Управління арештованими активами і КПК України

Як подолати фрагментарність та усунути колізії?

Станом на сьогодні у Кримінальному процесуальному кодексі України питання розшуку активів, на які може бути накладено арешт, та управління арештованим майном врегульовані вкрай фрагментарно, що породжує на практиці цілий ряд складнощів у правозастосуванні.

Показово, що АРМА згадується у КПК всього тричі (статті 100, 170, 568). Однак положення цих статей є тим мінімумом, який всього лише уможливлює виконання Спеціального закону про АРМА. Водночас, наприклад, діючі положення статті 100 КПК створюють більше питань, ніж регулятивних положень. Так, вони визначають, які саме речові докази у кримінальному провадженні можуть передаватися в управління АРМА (вартість яких дорівнює або перевищує 200 прожиткових мінімумів). Але сама процедура такої передачі, вимоги до клопотання про передачу та порядок його розгляду, вимоги до судової ухвали застосовуються за аналогією до статей 171-173 КПК України. При тому, що цивільно-правовий інститут аналогії є абсолютно не властивим для кримінального процесу. Такий стан речей обумовлений точковим характером змінам до КПК на етапі прийняття Закону про АРМА.

Практичне здійснення функцій розшуку та управління активами проілюстрували низку системних недоліків згаданого правового регулювання діяльності АРМА.

Тому для якісного врегулювання процедури передачі арештованих активів в управління, Агентством розроблено низку законодавчих змін.

Норми КПК України про арешт майна послідовно визначають загальні правила накладення арешту на майно, вимоги до клопотання про арешт майна, правила розгляду такого клопотання та вирішення питання про арешт, а також питання скасування арешту.

Відтак, нові норми КПК про управління активами видається доцільним побудувати за аналогією архітектури норм про арешт майна, а також об’єднати їх у нову Главу 17^-1 КПК України під назвою «Заходи щодо управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».

Таким чином, аналогічно до чинної редакції КПК України АРМА побудовано низку норм, якими, зокрема, врегульовуються такі основні питання:

- створення можливостей для АРМА брати участь у кримінальному провадженні у вузькому колі питань, пов’язаних з управлінням арештованим майном (визначення уповноваженої особи АРМА учасником кримінального провадження з окресленням прав і обов’язків такої особи). Йдеться про необхідність обов’язкових консультацій між представниками Агентства та слідчими, детективами чи прокурорами на предмет можливості/неможливості ефективного управління конкретними активами та вжиття всіх заходів, необхідних для належного управління (комплексний арешт активу, врахування його стану й економічних властивостей для того чи іншого способу управління тощо); 

- синхронізації положень Закону про АРМА та КПК України в частині усунення колізії щодо вартості активів, які можуть бути передані в управління АРМА. Сьогодні кримінальне процесуальне законодавство визначає поріг вартості у 200 прожиткових мінімумів (454 тис грн), тоді як профільний закон про АРМА – 200 мінімальних зарплат (1,2 млн грн); 

- системне врегулювання порядку прийняття рішень про передачу активів в управління, а також визначення шляху управління ними (чітке визначення підстав для передачі активів в управління, вимог до відповідного клопотання та його розгляд, змісту судової ухвали із зазначенням шляху управління, а також підстав припинення та зміни умов управління активами). 

Важливого наголосити, що всі запропоновані норми є втіленням досвіду Агентства та результатів щоденної роботи з арештованими активами. Наразі АРМА супроводжує урядовий проект Закону із зазначеними змінами та проводить консультації з народними депутатами щодо вже зареєстрованих у Верховній Раді України законопроектів. Від того, чи матимуть успіх перелічені ініціативи, у підсумку залежить спроможність АРМА виконувати рішення правоохоронних і судових органів щодо управління арештованими активами.