В Україні триває класичний революційний перехід, у поєднанні з зовнішньою інтервенцією. Помирають солдати під час неоголошеної війни, працює п’ята колона, піднімається реакція. Друга річниця Мінських угод під постійні мантри влади про мир лише заморожує ли
В Україні триває класичний революційний перехід, у поєднанні з зовнішньоюінтервенцією. Помирають солдати під час неоголошеної війни, працює п’ята колона, піднімається реакція. Другарічниця Мінських угод під постійні мантри влади про мир лише заморожуєлихоліття, поширюючи зневіру в народі й армії. Та активні громадяни, які йвирішують долю народу, з цим би змирились – якби не фарисейство еліти.Спекулюючи на Майдані, владоможці не соромляться красти мільярди, годуючи народобіцянками нового траншу, заради якого підняли тарифи. Та якщо траншу не буде,реформи неефективні – то що зупинить від нового повстання, що може знищитидержаву,як неодноразово в нашій історії (від Чорної ради, що зупинилаВиговського, до нестабільності УНР).
Та влада ніби навмисне все більше розпалює напругу. Боротьба з добровольчимрухом, масові посадки ветеранів, як апогей – справа захисників Конституції,яких за сфальшованими доказами винуватять у провокаціях, вчинених командуваннямМВС 31 серпня 2015 р. Ветеранів російсько-української війни, націоналістівкидають у тюрми, щоб залякати – але в умовах економічного занепаду це лишенастроїть пасіонаріїв проти влади. Невже вони сподіваються всіх пересадити? Чиможе, хочуть втекти закордон з накраденим майном? Чи не розуміють, щорозпалювання нового Майдану – не лише їхня поразка, але й імовірна катастрофадержави?
Швидше за все, наші правителі по-людськи сподіваються на краще, та й доступдо бюджету і влади осліплює. Досвід української політики говорить, що навітьнайбільш одіозних осіб можна знову повернути до вершин під брендом новихпроектів – були б гроші та ЗМІ. Маси забувають про минуле, вірять гарнійкартинці. А пасіонаріїв, активістів – меншість у суспільстві. Тобто головнапроблема - контроль над свідомістю людей, і в результаті вихолощення самогопоняття “виборче право”. Постає питання – то чи можливадемократія в подібних умовах, коли її нівелюють олігархічні групи? Тим більше уформаті війни. В Древньому Римі – еталоні успішної держави – під час небезпекидля Республіки тимчасово встановлювалась диктатура. Сильна рука, що очиститьверхівку суспільства, створить фундамент для успішного розвитку – це досвід “азійських тигрів”.Недарма і вУкраїні все більше вітають ідеї військового перевороту та “хунти”.Але й тутсвої загрози – через анархічний менталітет українців. Та й армія поки-щонеготова до політичної позиції, хоча все більше молодих офіцерів прагнутьзмінювати державу.
В будь-якому випадку, це критичний і небезпечний варіант, однак відкриває ібагато можливостей. Та нинішній вектор розвитку – абсолютно програшний.Найкращий шлях – еволюційні зміни, дієві реформи, повернення довіри народу. Часузалишилось обмаль. Зовнішні обставини гарантують – Росія зі своїми друзями наЗаході (насамперед в Парижі та Берліні) руйнуватиме всі спроби України ставатипотужною, війна в тій чи іншій формі продовжиться. І реальні реформи,повернення довіри активної меншості, врешті народу – єдиний шлях розвитку.Почати варто з припинення репресій проти добровольців, і перегляду результатівпсевдореформи МВС.
