Сексизм і політика, або З кого нам брати приклад?

Від проявів сексизму в українській політиці страждає 59% жінок, стільки ж — від психологічного насилля, 47% (!) — від сексуальних домагань.

Від проявів сексизму в українській політиці страждає 59% жінок, стільки ж — від психологічного насилля, 47% (!) — від сексуальних домагань. І це те коло людей, від якого залежить, за якими правилами нам жити. Мова тут іде не лише про законодавство. Пленарні та урядові засідання дедалі частіше мають ознаки ток-шоу, спічі топових політиків розбирають на цитати, а кинуті образи приклеюються до опонентів як ярлики. Політика стає видовищною, вона приковує до себе увагу і штампує поведінку людей (глядачів) під свої образи. Так, це одна з функцій політичної еліти — давати приклад для наслідування. Та хіба її можна назвати взірцевою? 

Світ офіційно визначив, що таке сексизм

Наприкінці березня Комітет міністрів Ради Європи у міжнародних рекомендаціях уперше визначив, що таке сексизм. Це будь-який акт, жести, візуальна репрезентація, сказані чи написані слова, практика чи поведінка, які ґрунтуються на ідеї, що особа чи група осіб є малозначимими (другосортними) через їхню стать, що виникають у публічній чи приватній сфері, онлайн чи офлайн. Для України це означає, що вже найближчим часом ми маємо реформувати чинне законодавство відповідно до норм і стандартів РЄ. 

Що вже є в українському законодавстві?

Сексизм і його прояви зустрічаються в усій палітрі соціальних відносин реального і віртуального світу. Він буває індивідуальним, колективним, інституційним (сім’я, школа, інститут, робота) і навіть структурним (соціальні норми поведінки).

Поки що в українському законодавстві прямого визначення сексизму нема. Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків», ухвалений ще 2005 року, містить поняття «дискримінація за ознакою статі». Це дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків.

2014 року був прийнятий Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», де розрізняється пряма, непряма і підбурювання до дискримінації. Проте самого визначення сексизму в цьому документі теж нема.

Відштовхуючись від Нової Стратегії гендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 роки, подальші дії Ради Європи в цій царині будуть спрямовані на моніторинг імплементації наявних відповідних документів державами-членами та          продовження боротьби із сексистськими висловлюваннями ненависті, сексизмом у медіа та в рекламі. Якщо для України внесення змін до законодавства — це питання часу та процедури (підготувати, подати, затвердити), то з механізмами контролю, особливо стосовно сексистських висловлювань та сексизму в медіа — геть біда. По-перше, ми ще не навчилися ідентифікувати сексизм у всіх його проявах, а по-друге, не так просто позбутися нашого національного гена «нечутливості» до його ознак.

Про що свідчать дослідження?

ГО «Ла Страда-Україна» дослідила ступінь поширення насилля та дискримінації відносно жінок-політиків в Україні за період 2010–2018 років. Виявилось, що від проявів сексизму в українській політиці страждає 59% жінок, 47% — від сексуальних домагань, 59% — від психологічного насилля, 58% — від словесних образ, 62% — від приниження через соціальні мережі та ЗМІ. Опитування народних депутаток, працівниць Верховної Ради, помічниць народних депутатів, тих, хто займає керівні державні посади, показало, що 76,5% респонденток відмічають відсутність у політичних партій внутрішньої політики попередження насилля і дискримінації жінок.

Що каже практика?

Яскравим свіжим прикладом до таких вражаючих цифр та поведінки українського політикуму може послужити коментар кандидата в президенти Анатолія Гриценка на заяву другого кандидата Юлії Тимошенко про можливе об’єднання. Тоді Гриценко на своїй сторінці у Facebook написав, що в неї авітаміноз та гормони. Цікаво, що ані журналісти, ані БЮТівці ніяк не зреагували на таку репліку. Гостре осудження поведінки Гриценка та одночасно такої інертності прозвучало лише від віце-спікера Верховної Ради Ірини Геращенко, і це при тому, що Верховна Рада 8-го скликання відрізняється від попередніх не тільки найбільшою кількістю жінок за увесь час існування парламенту, а й активною гендерною політикою та сенситивністю до гендерних питань.

Голосних публічних скандалів на сексистську тематику чимало. Антон Геращенко навіть отримав номінацію в щорічній антипремії «Дискримінатор року – 2016» за найбільш дискримінаційне висловлювання. Тоді він в одному з видань порадив нардепу Надії Савченко вийти заміж і займатися дітьми, а не політикою. Виконувати свою «основну функцію» — народжувати дітей — нещодавно порадив усім жінкам кандидат у президенти Ілля Ківа. Олег Барна в прямому ефірі телеканалу «24» в контексті збору підписів за відставку уряду запросив депутаток Вікторію Войцицьку та Олену Сотник до свого номера в готелі, сказавши, що «буде і корисно, і приємно».

Сексистські висловлювання із трибуни та зі своєї сторінки на Facebook зі «щирим» нерозумінням, де в них образа, частенько дозволяє собі Олег Ляшко. Медійного поширення набула ситуація з народним депутатом Оленою Шкрум. Після того, як вона закликала парламент проголосувати за раніше відхилену поправу до законопроекту про службу в органах місцевого самоврядування, Ляшко вийшов на трибуну і запитав Шкрум, чи вона така «чудова, молода, розумна» працювала в державних органах чи в органах місцевого самоврядування хоч один день. Тоді, до речі, Ірина Геращенко теж гостро розкритикувала поведінку депутата і звинуватила його в сексизмі. А після посту Ляшка, в якому він назвав віце-прем’єра з євроінтеграції Іванну Климпуш-Цинцадзе «ставленицею олігарха Пінчука» , «підсадною качкою» та «урядовим дауном», депутати з міжфракційного об’єднання «Єврооптимісти» та «Рівні можливості» пообіцяли ігнорувати всі законопроекти Радикальної партії. Красномовних прикладів багато, та ще більше їх залишається «поза кадром».

Та якщо хтось думає, що це лише українська тенденція, і нам треба брати приклад у Європи чи США, — він помиляється. Там також не все ідеально. Дональд Трамп, який славився і славиться своєю прямолінійністю у сексистських висловлюваннях, після перемоги на виборах вплинув і на гендерну політику держави. Тепер в уряді Трампа рекордно мала кількість жінок за останні 40 років. Із 25 місць вони отримали лише 4. При цьому нема жодної жінки, яка за своєю посадою потрапляє до ситуаційної кімнати, де збираються глави відомств, які можуть впливати на питання національної безпеки. Можливо, це і не викликало б такої уваги, якби це не були США, де гендерна рівність — оголений нерв країни.

Європа, яка має найвищі та найкращі показники з гендерної рівності, все ж не обходиться без секс-скандалів. Свіжим прикладом можна назвати арешт колишнього першого міністра Шотландії Алекса Салмонда. Його звинуватили в домаганнях, які він собі дозволяв, обіймаючи посаду.

Та нехай перший кине камінь той, хто безгрішний. Сексистські висловлювання лунають навіть у стінах Європарламенту. Два роки тому Європарламент призупинив повноваження депутата від Польщі Януша Корвін-Мікке на 10 днів. Депутат заявив, що жінки мають заробляти менше від чоловіків, тому що вони «менш розумні і загалом слабші». За це він був позбавлений депутатських коштів строком на 30 днів і права на рік представляти законодавчий орган. 

Яким буде гендерний склад Верховної Ради 9-го скликання?

Чи зміниться гендерна сенситивність і як на неї вплине прихід нового Президента?

По-перше, Верховна Рада 8-го скликання має зберігати послідовність та ухвалювати необхідні зміни до чинного законодавства задля узгодження його з нормами та стандартами Ради Європи, зокрема, внести поняття «сексизм», запровадити адміністративну відповідальність фізичних та юридичних осіб за його прояви, посилити спроможність інститутів громадськості гендерного профілю на державному рівні (наприклад, впровадити грантові державні програми на їхню діяльність), організовувати міжпартійні навчання із протидії сексизму.

По-друге, більшість жінок-депутаток Верховної Ради 8-го скликання  — із фракції «Самопоміч». І нещодавні президентські вибори показали, що «Самопоміч», яка була в 2014-му, вже не та. Не виключено, що першість займе інша партія, але є одне «але» — ціна виборів, а отже, платоспроможність кандидатів для списків партій. Результати досліджень свідчать, лише 2% опитаних вважають, що гендер впливає на їхнє рішення під час вибору. Тобто робити ставку лише на стать ніхто не буде. Звичайно, ми не впадемо до показника 1-го скликання Ради — 2,3% (11 жінок), але позитивна гендерна динаміка 9-го скликання під загрозою.

По-третє, потрібно боротися з толерантним ставленням суспільства до сексизму. Європа, гендерна рівність, повага до себе та інших — нероздільні поняття. Якщо ми називаємо себе Європою, то автоматично приймаємо і її принципи. Проблема в тому, що сексизм для нас так довго був нормою, що зараз ми навіть його не помічаємо. До того ж, є відсоток тих, які стимулюють його, аби отримати якийсь зиск: зменшити відповідальність чи перенести коло обов’язків на інший гендер (а-ля «я ж дівчинка» або «не чоловіча робота»). Сприяє такій толерантності і наше почуття гумору: ми радше посміємося над собою, ніж подамо судовий позов за приниження честі та гідності. І тут відіграє роль і моральний осуд суспільства, і банальна некомпетентність у цьому плані, боротися з якою (а не сприяти) треба було б, починати з дитячого садочка. В цьому ж плані актуальними будуть і тренінги для працівників ЗМІ, які навчили б їх ідентифікувати сексистську мову й загострили б їхню увагу на питанні гендерної рівності.

І, по-четверте, прихід нового Президента зі сфери, де сексизм не просто не присікався, а давав дохід, — добре активізує ЗМІ до президентських публічних виступів. Адже людина, яка жила за сценарієм, де висміювання і приниження жінок і секс-меншин була нормою, переходить до протилежного сценарію: тепер це карається. Згадується Дональд Трамп, на манери прямолінійних і сексистських висловлювань посада ніяк не вплинула. Частина суспільства його осуджує, а частина (в тому числі політики з його оточення) — почала мавпувати (це можна зрозуміти на тлі національної втоми від гіпертолерантності). Тобто поведінка Президента і його ставлення до гендерної теми однозначно вплине на суспільний настрій. Поки що позиції чи стратегії від команди нового Президента оприлюднено не було. Тож залишається чекати й уважно слухати. Нам точно буде що почути. Головне — не забувати, що тут уже не можна сміятися.