Право на працю та відпочинок в умовах воєнного стану

Проаналізовано положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з акцентом на реалізацію права на працю та відпочинок

Повномасштабна війна, яку розпочала російська федерація проти України, кардинально змінила життя кожного українця. 

Мільйони людей були вимушені залишити свої домівки, полишити місця своєї роботи або припинити ведення бізнесу. Значна частина підприємств втратили свої виробничі потужності у зв’язку з їх руйнацією, захопленням окупантами або веденням біля них активних воєнних дій. Значна частина підприємств, установ та організацій була вимушена змінювати місця розташування робочих місць. Тисячі людей і суб’єктів господарювання, працюючи 24/7, долучилися до волонтерського руху, благодійної діяльності, до надання допомоги армії, територіальній обороні, людям, які опинилися в складних умовах. Все це істотно позначилося на трудових відносин майже всіх підприємств, організацій, установ.  

Зміни відбулися миттєво, а питання оформлення залишення робочих місць, зміни умов праці, суміщення та сумісництва, дотримання часу роботи та відпочинку і багато інших відійшли на другий план у процесі загального супротиву військовій агресії загарбників. 

Цілком очевидно, що трудове законодавство, спрямоване на забезпечення реалізації права та працю та відпочинок у мирний час, виявилося неспроможним врегульовувати такі відносини в умовах воєнного часу. Також очевидно, що положення, закладені у статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року, про гарантування громадянам України дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, у тому числі трудових, вже не були ефективними та адекватними наявним умовам воєнного стану.

З метою нормативного вирішення проблем, які можуть виникати щодо реалізації права на працю та відпочинок саме в умовах воєнного стану, 15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначено особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, на період дії воєнного стану. 

Закон було прийнято відповідно до статті 64 Конституції України, підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». 

Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року, яким в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 – 34, 38, 39, 41 – 44, 53 Конституції України, тобто право на працю та право працюючих на відпочинок. 

Важливо зауважити, що положення цього Закону мають переважну дію перед відповідними нормами законодавства про працю, тобто на період воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю в частині відносин, врегульованих Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З набранням Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» чинності роботодавці та працівники діятимуть у нових правових умовах, на яких слід зупинитися більш детально.

Щодо укладення трудового договору

- сторонам надано право визначати форму трудового договору за своєю згодою; 

- роботодавцям надано право встановлювати умову про випробування при прийнятті на роботу для будь-якої категорії працівників. Тут слід зауважити, що йдеться про незастосування на час дії воєнного стану обмежень щодо кола осіб, до яких може бути застосовано випробування, але незмінними залишаються умови про його строк (стаття 27 КЗпП України);

- роботодавцям надано право укладати з новими працівниками строкові трудові договори на період дії воєнного стану або на період заміщення тимчасово відсутнього працівника з метою оперативного залучення нових працівників до виконання роботи, а також усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили, у тому числі внаслідок фактичної відсутності працівників, які внаслідок бойових дій евакуювалися в іншу місцевість, перебувають у відпустках, простої, тимчасово втратили працездатність або доля яких тимчасово невідома.

Щодо переведення працівників на іншу роботу та зміни істотних умов договору

- роботодавець отримав право на період дії воєнного стану переводити працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (якщо така робота не протипоказана йому за станом здоров’я), з метою відвернення або ліквідації бойових дій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою. Проте забороняється переведення в іншу місцевість, на території якої тривають  активні бойові дії;

- зупинена дія положення статті 32 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) та інших законів України щодо повідомлення  працівника про зміну істотних умов праці. Наприклад, роботодавець не зобов’язаний повідомляти працівника за два місяці про зміну робочого часу.

Щодо розірвання трудового договору

- працівнику надано право розірвати трудовий договір за власною ініціативою без попередження роботодавця за два тижні (вказавши строк у заяві про розірвання трудового договору) у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та загрозою для його життя і здоров’я. Винятками є лише примусове залучення до суспільно-корисних робіт в умовах воєнного стану, а також якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах, віднесених до критичної інфраструктури;

- дозволено звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною), із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності або першим робочим днем після закінчення відпустки;

- зупинено застосування нормативних положень щодо звільнення лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Щодо призупинення трудового договору

- запроваджено таке поняття як «призупинення трудового договору», що означає тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором;

- встановлено, що призупинення трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин;

- унормовано, що дія трудового договору може призупинятися у зв’язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання працівником роботи;

- відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладено на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Щодо часу роботи та відпочинку

- збільшено нормальну тривалість робочого часу – не більше 60 годин на тиждень, а для працівників, яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, –  не більше 50 годин на тиждень;

- передбачено, що роботодавцем встановлюватиметься 5-денний або 6-денний робочий тиждень за рішенням військового командування разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення);

- роботодавцю надано право визначати час початку і закінчення щоденної роботи; 

- передбачено можливість скорочення тривалості щотижневого безперервного відпочинку до 24 годин;

- зупинено дію норм щодо тривалості роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів, а також щодо святкових і неробочих днів (статті 53, частина перша статті 65, частини третя – п’ята статті 67 та статті 71 - 73 Кодексу законів про працю України).

Щодо відпусток

- на час воєнного стану встановлено тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки – 24 календарних дні;

- роботодавцю надано право відмовити у наданні будь-якого виду відпусток, крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури; 

- зупинено дію обмеження щодо тривалості відпустки без збереження заробітної плати на прохання працівника (тобто норми частини першої статті 26 Закону України «Про відпустки» не застосовуватимуться).

Щодо виплати заробітної плати

- встановлено, що виплата заробітної плати здійснюватиметься на умовах, визначених трудовим договором;

- на роботодавця покладено обов’язок вживати всіх можливих заходів для забезпечення права працівника на своєчасне отримання заробітної плати;

- роботодавець звільнятиметься від відповідальності за порушення строків оплати праці, якщо доведе, що це сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Проте це звільнятиме роботодавця від обов’язку виплатити заробітну плату;

- у разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк її виплати може бути відтермінований до моменту відновлення роботи підприємства. 

Щодо роботи в нічний час, залучення до нічних і надурочних робіт, робіт у вихідні, святкові і неробочі дні, направлення у відрядження

- зупинено дію обмежень щодо роботи в нічний час (стаття 54 КЗпП України);

- дозволено залучення вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до одного року, та осіб з інвалідністю, яким за медичними рекомендаціями протипоказані відповідні роботи, до роботи у нічний час за умов їх згоди;

- запроваджено залучення працівників, які мають дітей (крім випадків визначених у попередньому пункті), на час дії воєнного стану до нічних і надурочних робіт, робіт у вихідні, святкові і неробочі дні, направлення у відрядження за їх згодою.

Щодо застосування праці жінок на важких роботах і роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, підземних роботах

Зупинено дію обмеження щодо застосування праці жінок (крім вагітних жінок і жінок, які вигодовують дитину віком до одного року) на зазначених робіт. Проте вони можуть залучатися до зазначених робіт лише за умови надання згоди.

Щодо дії колективних договорів

Роботодавцю надано право зупиняти дію окремих положень колективного договору за власної ініціативи. 

Щодо діяльності профспілок 

-                зупинено дію нормативних приписів (стаття 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності») і відповідних положень колективного договору щодо відрахування коштів підприємствами, установами, організаціями первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу;

-                покладено обов’язок на профспілки у межах своєї діяльності максимально сприяти забезпеченню обороноздатності держави та забезпечення громадського контролю за мінімальними трудовими гарантіями, передбаченими цим Законом.

Крім того питання організації кадрового діловодства та архівного зберігання документів вирішуватимуться на розсуд роботодавця у районах активних бойових дій, проте за умови ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.

Слід зауважити, що цей Закон діятиме протягом воєнного стану та втратить чинність з моменту припинення (скасування) воєнного стану за винятком положення про те, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладено на державу, що здійснює військову агресію проти України, що втратить чинність з моменту завершення виплати державною, яка здійснює військову агресію проти України, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам.

Варто враховувати, що одночасно з прийняттям цього Закону Парламентом прийнято Закон, яким продовжено строк дії воєнного стану до 24 квітня 2022 року (включно).

Отже, вищенаведені обмеження права на працю та на відпочинок, а також особливості врегулювання певних трудових відносин, введені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», спрямовані на забезпечення функціонування економіки та адаптацію правового регулювання трудових відносин до реалій воєнного стану в Україні. 

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є одним з низки нормативно-правових актів, метою яких є забезпечення ефективного правового регулювання роботи тилу, що відіграє надважливу роль у боротьбі зі збройною російською агресією.