Як навчати інноватора. 2. Винахідниками не народжуються, ними стають після навчання
Біда нинішньої системи освіти саме в тому й полягає, що немає в неї такого завдання – розвивати ці три вищі щаблі розвитку....
Без прусської школи не було б прусської армії, не було б прусської держави: прусська школа зробила націю, яка виявилася здатною на такі діяння. Фраза Бісмарка про те, що битву при Садовій виграв шкільний вчитель, про це сказана. Тому, обговорюючи питання креативної освіти, добре знайти якийсь сучасний літературний твір, де були б розкриті проблеми сучасної системи освіти. Але війна сьогодні, хоч і є, на думку багатьох педагогів, породженням дефективної системи освіти, якось не сприяє роздумам з цього питання, та й письменники якось дали спокій цій тематиці. Хіба що, звернув увагу на роман Бел Кауфман “Up the Down Staircase” (Вгору сходами, що ведуть вниз), 1964. про дії, які на перший погляд, сприяють чомусь, змінюючи ситуацію на краще, а насправді лише погіршують становище. Роман про дітей та дорослих, про тих, хто йде проти системи, сподіваючись, що їх почують. Героїня книги, молода вчителька Сільвія Баррет, приходить до школи, сподіваючись зацікавити учнів своїм предметом – англійською літературою, але швидко виявляє, що учні здебільшого байдужі, а більшість колег абсолютно байдужі до життя школи, та сам хід цього життя підпорядковується безглуздим бюрократичним нормам. Поступово, однак, вона розуміє, що саме тут перед нею відкривається можливість справді вплинути на уми та серця учнів. Якщо замінити в цьому тексті слово "школа" словом "університет", то цей гучний, особливо після однойменного фільму (1967, режиссер Роберт Маліган), дивний роман і зараз повністю відображатиме ситуацію в сучасній вищій школі багатьох країн. Ось тільки напрямок руху доведеться змінити – не вгору, а вниз сходами, що ведуть вгору. При цьому не тільки про освіту доведеться вести мову, а й про багато сфер нашого життя, які так чи інакше впливають на розвиток нашої свідомості.
Якщо не торкатися першої стадії інтетелектуального розвитку, яку ми умовно вже назвали ”мауглізмом”, то не можна не звернути уваги на те, що тільки частині соціуму, переважно за рахунок закладених у деяких його суб'єктів генетично механізмів розвитку свідомості, на жаль, майже без участі інститутів освіти та виховання, вдається вирватися із наступної зони свідомості - зони догматизму і піднятися на наступний щабель розвитку свідомості – критицизм. На жаль, революційні стадії дедалі рідше виявляються успішними, бо їх суб'єкти володіють і оперують лише засобами догматизму, бо стадія критицизму у свідомості ще нездатна запропонувати хоч якісь засоби та методи перетворення. Адже сказати ”не так!” мало для того, щоб щось змінити. І жодні реформи не відбудуться, доки у свідомості соціуму не настануть подальші зміни.
Хочемо ми того, чи не хочемо, але третій ступінь розвитку свідомості (критицизм) долають не колишні ленінські куховарки, що дісталися влади і заполонили в країнах колишнього СРСР усі її інститути, і не колишні комсомольські та партійні діячі, що володіють засобами і методами обдурювання, зомбування, маніпулювання свідомістю. Вони навчилися також повертати надто вирваних уперед у розвитку свідомості запопадливих членів соціуму на сходинку мауглізму. Третій ступінь розвитку свідомості долає найчастіше найпередовіша, найрозвиненіша молода частина суспільства (ось звідки студентські бунти, а в Україні майдани тощо). Головною ознакою цієї порівняно невеликої частини суспільства на 4 сходинці є наявність креативної свідомості.
Психологи давно сперечаються, чи є наявність креативізму природним даром лише окремих індивідуумів. Можливо, це й так, але досвід багатьох педагогів показує, що зародки креативізму є у свідомості кожної людини, і вже знайдено багато методів її розвитку, які, на жаль, практично не використовуються нашими системами освіти, а до межі формалізовані освітні системи (наприклад, болонська) справді ховають навіть залишки надії на виявлення та розвиток природних здібностей до креативізму у молодих людей. Поява системи креативної освіти та реалізація її принципів у консервативній системі повчальної освіти стає малоймовірною в найближчому майбутньому. Тому необхідно починати поки що з додаткового спеціального навчання інновативності за допомогою сучасних освітніх методів типу проведення тренінгів, коучингу, консалтингу тощо. Такі підходи непогано зарекомендували себе у багатьох країнах, зокрема США, Японії. Та й у країнах колишнього СРСР ніхто не заважає черговій партії ленінських куховарок, обраних у владу, замість відпочинку у трускавцях під час звичних їм багатоденних непланових канікул навчити теорії та практиці, засобам та методам необхідного менеджменту та інноваційного інжинірингу за потреби на відповідних рівнях. Можливо, для цього став би в нагоді запропонований мною Тренінг – коучинг для майбутніх суб'єктів інноваційного інжинірингу “Сучасні засоби та методи інноваційного менеджменту” за наступною програмою:
- Основи системного аналізу та методи оптимізації систем.
- Кластерні методи керування.
- Основи проектного менеджменту. Інноваційно – інвестиційний менеджмент.
- Синергетика управління.
- Методи пошуку оптимальних рішень (Мозковий штурм, ТРВЗ, АВВЗ, синектикс, авторські алгоритми).
- Експрес – тренінг – коучинг (або круглий стіл, за темою, обраною слухачами), наприклад, ”Принцип народовладдя, засоби та методи його реалізації”.
Саме ця форма навчання є найбільш активною і результативною при переході до конструктивної креативної освіти, що отримує все більший розвиток при створенні системи креативного розвитку. Лише після створення такої системи можна чекати появи найбільш важливого ланку - конструктивізму.
Отже, маємо синергетичний (прямий і зворотний зв'язок ланок - у наявності) ланцюжок послідовних “ізмів” - ланок = ступенів розвитку (“мауглізм”> догматизм> критицизм> креативізм> конструктивізм), реалізація якого призводить до появи креативного фахівця, здатного релізувати концепцію забезпечення відродження нашої країни. Тоді вдасться реалізувати ту модель креативного фахівця, про реалізацію якої поки що тільки мріють колишні та нинішні керівники освіти, а також усі члени суспільства, які займаються відродженням та сталим розвитком країни.
Тим часом, мені з моїми колегами вдалася спроба реалізації наведеного вище ланцюга системи знань творчого фахівця при підготовці інженерів – механіків для хімічної промисловості практично без особливих змін у наборі та програмах спецкурсів на кафедрі, що випускала їх. Варіант, за яким ми встигли працювати кілька років і переконалися в його ефективності:
1. Введення в спеціальність (де ми навчали студентів основам Концепції сталого розвитку, а також засобів та методів її реалізації при ремонті чи реконструкції діючих та будівництві нових підприємств).
2. Теорія технічних систем. Тут ми навчали студентів системному аналізу, його теорії та практиці використання та, головне, методам виявлення вузьких місць виробництва, та критичних протиріч, а також методам управління критичними протиріччями за рахунок гнучкості та інших властивостей систем або залучення зовнішніх впливів.
3. Інноваційний інжиніринг. Тут ми навчали студентів багатьом фундаментальним методам зміни таких властивостей об'єкта, як синергетика, гнучкість, інтенсивність, ефективність, екологічність та ін., а також особливості моєї нової методики винахідництва шляхом гармонізації головних протиріч об'єкту. Важливо також було навчити майбутніх інженерів єдності технологій та обладнання, у якому ці технології реалізовувалися.
4. Технологічний бізнес та підприємництво. Саме в цьому спецкурсі була закладена важлива ідея – реалізація стартапу – бізнес-проекту з організації виробництв середнього та малого бізнесу з використанням найінноваційних рішень щодо технологічного та апаратурного їх оформлення та бізнес-технологій для їх реалізації (це і є синергетична єдність усіх стадій процесу) .
Шкода, що ця система освіти, пов'язана з практикою студентів на працюючих підприємствах реального середнього та малого бізнесу, виконанням реальних курсових та дипломних проектів з низки об'єктивних і не дуже причин була демонтована, хоч і була схвалена на низці форумів фахівців у кількох країнах.
Подібна система навчання, а отже, і знань, має бути забезпечена і для суб'єктів влади. Досвід багатьох країн підказує, що тренінги, коучинги, мозкові штурми є найбільш ефективними формами освіти в цьому випадку. Шкода, що, організуючи поїздки наших молодих депутатів до Трускавця, їхні організатори не зуміли використати цю можливість, що переконливо було продемонстровано потім на трансляціях Ради, що припинилися, на жаль, під час активної фази війни. Добре б не допускати суб'єктів влади до цієї самої влади, поки вони, раніше за інших, не будуть навчені питанням теорії та практики їх діяльності, а потім не будуть протестовані за цією чи подібною програмою, щоб вони змогли довести свою професійну підготовленість до виконання своїх владних функцій.
Конструктивізм ‒ зазвичай є результатом освіти та набутого життєвого досвіду.
Зупинимося докладніше на забезпеченні конструктивізму – чи не найважчою ланкою ланцюжка галузей знань у сфері творчості. Важко не звернути увагу на те, що на всіх рівнях розвитку свідомості, крім першого, визначальне значення має освіта. Дуже невелика частина населення від народження має критицизм, а, тим більше, креативізм, і конструктивізм. Біда нинішньої системи освіти саме в тому й полягає, що немає в неї такого завдання – розвивати ці три вищі щаблі розвитку свідомості, хоча ще нещодавно це завдання стояло і його рішенню приділялося багато уваги.
Виростають нові покоління людей. На жаль, відбулася чи не свідома їхня дебілізація (наркоманія, пивний і просто алкоголізм, оспівування романтики кримінального світу в мистецтві і, головне, невірна орієнтація освіти на пріоритетне наповнення мізків догматичною інформацією) у найвідповідальніший період розвитку свідомості. Сюди слід додати майже повне забуття методів патріотичного виховання молоді (піонерська організація, комсомол, будзагони, цілина тощо). Мабуть, у тому, що сталося, має місце повернення назад (вниз сходами) до мауглізму, і доводиться визнати, перш за все, провину в цьому нашої освіти, що захопилася не самим процесом, а супроводжуючими його ЗНО і безглуздими заняттями горезвісної болонської системи. Справді, на ЗНО скрупульозно копаються у знаннях і талантах або відсутності таких у абітурієнтів, а потім ганяються за кожним і переманюють їх один університет у іншого через різке скорочення їхнього контингенту, забуваючи, що це набагато краще і швидше, а, головне, дешевше зробили б самі університети, бо саме вони мають возитися потім з неучами, намагаючись хоч чогось навчити. І тут їм дуже “допоможе” та сама болонська система, яка як сніг на голову впала педагогам від якихось чиновників, мабуть, раніше колишні бухгалтерів, які придумали з використанням найпередовіших у світі методів диджиталізації великі простирадла рейтингів для кожного студента з кожного предмета , для заповнення яких викладач повинен пожертвувати всіма іншими принадами життя.
Однак, не можна знімати провину і з літератури, і мистецтва, що переорієнтувалися від сіяння розумного, доброго, вічного на добування засобів для існування. Про сучасне телебачення, що розбещує душу людини, вже багато написано, не варто повторюватися. Хіба що, варто згадати про численні шоу, до яких потихеньку ТБ повертається, незважаючи на війну, що триває, після перегляду яких жити не хочеться, або нескінченних серіалах, що прославляють кримінальний світ, що істотно переродився з приходом олігархічного капіталізму, або жорстокий світ насильства борців із ним. Або згадати про творців інформаційних технологій, які пишаються своїм вкладом у прогрес, які зробили за допомогою своїх “стрілялок” вбивство та насильство – звичайним стилем життя. Цей перелік засобів та методів для обдурювання, зомбування та дебілізації населення можна продовжувати дуже довго. Але чи потрібно? Адже все це вже стало звичайним, ми до цього звикли. І все-таки особливо хвилюють суспільство перекоси, що вже склалися, у розвитку свідомості молодого покоління. Певна заспокоєність освіти мирним сонним життям у застійний період призвела до того, що у школах та університетах багатьох країн зникла військова підготовка, що також сприяло появі інфантильних молодих людей, нездатних не тільки до захисту батьківщини, а й не розуміючих громадських цінностей і не маючих навіть власної гідності. Вже під час відкритої фази війни стали звичними групи хлопців, які безпритульно хитаються, не заробили своєю працею жодної копійки, які заповнили вулиці та площі міст. У багатьох із них – у руках пляшка пива, часто багато хто з них ”під кайфом” вже вдень, не кажучи вже про те, що ввечері нічні клуби, ресторани та більш злачні місця – до їхніх послуг. Вони майже не дивляться ТБ, а інтернет вони використовують, в основному, для стрілялок, що отупляють, і перегляду доступних без будь-якої оплати порноканалів, майже немає для них клубів за інтересами (та й немає у них особливих інтересів, крім ”кексу та сексу”). Вони відвідують заклади, створені, передусім, для вдосконалення власного дорогоцінного тіла. Ігри, що розвивають - теж не для них. Привертає увагу той факт, що навіть шахи і настільки популярний ще недавно серед студентства розвиваючий розум, кмітливість, розумний відповідальний ризик, нехай навіть і надмірно азартний, преферанс, молоді невідомі. І ще: якось дико виглядають веселощі, ”бенкет під час чуми” значної частини молоді, що правдами і неправдами пішла від святого обов'язку захищати Батьківщину, коли зовсім поруч проливають кров, переважно їхні батьки і навіть діди. Багатьох молодих людей, яким випало щастя жити не в зонах воєнних дій, якось не торкаються драматичні події, що відбуваються в їхніх країнах. Багатьох із них не цікавить політика. Водночас багато молодих ледарів не поспішають влаштовуватися на роботу (зараз за багатьма спеціальностями, передусім робітничим, з'явився навіть дефіцит трудових ресурсів). А на пиво, наркотики, задоволення потрібні гроші та часто чималі. Чесно заробляти їх важко, та й уміти працювати треба. А навчити цьому нашу освіту сьогодні вже не береться. яким випало щастя жити над зонах воєнних дій, якось не торкаються драматичні події, які у їхніх країнах. Багатьох із них не цікавить політика. Водночас багато молодих ледарів не поспішають влаштовуватися на роботу (зараз за багатьма спеціальностями, передусім робітникам, з'явився навіть дефіцит трудових ресурсів). А на пиво, наркотики, задоволення потрібні гроші та часто чималі. Чесно заробляти їх важко, та й уміти працювати треба. А навчити цьому нашу освіту сьогодні вже не береться. яким випало щастя жити над зонах воєнних дій, якось не торкаються драматичні події, які у їхніх країнах. Багатьох із них не цікавить політика. Водночас багато молодих ледарів не поспішають влаштовуватися на роботу (зараз за багатьма спеціальностями, передусім робітникам, з'явився навіть дефіцит трудових ресурсів). А на пиво, наркотики, задоволення потрібні гроші та часто чималі. Чесно заробляти їх важко, та й уміти працювати треба. А навчити цьому наша освіта сьогодні вже не береться. На жаль, поява в багатьох країнах чергових ”стратегій реформування вищої освіти” мало змінює. І справа не в окремих деталях та локальних змінах систем. Справа в тому, що потребують серйозного переосмислення вихідні передумови прийнятої в багатьох країнах стратегії, що має багато спільного у підходах до проблеми. На жаль, у більшості стратегій ми не знайшли:
1. Чітке формулювання вимог до сучасного фахівця, який повинен стати інноватором, здатним стати головною рушійною силою іноді реанімації, а в більшості випадків технологічного розвитку реальної економіки. Тим більше, у більшості випадків ми не знайшли хоча б згадки про засоби та методи, які необхідно використати для цього.
2. Визнання того факту, прийнятого в усьому світі, що вища школа, як і наука, є не марнотратною статтею для бюджету, а продуктивною силою, яка бере активну участь у забезпеченні сталого розвитку країни.
3. Немає конструктивних пропозицій щодо реалізації концепції єдності освіти, науки, виробництва та бізнесу в університетах. У той же час, на відміну від нашої країни, у багатьох провідних країнах світу університети давно стали флагманами розвитку як теоретичної, так і прикладної науки, що забезпечують за допомогою своїх бізнес-підрозділів (бізнес-інкубаторів, госпрозрахункових університетських центрів технологічного бізнесу та ін.) розвиток реальної економіки.
4. Не знайшла відображення ідеологія інтегрування, синергетичного єднання всіх цих напрямів діяльності сучасного вишу в конкретних засобах і методах, прийнятих у багатьох країнах світу (наприклад, у формі розвиненого і нашій країні свого часу кластерного підходу).
5. Немає в стратегіях конкретних пропозицій щодо розвитку науки в університетах, причому науки не з довгостроковими планами фундаментальних досліджень за рахунок багатостраждального бюджету, а з вирішенням короткострокових завдань технологічного перетворення реальної економіки країни.
Не закладено в стратегіях завдання формування вищою школою у своїх вихованців більш «високих», ніж маугліанство і догматизм ступенів розвитку свідомості, таких як критицизм, креативізм, конструктивізм, без яких неможливе виконання поколінь, що прийшли, уготованої ним ролі реформаторів країни. Потрібні сьогодні, завтра та в найближчі десятиліття творчі інженери та фахівці, яких сьогодні не готує вища школа, були здатні критично аналізувати все, що відноситься до їхньої сфери діяльності, та знаходити ефективні, креативні, конструктивні, конкурентоспроможні рішення, реалізація яких перетворює реальну економіку нашої країни. А підготовка безликих бакалаврів та магістрів нехай залишиться долею вищої школи країн, де ще залишилася у сфері виробництва галузева наука, здатна вирішувати завдання розвитку виробництва.
Найчастіше не сформульовано завдання зміни змісту освіти з урахуванням провідної ролі фахівців у технологічному перетворенні економіки країни. Наприклад, у зв'язку з тим, що в нашій країні досі не склалася єдина думка і не прийнята офіційно національна ідея країни (більшість країн світу прийняли як таку ідею концепцію сталого розвитку країни, але є країни, зокрема Україна, які поки так і не зробили це, незважаючи на прагнення до Європейського співтовариства, де саме ця концепція є сьогодні основною), у стратегії так і не знайшла відображення необхідність розбудови структурно-логічних схем викладання на основі системного аналізу та Концепції сталого розвитку як його вінця.
Немає пропозицій у концепції про сучасну кадрову політику, наприклад, про імплементацію в діяльність університетів ринкових форм взаємодії з роботодавцями, включаючи участь останніх у формуванні паспорта спеціаліста, замовлення спеціаліста (починаючи з відбору роботодавцем кандидатів для навчання за його кошти ще зі шкільної лави), організації виробничої практики, реального дипломування, стажування, ординатури та, нарешті, розподілу молодого фахівця. Немає поки що у стратегії пропозицій щодо посилення рівня бізнес – освіти випускників, та, адже, лише фахівець, підготовлений до роботи в умовах ринкової економіки, виявиться успішним та корисним.
6. Розвиток критичного конструктивного мислення для креативізму інноватора. Не є несподіваною поява публікацій, присвячених не стільки самої концепції конструктивної та креативної освіти та відповідного розвитку мислення фахівців, але конкретним та доступним засобам та методам забезпечення цього розвитку. Як такі методи варто обговорити далеко ще не нову концепцію нескінченного і понятійного мислення, оскільки ці поняття є важливими у розвиток перспективних у період реформування форм мислення.
Привернула увагу стаття ”Нескінченне навчання – економічний імператив”. У ній розглядаються не лише питання ”чому вивчати”, а й “як вивчати”, та ”коли вивчати”, які рідко розглядаються у зв'язку з економічними аспектами проблеми (з урахуванням синергетичних ефектів). Обґрунтовується, мабуть, правильна ідея необхідності постійної роботи над підвищенням рівня знань спеціаліста навіть після отримання ним диплома. Крім того,у статті декларовано: “У багатих країнах зв'язок між навчанням і зарплатою заснований на простому правилі: якнайбільше вчитися в молодості та пожинати відповідні плоди в час, що залишився”.
Мабуть, далеко не з усім можна погодитися в цьому трактуванні проблеми. Важко прогнозувати реакцію читача, але автор виступає зовсім за інший принцип – безперервна та нескінченна освіта. Людина повинна вчитися і розвиватися все її свідоме життя, і тільки тоді вона здатна сама генерувати знання та інноваційні рішення високого рівня. Не знаю, на жаль, чи на щастя, але цей принцип працює далеко не завжди хоча б тому, що далеко не всі і не завжди дипломи здобуті в результаті праведної праці під час здобуття освіти. Це чудово знають роботодавці. Крім того, наявність диплома аж ніяк не свідчить про професіоналізм фахівця, здатність пропонувати конструктивні та креативні рішення і, головне, підтверджувати професіоналізм та вдосконалювати його шляхом самостійної роботи протягом усього життя.
На жаль, одне дуже важливе питання раніше взагалі рідко обговорювалося. Йдеться про те, що необхідно навчити студента вчитися. Традиційні лекції, лабораторні та практичні заняття, архаїчні курсові проекти та ін. сьогодні вже не є основними методами навчання. З розвитком інформаційних технологій та обчислювальної техніки, засобів спілкування та сфери послуг у галузі отримання інформації навіть спеціального характеру склалася ситуація, за якої найчастіше студент стає більш поінформованим, ніж його вчитель. Це особливо сумно, коли викладач перебуває у полоні застарілих знань, давно сформованих поглядів, не займається наукою, використовує застарілі конспекти, підручники, інформацію. Важко звинуватити в цьому лише викладача – адже, багато питань розвитку промислових підприємств поки що мало їх цікавлять, тому до науки з пропозиціями проведення НДР вони звертаються вкрай рідко. Відсутність господарських договорів і мізерність фінансування з держбюджету практично знищили в багатьох університетах серйозну науку і вкрай ускладнили роботу аспірантури. А тут ще – з кожним роком конкуренція, що посилюється, з системою освіти країн, що змагаються у швидкості розвитку. Вона вже призвела до серйозних труднощів у профорієнтації молоді, тим більше, що мотиви, які спонукають дітей навчатися у вишах, стають менш переконливими.
Труднощі посилилися після того, що в багатьох країнах ухвалили непродумані пенсійні закони, які призвели до одночасного відходу з вишів великої кількості найдосвідченіших учених та викладачів, які не встигли підготувати собі гідну зміну. Звідси низький професійний рівень багатьох молодих викладачів. Жодного разу в житті не проходили багато з них через заводську прохідну, не працювали жодного дня у реальному виробництві. Найчастіше молоді люди прийшли в аудиторію відразу після аспірантури, а то й без неї. Згадав витріщені очі свого колишнього аспіранта, який вдерся до кабінету з проханням прочитати замість нього лекцію. Мотив: ”Я розповів їм уже у першій лекції все, що знав”.
На жаль, наші останні закони про вищу освіту присвячені здебільшого питанням забезпечення відповідності нашої освіти не завжди найуспішнішим зарубіжним зразкам. Можна з упевненістю сказати, що “мавпування” у цьому випадку й надалі виявиться безуспішним, а сліпе запозичення деяких підходів у сусідніх країнах навряд чи здатне щось корисне привнести до школи. Адже в кожної країни свої цілі, пріоритети освіти в ситуації, що склалася, отже необхідно змінювати кошти та методи роботи вищої школи з урахуванням цього. Змінився і сам перелік вимог до сучасного фахівця на ринку праці. Ще нещодавно фахівці після закінчення вузу потрапляли на підприємства, що стійко працюють, займалися підтримкою цієї стійкості за рахунок профілактики, ремонту, іноді деякого вдосконалення технології та обладнання. Сьогодні, принаймні в країнах колишнього СРСР, вони мають зовсім інші завдання: потрібно реанімувати підприємства реальної економіки, забезпечити їх конкурентоспроможність і подальший сталий розвиток.
Так, звичайно, професійна підготовка дає людям конкретні навички, але їх потрібно буде знову і знову оновлювати протягом кар'єри. І звичайно,"вчити когось робити одну єдину річ все своє життя - не те, що потрібно для безперервного навчання". У сучасних умовах у багатьох професіях стало необхідним набувати нових навичок замість застарілих. У середньому та малому бізнесі у зв'язку з обмеженою кількістю співробітників у кожному підприємстві з'явилася потреба у «гібридних робочих місцях». Навички програміста, наприклад, нині найчастіше потрібні далеко поза рамками технологічного сектора. Щоб висококваліфіковані працівники стали успішними, їм потрібна професійно-орієнтована освіта протягом усього трудового життя. Західні колеги вважають, що для цього необхідні різні заходи: і пом'якшення моменту початку трудового життя, і можливість освоювати нові навички протягом всієї кар'єри.
У країнах цих засобів і методів, що швидко розвиваються, явно недостатньо. Вони мають інші завдання, країні потрібні інші кадри, які задовольняють попит на неформальну, нерутинну роботу – енергійні, ініціативні, наступальні з іншим мисленням – критичним, креативним, конструктивним. Як їх підготувати? Поки що список застосовуваних при цьому коштів і способів не дуже великий. Працюючи багато років в університеті, спробував разом з колегами щось зробити в галузі освіти. Ось назви лише деяких розробок у цій галузі, які апробовані і підтвердили свою ефективність. Це:
- дистанційне online та offline навчання та модульна освіта,
- авторські навчальні програми,
-навчання не лише з курсів, а й з дисциплін, об'єднання студентів у тематичні групи з урахуванням рівня їх підготовки. Більш підготовлені студенти об'єднуються в групи, що вивчають складніші дисципліни або їх розділи, концептуальні та проблемні лекції, побудовані на результатах наукових робіт автора, з робіт, впроваджених у практику, мозкові штурми, а також: - робота студентських груп синектіксу, - лабораторні роботи та практичні заняття з реальної тематики середнього та малого бізнесу у стилі коучингу,
- посилення системи післявузівської освіти з регулярним стажуванням випускників шляхом проведення циклів семінарів та лекцій, курсів, коучингів, тренінгів, виконання реальних проектів технічного переозброєння виробництв; безпосередньою участю.
Значною мірою проблеми освіти вирішуються переходом на систему безперервної освіти вже в стінах університету. Далі, приклад із практики. Років десять тому мені вдалося побудувати логічно обґрунтований ланцюг із чотирьох авторських спецкурсів. Першим у цьому ланцюзі був курс ”Теорія технічних систем”. Цьому курсу вочевидь не пощастило. Ну, не зуміли мої колеги в інших країнах побудувати курс на основі якоїсь теорії. Вся теорія і у вітчизняних публікаціях, і у відомій роботі чеського автора Хубки закінчувалася класифікацією технічних систем та загальним екскурсом по застосовуваним системам. Втім, нещодавно з'явилася книга Полякова В.П. "Системний аналіз. Моделі та реальність (технічні системи)". Судячи з назви, автор спробував створити теоретичну базу для науки про технічні системи, використовуючи системний аналіз та математичне моделювання. Зацікавив багаторазово використаний автором термін "енергодинаміка". Дуже вже він спеціальний, і не зовсім зрозуміло, яке відношення він має до теми книги. У Вікіпедії на запит відповіли відмовою та запропонували самостійно написати про цю науку. А в Google – того більше – відіслали до теорії йогів. Ось початок цього посилання: " Для навчання виконанню рухів-переходів у методиці Y23 є два класи спеціальних динамічних технік – так звані "енергодинамічні техніки" та "повільна гімнастика". Правильне виконання перехідних рухів у практиці вільного потоку забезпечує додаткову активацію та оптимізацію деяких функцій інформаційного та енергетичного метаболізму, що дозволяє зробити інформаційний вплив технік гімнастики йогів ще більш контрольованим та ефективним"... Дуже вже зацікавила можливість для студентів вивчати теорію технічних систем, спираючись на техніку гімнастики йогів.
Повернемося до взаємозв'язку стадій розвитку людини з тими освітніми курсами, які він має освоїти у процесі набуття знань. У варіанті теорії технічних систем в одній з моїх монографій як теоретична основа так само, як у В.П.Полякова, використаний системний аналіз, а також концепція сталого розвитку (систем) та синергетика. Цю версію навчального посібника "Теорія технічних систем", видану 2016 р., (http://invest.ho.ua/Txt/tts.pdf). можна вільно завантажити з мого сайту або з сайту дистанційної освіти університету, повністю заснована на авторських концепціях, наукових розробках, патентах, винаходах. Більшість із них, так чи інакше, апробовано у виробництві (впроваджено, комерціалізовано, пройшли промислову перевірку та ін.). При написанні навчального посібника використано лише загальноприйняту наукову термінологію, мінімізовано кількість математичних виразів, які не потрібні для обґрунтування запропонованих рішень або не можуть бути використані у практичній діяльності спеціаліста. Цього не скажеш про книгу Полякова В.П., де використано зовсім інші концепції. Наводиться величезна кількість загальновідомих та маловідомих законів та математичних залежностей, які ніяк логічно не пов'язані між собою та з темою книги.
- Благодійна діяльність в Україні під час дії воєнного стану Оксана Соколовська 16:10
- Юридична практика у спорах з банками: реальний приклад Павло Васильєв 12:18
- Нові правила експортного контролю: виклики та можливості для українського бізнесу Ростислав Никітенко 12:12
- Від entry-level до CEO: розбираємо головні бар'єри для жінок у корпоративному світі Юлія Маліч 12:10
- Про Молдову, вибори і російський слід Галина Янченко 09:58
- Судовий збір при заявлені цивільного позову у кримінальному провадженні Євген Морозов вчора о 20:02
- Скасування Господарського кодексу: ризики для бізнесу та економіки Володимир Бабенко вчора о 17:11
- Розпочато роботу над вебплатформою судових рішень War Crime Леонід Сапельніков вчора о 14:41
- Маємо забезпечити армію якісним майном Дана Ярова вчора о 14:21
- Нові зміни до Кримінального кодексу України: що потрібно знати Оксана Соколовська вчора о 13:27
- Судова практика: відміна виконавчого напису приватного нотаріуса Павло Васильєв вчора о 12:31
- Сектори польської економіки, в які інвестує український бізнес Сильвія Красонь-Копаніаж вчора о 12:10
- Санкції та їх оскарження в ЄС: що варто знати українському бізнесу та адвокатам Ростислав Никітенко вчора о 12:08
- Відвід судді: закон, практика та поради Владислав Штика 03.11.2024 23:06
- Темна сторона онлайн-шопінгу: Temu потрапив під приціл ЄС Дмитро Зенкін 03.11.2024 21:00
-
Освітні втрати набирають обертів: чому школярі масово виїжджають і не планують повертатися
Думка 22562
-
Найбільший завод з виробництва свинцю в Україні визнали банкрутом
Бізнес 10906
-
Укрнафта пробурила найглибшу свердловину за останні вісім років. Дає нафту та газ
Бізнес 10668
-
Хазяїн Грузії, Потопельники зі США, Українські скамери оббирають росіян. Найкращі історії світу
4902
-
Україна відбудувала останній з трьох мостів через Десну, які були зруйновані у 2022: фото
Бізнес 4329