командою у світі.
Я дуже детально згадую, що я думала про ситуацію взагалі та бізнес в Україні, коли вулицями українських міст поїхали російські танки.
Коли я повернулася до Польщі, я почувалася неймовірно безпорадною, розгубленою, бо у той пекельний час я залишила своїх людей, друзів, країну, де я провела стільки чудових років… Після перетину кордону я була вже в безпеці, а вони ні. Якийсь період я тільки і думала про те, як можу допомогти нашим людям і загалом українцям. І як багато інших – долучилася до гуманітарної діяльності.
Вочевидь, я, як багато інших, вважала, що це короткостроковий конфлікт і все закінчиться після двох тижнів, чи, можливо, декількох місяців. Але все виявилося значно складнішим.
З моменту повномасштабного російського вторгнення бізнес тут практично завмер, ніби чекаючи, що ж буде далі. І в такому стані залишався майже два місяці. І це не декілька десятків компаній. Лише з Польщі до 24 лютого 2022-го в Україні мали справи 2486 фірм. Той масштаб економічного заціпеніння досі важко уявити.
Пригадується сентенція «Inter arma silent Musae» римського політика й оратора Марка Туллія Цицерона — коли говорять гармати, музи мовчать. Бізнес, якщо він не пов’язаний із ВПК, у таких карколомних моментах також не схильний до балачок.
Зважаючи на це, цілком резонним є запитання: чому не зникли з українського ринку міжнародні чи закордонні компанії? Невже всі плекали такі ж рефлексії та сантименти, як і я?
Спробую відповісти. По-перше, навіть за великого бажання, це не так просто. Бізнес зав'язаний на грошах, людях, майні. Згорнути справу або піти з цього ринку дуже складний і тривалий процес. Хоча на той момент, гадаю, це не був основний чинник.
По-друге, у багатьох власників міжнародних компаній в Україні в цей дуже лихий час включилася соціальна відповідальність бізнесу за своїх співробітників та їхні сім'ї.
Коли я спілкувалася з власником групи Імпел, ми домовилися просто: не знаємо, що на нас чекає і як довго лютуватиме війна, розуміємо, що в цих умовах складно планувати взагалі, не кажучи вже про розвиток або фінансовий успіх компанії, але моє завдання зробити все, щоб зберегти справу та робочі місця для наших співробітників.
І так думали багато власників, з якими я спілкувалася. У рамках соціальної відповідальності бізнесу паралельно з'явилися ще інші активності закордонних компаній у рамках підтримки України – гуманітарна та соціальна допомога для людей, які змушені були виїхати з України.
По-третє, багато закордонних компаній навіть не замислювалися виходити з України, оскільки факт, що вони залишаються, став маніфестом того, що вони цілком підтримують Україну. Те, що закордонний бізнес залишився, це переконливий доказ солідарності з українцями та українською економікою, це доказ віри у нашу спільну перемогу та перспективу.
Протягом цього року ми всі встигли зрозуміти, що беремо участь не в спринті, а в марафоні. Довелося усвідомити це побіжно, але те, що я бачу насправді, – ніхто із закордонних корпорацій не готовий здаватися. Багато хто сповідує принцип Цицерона: зроби, якщо можеш.
Підтвердженням цьому є той факт, що уже понад 1750 польських компаній зголосилися взяти участь у відбудові України.
- Реальні потреби та гранти: Як краще адаптувати допомогу до змін Юлія Конотопцева 12:13
- Розлучення без згоди іншого з подружжя: коли це можливо? Альона Пагер 08:50
- Лідерство розгортання: коли стратегія виходить за межі кабінету Жанна Кудрицька вчора о 19:06
- Як навчитися ухвалювати рішення на перемовинах? Розглядаємо на прикладі покеру Владислав Пʼявка вчора о 14:57
- Встигнути до штормів: чи готові інвестори до українських податкових гірок? Сергій Дзіс вчора о 10:40
- Від парової тяги до цифрової етики: як змінювалось людство й корпоративна безпека Ігор Шевцов вчора о 08:54
- "Справедливість" судді Канигіної Лариса Гольник 12.05.2025 18:43
- Нові правила для енергонакопичувачів: як зміняться контракти через кіберризики з 2025 Ростислав Никітенко 12.05.2025 15:01
- Як довести вину стоматолога у суді: практика відшкодування шкоди за неякісне лікування Артур Кір’яков 12.05.2025 13:59
- Форензик як інструмент захисту, діагностики та зростання бізнесу в умовах ризиків Артем Ковбель 12.05.2025 03:29
- Вбивчі цифри: як звички й випадки скорочують життя Христина Кухарук 11.05.2025 13:54
- Відповідальна особа з питань захисту персональних даних: новий гравець у структурі бізнесу Анастасія Полтавцева 10.05.2025 14:43
- Як зруйнувати країну Андрій Павловський 10.05.2025 14:34
- Інтелектуальна власність як актив бізнесу Сергій Пагер 10.05.2025 14:21
- Стейкхолдери – основний локомотив сучасної якісної освіти Сергій Пєтков 09.05.2025 10:49
-
Угорщина готується до війни? Що стоїть за "шпигунами Орбана" на Закарпатті
43378
-
"ЗСУ знищили російську армію. Путін будував її 10 років", – генерал армії США Дуґлас Лют
18274
-
Експерти з психіатрії назвали п’ять речей, які ніколи не роблять щасливі пари в стосунках
Життя 15485
-
На стамбульській розтяжці – як Путін нарешті змушений зіткнутися з реальністю
Думка 14564
-
Підготовка піхотинців: державна некомпетентність і приватна ініціатива
Думка 12599