Недобросовісна реєстрація позначення як акт недобросовісної конкуренції

Продовжуючи свою серію публікації «Обережно! Недобросовісна конкуренція», хочу запропонувати до Вашої уваги черговий випадок, який трапився вже на цьому  тижні. До мене, як представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного), звернулася компанія з Туреччини, яка виробляє з 1984 року продукцію фармацевтичної галузі під певним маркуванням (знаком). Вона, як експортер, уклала договір із українським представником щодо поставок цієї продукції до України для потреб вітчизняного ринку. Бізнес успішно розвивався, якісна і недорога продукція турків швидко завоювала своїх споживачів, темпи реалізації зростали. І тут, раптом, український партнер надіслав у 2008 році повідомлення про припинення дилерського договору. Дивно, але життя є життя, а бізнес – бізнес...

Турецький виробник досить довго підшуковував нового, значно уважніше перевіряючи усіх кандидатів. І у 2009 році він почав працювати із новим підприємством, значно розширивши лінійку продукції. Дослідивши ринок, новий дилер швидко зрозумів, що продукція під «турецьким» знаком вже широко представлена на ньому. Розуміючи, що це не та продукція, почав проводити роз’яснювальну роботу, вказуючи, що справжня  продукція під цим знаком виробляється і завжди вироблялася його турецьким постачальником. А що зробив його попередник - щоби «переконати» правильно обирати собі постачальника, до аптечних мереж почали масово надходити претензії від нього та вимоги не продавати продукції турків, а брати лише його виробництва. 

А справа у тому, що колишній партнер (дилер) турецької фірми, розірвавши договір з ним, подав заявку до патентного відомства України з проханням зареєструвати словесний знак для товарів та послуг. Як Ви вже зрозуміли, це було позначення, під яким вони раніше продавали в Україні фармацевтичну продукцію з Туреччини. Та й отримали цю реєстрацію (як ексклюзивний постачальник в Україні). І, до речі, претензій до Державного департаменту інтелектуальної власності теж, ніби й немає за що виставляти… 

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», власник Знака має виключне право використовувати, дозволяти або забороняти використання зареєстрованого позначення. Користуючись цим юридичним правом, діючи у межах наданих Свідоцтвом України на знак для товарів та послуг, колишній партнер розпочав вводити позначення у цивільний обіг, використовувати його. Зокрема, надав ліцензію на використання Знака (виробництво аналогічної продукції) виробнику із західного регіону України та продавав її у тих самих же аптеках. Окрім того, він, користуючись виключністю своїх прав, гарантованих охоронним документом України на об’єкт інтелектуальної власності, почав забороняти використання тотожного чи схожого позначення до зареєстрованого. Все, ніби, логічно. Більшість юристів так справді і вважають, але професіонали з інтелектуальної власності відразу помітять підвох.

Спробуємо розкласти усе по поличках. Заявник, будучи дилером турецького виробника, подав заявку і отримав правову охорону на позначення. Але таке користування цими правами можливе лише за умов, коли він діє у статусі дилера, у іншому ж випадку,  застосовується норма про те, що позначення не може отримати правової охорони в Україні, оскільки існує ймовірність щодо введення в оману щодо його виробника (і така реєстрація була б недобросовісною). Після розірвання правочину про представництво інтересів в Україні, цей статус було втрачено. І почала існувати «ймовірність введення в оману щодо фактичного виробника».   

Таким чином, дилер мав би надіслати клопотання до Держдепартаменту інтелектуальної власності про припинення чинності свідоцтва, або ж просто припинити використання цього позначення. Натомість, він запровадив підприємство з випуску продукції, маркованої цим знаком, тобто вчинив імітацію продукту турецького виробника. Більш того, користуючись Свідоцтвом, заборонив продаж продукції особи, яка мала пріоритет на використання позначення.  Більш того, звернувся до прокуратури з вимогою припинити порушення його прав інтелектуальної власності у відповідності до ст. 97 КПК України (кримінальна відповідальність), посилаючись на норми відповідальності за незаконне використання зареєстрованого знаку для товарів та послуг (ст. 229 КК України). 

Відповідно до ст. 1  ЗУ «Про боротьбу з недобросовісною конкуренцією», будь-які дії, що суперечать чесним правилам та звичаям у конкуренції, вважаються актом недобросовісної конкуренції. Згідно ст. 4 ЗУ «Про боротьбу з недобросовісною конкуренцією», імітація зовнішнього вигляду товару, його упаковки, використання чужого позначення особи, яка має на нього пріоритет у користуванні, визнається актом недобросовісної конкуренції.

Підсумовуючи наведене, чітко вбачається низка логічних послідових дійпричинного-наслідкового характеру із вчинення актів недобросовісної конкуренції за ст.ст. 1, 4 ЗУ «Про боротьбу з недобросовісною конкуренцією» та підсилюється «ефект» ще і дискредитацією господарюючого суб’єкта перед гравцями фармацевтичного ринку (зокрема, аптеками).  

На щастя, прокурор нам трапився тямущим і швидко сприйняв надані доводи, подані йому у досить стислій формі. Натомість, «власника свідоцтва» очікує реальна справа про порушення економічної конкуренції в органах Антимонопольного комітету України, до якого турецька сторона просто вимушена звернутися, з метою захисту своїх законних прав та інтересів, гарантованих законами конкуренції.   

  

Примітка*

Антимонопольний комітет України (АМКУ) – є центральним державним органом зі спеціальним статусом щодо контролю за дотриманням законодавства про економічну конкуренцію (до складу якого входить і ЗУ «Про боротьбу з недобросовісною конкуренцією»). Розмір стягнення (штрафу) за порушення норм цього закону складає до 3 % від річного валового доходу. Окрім цього, питання притягнення до матеріальної відповідальності за завдані збитки, стягується у судовому порядку на підставі рішення органу АМКУ.