Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
В останньому волевиявленні 26 жовтня взяли участь більше 15мільйонів українців. Але можливість реального вибору була лише в 12 мільйонів наших співвітчизників.І все через умисне введення формальних виборчих процедур, що не відповідають українськимполітичним реаліям.
Спочатку на такий крок пішли політичні технологи кривавогорежиму, а потім збереження правил гри забезпечили їх наступники –політтехнологи режиму Петра Порошенко.
Як і їхні попередники, теперішні можновладці зацікавлені в виборчій моделі, що не дозволяємалим політичним партіям потрапити у велику політику. Українська еліта не хочестворювати умови для реальної політичної конкуренції, тому пропонує народовіпсевдовибір між кількома силами, що представляють інтереси вузького колаолігархів.
Цьому сприяє й авангард громадського активу, включений доструктур влади. Навіщо займатися зміною правил гри, якщо магістральна дорога довлади вже відкрита для всіх, хто вміє поширювати інформаційні приводи? Навіщозайматися розвитком незалежних громадсько-політичних проектів та суспільнихрухів, якщо на виборах діє 5-відсотковий прохідний бар’єр і принцип спортивногочемпіонства на мажоритарних округах (першому – все, іншим – нічого)?
Якщо конкретно, то сучасна виборча система Українив її мажоритарно-пропорційному вимірі взагалі розроблена таким чином, щоб доВерховної Ради проходили лише партії з космічними рекламними бюджетами. Саме томуперсональний склад парламенту тільки частково відповідає (якщо відповідаєвзагалі) громадським очікуванням.
По-перше, один тур виборів на мажоритарці –відверта дурість для багатопартійної української системи. У країні чималоокругів, де кандидати перемагають з незначним відривом від найближчихконкурентів.
Переможені (з результатом, наприклад, 37% проти 35%) не отримуютьнічого. Їхні голоси йдуть на смітник. Таким чином, існує висока вірогідністьтого, що у парламент проходять депутати лиш від однієї частини суспільства, повністюпозбавляючи іншу політичного представництва.
По-друге, прохідний бар'єр у 5% – неадекватне рішення длядержави, де є щонайменше 6 політичних сил, яким до потрібного показника наостанніх виборах бракувало одного-двох відсотків. Саме тому в Україні постійновиникає голод на «нові обличчя» в політиці: перспективним молодим діячам весьчас не вистачає місця під парламентським сонцем.
Цього разу до Верховної Ради не потрапили (а мали б): ВО«Свобода», «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка (разом з ДемАльянсом),«Правий сектор», об’єднання «Заступ», «Сильна Україна» та КПУ. Щодо останньоїпартії, то її виборчу долю мав би вирішувати суд. Але радіти високомупрохідному бар’єру тільки тому, що до парламенту нарешті не пройшли комуністи,– просто ідіотизм.
Звідки взагалі взялися ці сакральні 5%? Чому не 4%, 3%,чи 10%?
У теоріїє лише один реальний аргумент для введення прохідного бар’єру – це кількістьфракцій. Менше фракцій – легше створювати коаліцію, швидше відбуваютьсяпарламентські процедури. Але до чого тут політичне представництво?
Якщопрохідний бар’єр встановлюють для уникнення організаційних проблем, то ліпшезаконодавчо встановити мінімум депутатів, що можуть створити фракцію(наприклад, 15 обранців). І проблему буде вирішено.
Бо на останніх виборах між партіями, що змоглиздолати 5% прохідний бар'єр, було розпорошено близько 3,5 мільйони голосів.Наскільки це відповідає бажанню українців створити якісно нову державу – великепитання.
Оскільки вітчизняна конституція передбачає обов’язковестворення коаліції та введення пропорційної системи виборів (можливо, з відкритимирегіональними списками чи іншим механізмом компенсування територіальногопредставництва), прохідний бар’єр необхідно мінімізувати чи взагалі скасувати(за прикладом Нідерландів).
В українському парламенті 450 депутатів. Отже, урозподілі мандатів повинні брати участь усі партії, що подолали «структурнийбар’єр» у 0,22%. Якби парламентські вибори проходили за такою схемою, до ВерховноїРади потрапили б представники 17 партій з 29, які приймали участь у виборчихперегонах.
Коаліційні розклади це б ніяк не зірвало. Зате парламентстав би дійсно основним представницьким органом держави, а ріст конкуренціїспонукав би депутатів якісніше працювати з виборцями.
Та сьогодні жодна політична сила, що пройшла в парламент,не оскаржуватиме зависокий прохідний бар’єр, що продовжить консервуванняукраїнської еліти навіть за умови кардинальної зміни виборчої системи.
Бо хто відмовиться від 3,5 мільйонів голосів,отриманихзадурно від громадян, яких позбавили можливості вільно обирати своїх політичнихпредставників на державному рівні?
Але це питання ми найімовірніше зможемо порушити тількина новому Майдані. Бо чесно працювати без піднятої над головою каменюки нашіобранці, на жаль, ще не навчилися.
07.11.2014 12:35
Втрачені голоси
В останньому волевиявленні 26 жовтня взяли участь більше 15 мільйонів українців. Але можливість реального вибору була лише в 12 мільйонів наших співвітчизників. І все через умисне введення формальних виборчих процедур, що не відповідають українським політи
В останньому волевиявленні 26 жовтня взяли участь більше 15мільйонів українців. Але можливість реального вибору була лише в 12 мільйонів наших співвітчизників.І все через умисне введення формальних виборчих процедур, що не відповідають українськимполітичним реаліям.
Спочатку на такий крок пішли політичні технологи кривавогорежиму, а потім збереження правил гри забезпечили їх наступники –політтехнологи режиму Петра Порошенко.
Як і їхні попередники, теперішні можновладці зацікавлені в виборчій моделі, що не дозволяємалим політичним партіям потрапити у велику політику. Українська еліта не хочестворювати умови для реальної політичної конкуренції, тому пропонує народовіпсевдовибір між кількома силами, що представляють інтереси вузького колаолігархів.
Цьому сприяє й авангард громадського активу, включений доструктур влади. Навіщо займатися зміною правил гри, якщо магістральна дорога довлади вже відкрита для всіх, хто вміє поширювати інформаційні приводи? Навіщозайматися розвитком незалежних громадсько-політичних проектів та суспільнихрухів, якщо на виборах діє 5-відсотковий прохідний бар’єр і принцип спортивногочемпіонства на мажоритарних округах (першому – все, іншим – нічого)?
Якщо конкретно, то сучасна виборча система Українив її мажоритарно-пропорційному вимірі взагалі розроблена таким чином, щоб доВерховної Ради проходили лише партії з космічними рекламними бюджетами. Саме томуперсональний склад парламенту тільки частково відповідає (якщо відповідаєвзагалі) громадським очікуванням.
По-перше, один тур виборів на мажоритарці –відверта дурість для багатопартійної української системи. У країні чималоокругів, де кандидати перемагають з незначним відривом від найближчихконкурентів.
Переможені (з результатом, наприклад, 37% проти 35%) не отримуютьнічого. Їхні голоси йдуть на смітник. Таким чином, існує висока вірогідністьтого, що у парламент проходять депутати лиш від однієї частини суспільства, повністюпозбавляючи іншу політичного представництва.
По-друге, прохідний бар'єр у 5% – неадекватне рішення длядержави, де є щонайменше 6 політичних сил, яким до потрібного показника наостанніх виборах бракувало одного-двох відсотків. Саме тому в Україні постійновиникає голод на «нові обличчя» в політиці: перспективним молодим діячам весьчас не вистачає місця під парламентським сонцем.
Цього разу до Верховної Ради не потрапили (а мали б): ВО«Свобода», «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка (разом з ДемАльянсом),«Правий сектор», об’єднання «Заступ», «Сильна Україна» та КПУ. Щодо останньоїпартії, то її виборчу долю мав би вирішувати суд. Але радіти високомупрохідному бар’єру тільки тому, що до парламенту нарешті не пройшли комуністи,– просто ідіотизм.
Звідки взагалі взялися ці сакральні 5%? Чому не 4%, 3%,чи 10%?
У теоріїє лише один реальний аргумент для введення прохідного бар’єру – це кількістьфракцій. Менше фракцій – легше створювати коаліцію, швидше відбуваютьсяпарламентські процедури. Але до чого тут політичне представництво?
Якщопрохідний бар’єр встановлюють для уникнення організаційних проблем, то ліпшезаконодавчо встановити мінімум депутатів, що можуть створити фракцію(наприклад, 15 обранців). І проблему буде вирішено.
Бо на останніх виборах між партіями, що змоглиздолати 5% прохідний бар'єр, було розпорошено близько 3,5 мільйони голосів.Наскільки це відповідає бажанню українців створити якісно нову державу – великепитання.
Оскільки вітчизняна конституція передбачає обов’язковестворення коаліції та введення пропорційної системи виборів (можливо, з відкритимирегіональними списками чи іншим механізмом компенсування територіальногопредставництва), прохідний бар’єр необхідно мінімізувати чи взагалі скасувати(за прикладом Нідерландів).
В українському парламенті 450 депутатів. Отже, урозподілі мандатів повинні брати участь усі партії, що подолали «структурнийбар’єр» у 0,22%. Якби парламентські вибори проходили за такою схемою, до ВерховноїРади потрапили б представники 17 партій з 29, які приймали участь у виборчихперегонах.
Коаліційні розклади це б ніяк не зірвало. Зате парламентстав би дійсно основним представницьким органом держави, а ріст конкуренціїспонукав би депутатів якісніше працювати з виборцями.
Та сьогодні жодна політична сила, що пройшла в парламент,не оскаржуватиме зависокий прохідний бар’єр, що продовжить консервуванняукраїнської еліти навіть за умови кардинальної зміни виборчої системи.
Бо хто відмовиться від 3,5 мільйонів голосів,отриманихзадурно від громадян, яких позбавили можливості вільно обирати своїх політичнихпредставників на державному рівні?
Але це питання ми найімовірніше зможемо порушити тількина новому Майдані. Бо чесно працювати без піднятої над головою каменюки нашіобранці, на жаль, ще не навчилися.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Строк нарахування 3 % річних від суми позики Євген Морозов 09:52
- Судовий захист при звернені стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно не відчужено Євген Морозов вчора о 13:02
- Система обліку немайнової шкоди: коли держава намагається залікувати невидимі рани війни Світлана Приймак вчора о 11:36
- Чому енергетичні та газові гіганти обирають Нідерланди чи Швейцарію для бізнесу Ростислав Никітенко вчора о 08:47
- 1000+ днів війни: чи достатньо покарати агрессора правовими засобами?! Дмитро Зенкін 21.11.2024 21:35
- Горизонтальний моніторинг як сучасний метод податкового контролю Юлія Мороз 21.11.2024 13:36
- Ієрархія протилежних правових висновків суду касаційної інстанції Євген Морозов 21.11.2024 12:39
- Чужий серед своїх: право голосу і місце в політиці іноземців у ЄС Дмитро Зенкін 20.11.2024 21:35
- Сталий розвиток рибного господарства: нові можливості для інвестицій в Україні Артем Чорноморов 20.11.2024 15:59
- Кремль тисне на рубильник Євген Магда 20.11.2024 15:55
- Судова реформа в контексті вимог ЄС: очищення від суддів-корупціонерів Світлана Приймак 20.11.2024 13:47
- Як автоматизувати процеси в бізнесі для швидкого зростання Даніелла Шихабутдінова 20.11.2024 13:20
- COP29 та План Перемоги. Як нашу стратегію зробити глобальною? Ксенія Оринчак 20.11.2024 11:17
- Ухвала про відмову у прийнятті зустрічного позову підлягає апеляційному оскарженню Євген Морозов 20.11.2024 10:35
- Репарації після Другої світової, як передбачення майбутнього: компенсації постраждалим Дмитро Зенкін 20.11.2024 00:50
Топ за тиждень
Популярне
-
Що вигідно банку – невигідно клієнту. Які наслідки відмови Monobank від Mastercard
Фінанси 23180
-
"Ситуація критична". У Кривому Розі 110 000 жителів залишаються без опалення
Бізнес 21293
-
Мінекономіки пояснило, як отримати 1000 грн єПідтримки, і порадило задонатити їх на ЗСУ
Фінанси 9748
-
Курс євро впав на 47 копійок: Який курс долара НБУ зафіксував на понеділок
Фінанси 8862
-
Як тренування в спортзалі можуть нашкодити: помилки початківців
Життя 7730
Контакти
E-mail: [email protected]