Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
13.04.2023 11:21

Як навчати інноватора. 3. Реальному бізнесу потрібні інтелектуальні фахівці

Доктор технічних наук, професор

Сьогодні більшість підприємств, які раніше були базами практики, давно зруйновані війною чи зупинені, а ті, що працюють, перейшли у приватну власність. Організацією ...

Продовжимо розпочатий у попередньому пості розгляд доцільності створення ланцюжка синергетично взаємопов'язаних лекційних спецкурсів, які забезпечують просування інтелекту майбутнього інноватора ступенями (рівнями) ієрархії. Після фундаментального базового курсу "Теорія технічних систем" другою дисципліною логічного ланцюга спецкурсів став курс "Оптимізація хімічної техніки", який я спробував побудувати не в стилі поширеної у нас оптимізації на основі математичного моделювання (погодьтеся, вкрай рідко цей підхід використовується в інженерній практиці), а як інженерний підхід до оптимізації систем на основі використання системного аналізу та забезпечення гармонії при синергічній взаємодії систем та підсистем.

Третьою дисципліною, логічно побудованою на використанні перших двох спецкурсів, став один із двох (вибирається залежно від профілювання випускників) курсів – “Глибоке очищення речовин” та ”Машини та обладнання підприємств будівельних матеріалів”.

Далі виявився доцільним 4 курс лекцій з “Інноваційного інжинірингу”, де основну увагу приділено пошуку методів гармонізації виявлених в об'єкті протиріч з використанням деяких відомих, а більше авторських нових режимно – технологічних та апаратурно – конструктивних методів оптимізаціїю Вони наведені  досить докладно з численними прикладами у  моїх книгах, виданих українським видавництвом “Техніка”, які можна вільно завантажити з мого сайту (адреси для скачування наводяться): Задорський В.М. Інтенсифікація хіміко-технологічних процесів на основі системного підходу. К.-Техніка, 208 с. 1989 р. http://invest.ho.ua/Txt/engineering.pdf та Задорський В.М. Інтенсифікація газо-рідинних процесів хімічної технології. К.: Техніка, 199 с. 1979 р. http://invest.ho.ua/Txt/engineering.pdf.

Цей курс “Інноваційний інжиніринг”, який поки що у програмах вищої школи відсутній, упевнений, безсумнівно з'явиться там найближчими роками. У моїй редакції він включає також основні розділи інноваційного, інвестиційного і, головне, проектного менеджменту, який дозволяє підготувати не просто спеціаліста - механіка, але професійного проектного менеджера, яких так бракує поки що підприємствам реальної економіки. Впевнений, що така безперервна освіта корисна, тому що при цьому вдається покращити теоретичну та практичну підготовку та дати повний набір знань не тільки для майбутнього спеціаліста механіка, але й для проектного менеджера (сьогодні це одна із найбільш затребуваних спеціальностей для реальних промислових виробництв).

І, нарешті, 5-м, який замикає логічно зв'язаний ланцюжок спецкурсів, став принципово новий для вітчизняної вищої школи, надзвичайно важливий в епоху ринкової економіки та технологічного перетворення економіки країни спецкурс ”Інженерно – технологічний бізнес”,  при написанні якого мною зроблена спроба синергетично пов'язати інженерні курси  з бізнес-менеджментом, що виявилося досить складним завданням, бо фахівці цих напрямків повинні робити одну справу, розробляти і комерціалізувати стартапи, але навіть розмовляють вони абсолютно різними мовами і часто просто не розуміють друг друга.

Тому через інерційність чиновників від освіти як тимчасовий захід можна рекомендувати розпочати підготовку фахівців механічного профілю як другої спеціальності. Це не лише допоможе вирішити питання кадрового забезпечення технологічного переозброєння реальної економіки країн, а й порушити серед молоді престиж інженерної освіти. Додаткових бюджетних коштів для цього не потрібно.

Розвиток понятійного мислення.

Освітні чиновники щиро помиляються, думаючи, що тільки запозичення західних підходів типу болонської системи, що явно не виправдала себе, здатне замінити необхідність пошуку власних засобів і методів забезпечення розвиваючої освіти для підвищення теоретичного і практичного рівня підготовки фахівців, достатнього для їх активної ролі в технологічному перетворенні економіки. Крім викладених вище засобів та методів удосконалення освіти, привертає увагу проблема змісту освіти. Фахівці багатьох країн з легкої руки фінських педагогів та психологів обговорюють і вже успішно реалізують ідеї виключення з програм багатьох шкільних предметів, які не використовуються практично протягом усього життя людини окремих розділів. З'явилося багато статей, наприклад, нещодавно надруковано цікаву статтю “Розрив між розумними та дурними наростає". Започатковано ці роботи і в країнах колишнього СРСР, щоправда, не у вищій школі.

Одним із найважливіших напрямів роботи в університетах є, як мены здаэться, розвиток робіт з імплементації у навчальний процес розвитку понятійного мислення у студентів. Вже багато хто погоджується з тим, що взагалі  науки побудовані за понятійним принципом: в їх основі базові поняття, над якими вибудовується піраміда науки. Психологи відзначають наявність особливого понятійного мислення, витоки  якого слід шукати на роботах видатного психолога Лева Виготського. Узагальнити поняттєве мислення  можна визначивши три важливі моменти. Перший – уміння виділяти суть явища, об'єкта. Другий – уміння бачити причину та прогнозувати наслідки. Третій – уміння систематизувати інформацію та будувати цілісну картину ситуації. Можна констатувати, що цей алгоритм практично не відрізняється від звичайного системного аналізу, але саме собою виділення саме цих трьох моментів надзвичайно важливе саме для розвитку понятійного мислення саме у вищій, а не в середній школі, бо школяр навряд чи готовий адекватно зрозуміти реальну ситуацію і зробити правильні висновки.

Психологи, як завжди, забули включити до наведеного алгоритму четвертий пункт – генерування конструктивного, бажано одночасно креативного рішення. Це не викликає подиву, бо, на їхню загальну думку, занадто мало (до 20%) людей мають повноцінне поняттєве мислення. І здебільшого це ті, хто ”вивчав природничі та технічні науки, навчився операціям виділення суттєвих ознак, категоризації та встановлення причинно-наслідкових зв'язків”. Але ж серед них вкрай мало осіб, які приймають рішення про розвиток суспільства. Не можна не наголосити, що сьогодні практично геть-чисто позбавлені понятійного мислення багато експертів і політологи, психологи, філософи, соціологи, депутати, високопосадовці тощо. Ось чому настільки одноманітними та безрезультатними стали численні політ-шоу та засідання на найвищому рівні. Не бачать і не чують глядачі та слухачі там результатів аналітичного аналізу проблеми, прогнозування, синергетичного аналізу причинно-слідчих зв'язків і, тим більше, конструктивних та креативних пропозицій. Все менше передач ми бачимо на ТБ, зате множаться надзвичайно шкідливі передачі, де всі питання аналізу причин історій, що розглядаються, узагальнення, пошук причинних слідчих зв'язків, пошук конструктивних рішень проблем навіть не розглядаються.

Відсутність поняттєвого мислення в осіб, які ухвалюють рішення, ігнорування вищою школою необхідності розвитку понятійного мислення у студентів є основною причиною зриву надзвичайно важливих для кожної країни реформ. Незрлавно трапилася зі мною подія, яка підтвердила моє тверде переконання у необхідності серйозного перегляду освітньої концепції в нашій країні. Мав задоволення з мого звичайного щоденного 30-кілометрового велосипедного маршруту кілометрів 5 проїхати, мабуть, першою в Дніпрі пішохідно-велосипедною доріжкою вздовж шосе. Це вже, само собою, було приємно, але ще приємніше, що доріжку було споруджено кілька років тому над прокладеним у ґрунті високовольтним кабелем від Придніпровської теплової електростанції до тоді нового електросталеплавильного комплексу. Справа в тому, що я з моменту першої презентації проекту цього підприємства, як міг, протестував проти спорудження повітряної багатокілометрової високовольтної ЛЕП через житлові масиви для подачі енергії для цього комплексу через значне навантаження на навколишнє середовище в техногенно перевантаженому місті. За цим та іншим, на мій погляд, екологічними прорахунками з'явилося кілька моїх статей в Інтернеті і  у газетах, відкритих листів, звернених до Віктора Пінчука (хазяїна комплексу). Я не впевнений, що саме мої виступи переконали олігарха у необхідності шукати інше інноваційне та екологічно безпечне рішення. Може, це сталося з іншої причини. Але, зрештою, було знайдено грамотне рішення – замінити ЛЕП високовольтним кабелем під землею, продиктоване життям (це найважливіше, щоб інновація була не випадковою, а викликаною життєвою необхідністю!). В результаті, зменшилося техногенне навантаження на місто, не було відторгнуто великої кількості земель для ЛЕП, не потрапили в зону дії високовольтних полів від ЛЕП мешканці, і з'явилася перша велосипедна траса, що одночасно захищає трасу високовольтного кабелю від випадкового чи навмисного ушкодження. Усе це підтверджує тезу необхідність мотивації креативних рішень.

Настав час, коли без реформ неможливий подальший розвиток, та й просто існування країн. Не буду в цій статті обговорювати, які саме реформи потрібні, недоліки реформ, численні прорахунки деяких горе-реформаторів. Спробуємо зайти з іншого боку. Реформи, що проводяться, зазвичай напрочуд одноманітні і є підозра, що  проводяться з однією метою – забирати все, що можна, у якомога більшої кількості людей і, якщо вдасться, взяти участь у розділі забраного не без вигоди для себе. Може, варто вже задуматися про креативний зміст реформ та креативні методи їх реалізації для держави.

Адже, без сумніву, всі ми хочемо, щоб усе нинішнє неподобство залишилося в минулому, і ми могли б пишатися своєю країною високорозвиненої науки та інтелекту з економікою, вільною від кайданів непомірних податків, бюрократії та корупції. Країною, де всі можуть працювати за обраною ними спеціальністю, займатися улюбленою справою, реалізувати свої плани. Країною з високим рівнем життя красивих та успішних людей, де влада підпорядкована їм та займається забезпеченням можливості реалізації їхніх інтересів. Реалізуючи цей підхід, вдасться перейти від стратегії виживання до стратегії сталого інноваційного розвитку, який, безперечно, є єдиним реальним шляхом виходу з кризи та забезпечення відродження України. Першим кроком для реалізації цього завдання є докорінне перетворення системи освіти та підготовки майбутнього покоління до вирішення найскладніших креативних завдань перетворення будь-якої країни. Безперервно реформована, що дорожчає з кожним днем, ​​освіта забула про виховання розвиненого, високоінтелектуального, незапеклого і неагресивного покоління, не зуміла забезпечити можливості талановитим дітям і юнакам не залишатися на узбіччі прогрессу. Потрібно створити та реалізувати нові методики та організаційні форми креативної освіти. Завжди розумний та талановитий будь-який народ відчуває необхідність цього. На жаль, найболючіше відбувається процес реформування освіти в Україні. І справа не лише у війні. Нинішній етап розвитку системи освіти країни, яка підписала Болонську конвенцію, характеризується принаймні за запевненнями високих чиновників від освіти, орієнтацією на входження у світовий освітній простір і, як наслідок, на значні зміни у структурі та змісті традиційної для України освіти. У наших вишах цей процес йде дуже нелегко та повільно. Прихильники входження України до Європейської системи освіти вважають, що ”болонізація” призведе до підвищення якості освітнього процесу, академічної та професійної мобільності студентів та спеціалістів, вирішить проблему нострифікації дипломів тощо.

Це мають намір забезпечити за рахунок реалізації кількох основних принципів Болонської декларації:

- Переважно двоступінчаста вища освіта.
- Порівняна якість освіти.
- Використання європейської системи планування трудомісткості освітнього процесу та оцінки результатів освіти.
- Порівняний додаток до диплому.

А тепер спробуйте знайти в цих принципах хоча б один, який стосується якості, змісту освіти. Не знайдете їх просто немає. Основна увага приділена лише плануванню витрат та оцінки результатів освіти за допомогою горезвісної тестової системи оцінки знань. У той самий час, якість освіти – це система властивостей і показників, що відбивають відповідність освіти сучасним потребам нашого суспільства та його цінностям, і навіть уявленням про його майбутнє. Інноваційний розвиток України, що декларується владою, виявиться неможливим, якщо не забезпечити у випускників університетів уміння творчо мислити. Для цього необхідно вирішити протиріччя адаптивної сутності освіти креативній сутності людини, перейти від традиційної освіти (безперервного засвоєння нових знань та їх накопичення) до креативної освіти.

А поки що про відсутність креативних здібностей навіть у нашої політичної та управлінської еліти говорить хоча б той сумний факт, що за роки незалежності вона так і не змогла запропонувати програми сталого чи хоч якогось розвитку для нашої країни, не визначила навіть, який лад ми будуємо. Тим часом розвинуті держави приділяють особливу увагу освіті творчої еліти. У США є спеціальна система підготовки таких кадрів для всіх відповідальних постів, у Великій Британії діє станова форма такої освіти. В Україні склалася дивна ситуація, коли система управління ніби "виштовхує" розумних людей (іноді вони самі не хочуть займатися управлінням). Тут варто нагадати вислів Платона: "Розумні люди розплачуються за те, що не йдуть у державне управління тим, що ними керують дурні...".

Давайте ще раз поставимо простий досвід в Інтернеті, використовуючи поки ще найкращу сьогодні пошукову систему Google. У відповідь на запит “креативна освіта Україна” ми отримаємо багато – 562 тисячі гіперпосилань. Переважна більшість посилань належить до потреби науки, виробництва, бізнесу у фахівцях, які мають креативне мислення. А посилань, що стосуються методик, нових методів креативної освіти, майже немає. І ось це викликає серйозне занепокоєння. Мабуть, українська вища школа поки що не зайнялася всерйоз цією проблемою, а потреба ринкової країни у її вирішенні велика. З одного боку найбільш, як зараз модно говорити, “просунуті” викладачі навчають студентів творчості постійно: при вирішенні завдань, у ділових іграх, на особистому прикладі тощо, тому у спеціальному курсі навчання творчості начебто і немає необхідності. Інші вважають, що творчості взагалі не можна навчити. За словами Рассела Акоффа, американського вченого в галузі дослідження операцій та системного аналізу, "щодо сміливості прийняття рішень та творчого підходу до вирішення проблем, то більшість викладачів вважають ці якості вродженими і тому переконано, що їх не можна ні прищепити, ні "засвоїти". Водночас, для випускника вузу сьогодні недостатньо мати хороші знання з загальних та професійних дисциплін, і навіть вміти аналітично мислити, необхідно вміння творчо переосмислити отримані знання, генерувати ефективні ідеї у нестандартних ситуаціях. більшість викладачів вважає ці якості вродженими і тому переконано, що їх не можна ні прищепити, ні "засвоїти". Водночас, для випускника вишу сьогодні недостатньо мати гарні знання з загальних та професійних дисциплін, і навіть вміти аналітично мислити. Необхідне вміння творчо переосмислити отримані знання, генерувати ефективні ідеї у нестандартних ситуаціях. більшість викладачів вважає ці якості вродженими і тому переконано, що їх не можна ні прищепити, ні "засвоїти". Водночас, для випускника вишу сьогодні недостатньо мати гарні знання з загальних та професійних дисциплін, і навіть вміти аналітично мислити. Необхідне вміння творчо переосмислити отримані знання, генерувати ефективні ідеї у нестандартних ситуаціях.

За нинішнього динамічного розвитку світу часто засвоєння накопиченого іншими досвіду та знань стає майже марним у багатьох професійних галузях. Обсяг знань зараз такий, що засвоїти їх навіть частково вже неможливо, тим більше що кількість інформації, за деякими оцінками, збільшується кожні десять років удвічі. Будь-який учасник освітнього процесу, чи то викладач чи студент, не може освоїти всі знання навіть з однієї дисципліни. На зустрічах із випускниками минулих років ми часто запитуємо, що з отриманих в університетах знань було затребувано у практиці їхньої інженерної діяльності. Найчастіше чуємо відповідь – практично нічого. Однак ті мізерні навички, які дала вища школа за методами вирішення нестандартних завдань, креативним методам майже завжди були використані. Аналіз ситуації показує, що зараз потрібно не стільки щось знати (бо більшість знань швидко забувається), скільки розуміти, що потрібно знати для вирішення того чи іншого завдання, вміти знаходити її рішення, використовуючи творчі здібності чи вміння самостійного пошуку необхідної інформації з використанням інформаційних технологій та набутих знань. Важливо й те, що з ринкових механізмах господарювання зі своїми атакуючим менеджментом і маркетингом найчастіше виявляється недостатнім еволюційне поступове вдосконалення технології та устаткування. Час, ринок, закони конкуренції часто вимагають повної заміни технології та обладнання, використання революційних рішень. Все частіше наші менеджери розуміють, що латання старих дірок сьогодні вигідніше замінити демонтажем старої установки та заміною її принципово новою з революційною технологією.

Ставка на вузьку спеціалізацію вищої освіти за європейським зразком (згадаймо розхожі висловлювання про те, що вузький фахівець подібний до флюсу і відрізняється дебільністю, тому що геть-чисто не визнає і не приймає жодних нововведень) зараз видається безперспективною вже тому, що для плідної роботи і створення чого- то нового необхідно мати широкий кругозір і вміти грамотно вирішувати проблеми. У цьому відношенні представляється найбільш перспективним японський корпоративний менеджмент, де кадрові питання вирішуються в рамках ротаційного механізму і фахівець планово набуває і широкого, і творчо орієнтованого професійного кругогляду. Що б не говорили про прищеплення навичок творчості студентам, у більшості вишів основна увага приділяється лише виконавській праці. Студентам дається надто багато вузькоспеціалізованих відомостей, які вони можуть знайти у книгах, довідниках, Інтернеті. А от навчити його нетрадиційно мислити вища школа як система, на жаль, поки що не може, і творчо орієнтовані випускники – це найчастіше заслуга не вишу як такого, а окремих викладачів. Отже, назріла потреба у новому типі мислення – креативному. Формування людини креативного типу передбачає освоєння ним принципово нової культури мислення, суть якої полягає, зрештою, у розвитку інтелекту людини з допомогою нетрадиційних технологій навчання. У таких технологіях акцент робиться не так на організацію та переробку знань, як на їх породження. Це питання тісно стуляється з технологіями породження інтелектуальної власності, які є предметом занепокоєння людства дуже давно. Таких технологій людство вигадала дуже багато. Як найбільш популярні можна назвати: метод проб і помилок, морфологічний аналіз, метод контрольних списків, метод ”національних” рішень, мозковий штурм, синектикс та ін. Поки що важко назвати якусь із цих технологій, як остаточно визнану, та й важко більшість їх розглядати як освітніх.

Півстоліття пропрацював я на тій же профілюючій кафедрі, яка мене випустила у світ (проміжні 10 років працював у Казахстані на великому хімічному комбінаті механіком цеху, начальником проектно-конструкторського бюро, головним механіком). Півстоліття – величезний термін. Живемо тепер зовсім в іншій країні. Змінилися економіка країни, менталітет людей. Йде жорстока війна. Змінився вигляд країни. З'явилися нові класи суспільства. Не змінилося лише зміст та методи навчання. Той самий набір предметів (хіба що з'явилися сучасні суспільні науки і зникли або різко зменшився обсяг старих). Але технічні науки мало змінилися, ні з набору, ні зі змісту. Той самий сопромат, та сама теормеханіка, ті самі деталі машин, те ж креслення і нарисна геометрія, той самий набір хіміко – технологічних дисциплін. Передбачаю обурення читача – мовляв, з'явилися комп'ютерні науки та інформаційні технології. Це так, але, будемо чесні, вони поки що відокремлені. Наприклад, далеко не у всіх інженерних вузах перейшли на вивчення всіх вище перерахованих наук з урахуванням комп'ютерної грамотності та можливості використання інформаційних технологій.

У мотивації не базуватимуся лише на прикладі рідного інституту, тепер університету. Візьму зовсім інший приклад – мій шкільний друг, кандидат наук, фахівець у галузі розрахунків мостів та тунелів, переїхав на ПМП (буває!) до Штатів. Спробував влаштуватися працювати за спеціальністю – все ж таки фахівець досить високого рівня. На інтерв'ю запитали, які методи він використовує під час розрахунків мостів. Розповів, показав, навів приклади. Підвели його до комп'ютера, ввели вихідні дані та відповідне нагоди програмне забезпечення. Протягом кількох секунд машина виконала розрахунки, побудувала епюри навантажень, оптимізувала технічне рішення у діалозі машини та людини і навіть кілька варіантів техдокументації запропонувала. Хай живе диджиталізація! Засмутився друг. Не прийняли його. Після кількох таких самих за результатами інтерв'ю влаштувався монтажником побутової сантехніки. Електроніка йому там сподобалася американська. У жодному разі не хочу цим прикладом сказати, що наші мости гірші за американські, хоча це і можливо. Йдеться про те, що їхні фахівці навчаються за програмами інтегрованими, взаємопов'язаними. При цьому відбуваються синергетичні ефекти інтеректності та емерджентності, про які ми згадували. Цілком можливо, що наші мостовики вже перейшли на ці методи. Але минули роки, і американці, певне, пішли вже далеко вперед. Веду про багаторічне відставання нашої вищої школи від досягнень науки і техніки.

Проблема вищої школи ще й у тому, що традиційно склався величезний набір спеціальностей, за якими готуються бакалаври та магістри у наших університетах. Наприклад, лише спеціальностей хімічного спрямування в університетах не менше сотні. Скажуть, готуємо спеціалістів із глибокою професійною підготовкою. Заперечувати важко, але не потрібно. Вузькі фахівці сьогодні просто не відповідають ринковим умовам роботи підприємств, незалежно від їх форм власності. Доводиться крутитися – залежно від вимог ринку змінювати сировину, продукцію, технології, обладнання. Наприклад, якщо раніше існувала в хімії орієнтація на однономенклатурні виробництва та країна, наприклад, купувала у США, Японії, Чехословаччині та налагодила мільйонники – аміачні виробництва, то у світі вже давно взяли орієнтацію на багатономенклатурні гнучкі легкотрансформовані виробництва, які готові дуже швидко перейти, відповідно до вимог ринку, на випуск іншої продукції з іншої сировини. Чи може вузький спеціаліст дуже швидко забезпечити таку трансформацію? Ні, звичайно, його цьому не вчили. Створення нового виробництва у нас завжди, навіть якщо його купували за кордоном, займало кілька років, а ринок рахує на дні, ну, на місяці. А для цього потрібні гнучкі автоматизовані виробничі системи, що легко переналагоджуються, які сьогодні створювати і експлуатувати просто нікому. Якщо говорити про хіміки, то зовсім неясно, чому це у відповідних університетах така любов до підготовки окремо фахівців – технологів та спеціалістів – механіків. Чи може бути технолог професіоналом, якщо він слабо знає обладнання, де реалізується його технологічний процес. І навпаки, чи може бути професіоналом фахівець механік, якщо він слабо розуміється на процесах, що відбуваються в його обладнанні, якщо він не може розробити модель апарату і реалізувати алгоритм оптимізації процесу? Відповідь ясна. Взагалі, чи можна вирішувати складні комплексні питання оптимізації техніки (якщо розуміти під нею синергетичну єдність технології та обладнання) дискретними методами силами фахівців, які не розуміють один одного, часто розмовляють різними технічними мовами? Повірте, це неможливо. Можливо, саме тому у багатьох провідних зарубіжних університетах відмовилися від зайвого дроблення спеціалізацій, а в хімії часто переходять на підготовку фахівців з хімічної техніки (chemical engineering), а не окремо по обладнанню чи технології. Все написане має пряме відношення до питання креативності фахівців, бо без універсальності, широкого кругозору, володіння системними методами, сучасними інформаційними технологіями, методами оптимізації, теорією прийняття рішень ні про яку креативність годі й говорити.

Як і за старих часів, сьогодні в технічних університетах читають величезні курси лекцій з математики часів Лобачевського, які ніколи не знайдуть застосування в інженерній практиці, але не вчать використанню сучасних програмних продуктів для обчислювальної техніки у практичній діяльності. Вчать фізиці, що мало чим відрізняється від шкільних курсів, але не вчать використанню законів фізики в сучасних технологіях і, особливо, в практиці їх оптимізації. Не варто доводити, що сучасному фахівцеві не потрібна серйозна базова теоретична підготовка, але водночас не можна підміняти фундаментальні знання, необхідні для сучасного фахівця, набором роз'єднаної наукової інформації, яка ніколи не буде затребувана і негайно буде забута після іспиту. Мабуть, потрібна серйозна переорієнтація теоретичних курсів, подолання їхньої відірваності від практики. Зробити це можна, якщо, давши спокій теоретичним лекціям, звернути особливу увагу на зміст лабораторних практикумів, прив'язавши висновки теорії до демонстрації можливостей її використання у вирішенні практичних завдань, наближених до профілю майбутньої спеціальності студента.

Згадаймо, що ще нещодавно в колишньому СРСР була реалізована в наших університетах концепція залучення майбутнього фахівця до виробництва ще на лавці ВНЗ. Випускальні кафедри багато уваги приділяли організації та проведенню численних практик та, особливо, переддипломного, лабораторного практикуму на реальному обладнанні та технологічних схемах або його укрупнених моделях. Сьогодні більшість підприємств, які раніше були базами практики, давно зруйновані війною чи зупинені, а ті, що працюють, перейшли у приватну власність. Організацією практики студентів останні займатися не хочуть – там час – гроші, а грошей для оплати практики вузи давно не мають. От і перетворюється найчастіше практика на її імітацію. Коштів для відновлення лабораторій кафедр, що випускають, у вузах теж немає. Навчати сучасним технологіям та освоювати сучасне обладнання на установках середини минулого століття неможливо. У цих умовах якісна підготовка креативного і некреативного теж фахівця стає дуже проблематичною. Деякі профільні кафедри змушені були перейти від виробничої практики та практикуму на реальних об'єктах до імітаційного практикуму на ЕОМ, що, звісно, ​​не рівноцінно.

Працюючи в наукових програмах НАТО, я відвідав родинні кафедри в університетах Данії, Іспанії, Німеччини, Великобританії, Італії, США, Норвегні. Бачив чудові сучасні лабораторії, дослідно - промислові виробництва. Хотілося вити від заздрості… А тепер давайте подумаємо, чи варто лицемірно декларувати “болонізацію” вищої школи, не маючи для цього елементарної матеріальної бази. Про яку сумісність якості освіти та додатку до диплому можна говорити! І навіщо нам “мобільність викладачів та студентів” за такої ситуації. Уявляю собі західного професора, який потрапив до сучасної кафедри майже будь-якого українського університету. Думаю, всі розмови про співпрацю, обмін студентами та викладачами, участь у черговій Рамковій програмі ЄС тощо. будуть дуже швидко згорнуті. Так само швидко, як на моїй кафедрі, були згорнуті всі переговори про співпрацю з  американським промисловцем, який приїхав домовлятися про трансфер наших інноваційних технологій просочення при модифікації деревини та потрапив до сучасної кафедри українського університету.

Може, саме неможливістю організувати у сучасних реаліях необхідну практичну підготовку фахівця, пояснюється підвищена увага профільуючих кафедр до включення до навчальних планів та робочих програм виконання численних проектів та всіляких домашніх завдань. Їх величезна далеко не завжди зрозуміла і виправдовувана, а кількість іноді просто пригнічує. Одноманітна тематика, повна відсутність вирішення творчих завдань у завданні робить просто безглуздим їхнє виконання. Студенти, які найчастіше у питаннях використання інформаційних технологій більш ”просунуті”, ніж їхні викладачі (згадайте комп'ютерні ігри, фільми, еротика, соціальні мережі, якими так захоплюється сучасна молодь), не без єхидства та задоволення знаходять в Інтернеті готові рішення будь-яких завдань та будь-які проекти  до дипломних.

Ті, у кого батьки багатші, роблять ще простіше, замовляючи готові проекти та завдання у ”фахівців”, які роблять все дорого, але швидко. Хто з нас не бачив безліч пропозицій цих сумнівних послуг студентам, аспірантам, претендентам навіть докторських ступенів в Інтернеті, на дошках оголошень, на планшетах, які знаходяться на тулубах живих манекенів – тих самих студентів. Нещодавно таке оголошення з'явилося навіть у вестибюлі одного із наших шановних університетів із зазначенням розцінок за послуги. І ще кажуть, що найбільш ефективним виявляється такий сервіс, коли проекти в сервісних фірмах виконують на замовлення студентам саме викладачі, які видали їм завдання. Особливо це подобається заочникам. Ото здорово, і в корупції нікого не звинуватиш – ринкові відносини діють. 

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи