Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
В останньому волевиявленні 26 жовтня взяли участь більше 15мільйонів українців. Але можливість реального вибору була лише в 12 мільйонів наших співвітчизників.І все через умисне введення формальних виборчих процедур, що не відповідають українськимполітичним реаліям.
Спочатку на такий крок пішли політичні технологи кривавогорежиму, а потім збереження правил гри забезпечили їх наступники –політтехнологи режиму Петра Порошенко.
Як і їхні попередники, теперішні можновладці зацікавлені в виборчій моделі, що не дозволяємалим політичним партіям потрапити у велику політику. Українська еліта не хочестворювати умови для реальної політичної конкуренції, тому пропонує народовіпсевдовибір між кількома силами, що представляють інтереси вузького колаолігархів.
Цьому сприяє й авангард громадського активу, включений доструктур влади. Навіщо займатися зміною правил гри, якщо магістральна дорога довлади вже відкрита для всіх, хто вміє поширювати інформаційні приводи? Навіщозайматися розвитком незалежних громадсько-політичних проектів та суспільнихрухів, якщо на виборах діє 5-відсотковий прохідний бар’єр і принцип спортивногочемпіонства на мажоритарних округах (першому – все, іншим – нічого)?
Якщо конкретно, то сучасна виборча система Українив її мажоритарно-пропорційному вимірі взагалі розроблена таким чином, щоб доВерховної Ради проходили лише партії з космічними рекламними бюджетами. Саме томуперсональний склад парламенту тільки частково відповідає (якщо відповідаєвзагалі) громадським очікуванням.
По-перше, один тур виборів на мажоритарці –відверта дурість для багатопартійної української системи. У країні чималоокругів, де кандидати перемагають з незначним відривом від найближчихконкурентів.
Переможені (з результатом, наприклад, 37% проти 35%) не отримуютьнічого. Їхні голоси йдуть на смітник. Таким чином, існує висока вірогідністьтого, що у парламент проходять депутати лиш від однієї частини суспільства, повністюпозбавляючи іншу політичного представництва.
По-друге, прохідний бар'єр у 5% – неадекватне рішення длядержави, де є щонайменше 6 політичних сил, яким до потрібного показника наостанніх виборах бракувало одного-двох відсотків. Саме тому в Україні постійновиникає голод на «нові обличчя» в політиці: перспективним молодим діячам весьчас не вистачає місця під парламентським сонцем.
Цього разу до Верховної Ради не потрапили (а мали б): ВО«Свобода», «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка (разом з ДемАльянсом),«Правий сектор», об’єднання «Заступ», «Сильна Україна» та КПУ. Щодо останньоїпартії, то її виборчу долю мав би вирішувати суд. Але радіти високомупрохідному бар’єру тільки тому, що до парламенту нарешті не пройшли комуністи,– просто ідіотизм.
Звідки взагалі взялися ці сакральні 5%? Чому не 4%, 3%,чи 10%?
У теоріїє лише один реальний аргумент для введення прохідного бар’єру – це кількістьфракцій. Менше фракцій – легше створювати коаліцію, швидше відбуваютьсяпарламентські процедури. Але до чого тут політичне представництво?
Якщопрохідний бар’єр встановлюють для уникнення організаційних проблем, то ліпшезаконодавчо встановити мінімум депутатів, що можуть створити фракцію(наприклад, 15 обранців). І проблему буде вирішено.
Бо на останніх виборах між партіями, що змоглиздолати 5% прохідний бар'єр, було розпорошено близько 3,5 мільйони голосів.Наскільки це відповідає бажанню українців створити якісно нову державу – великепитання.
Оскільки вітчизняна конституція передбачає обов’язковестворення коаліції та введення пропорційної системи виборів (можливо, з відкритимирегіональними списками чи іншим механізмом компенсування територіальногопредставництва), прохідний бар’єр необхідно мінімізувати чи взагалі скасувати(за прикладом Нідерландів).
В українському парламенті 450 депутатів. Отже, урозподілі мандатів повинні брати участь усі партії, що подолали «структурнийбар’єр» у 0,22%. Якби парламентські вибори проходили за такою схемою, до ВерховноїРади потрапили б представники 17 партій з 29, які приймали участь у виборчихперегонах.
Коаліційні розклади це б ніяк не зірвало. Зате парламентстав би дійсно основним представницьким органом держави, а ріст конкуренціїспонукав би депутатів якісніше працювати з виборцями.
Та сьогодні жодна політична сила, що пройшла в парламент,не оскаржуватиме зависокий прохідний бар’єр, що продовжить консервуванняукраїнської еліти навіть за умови кардинальної зміни виборчої системи.
Бо хто відмовиться від 3,5 мільйонів голосів,отриманихзадурно від громадян, яких позбавили можливості вільно обирати своїх політичнихпредставників на державному рівні?
Але це питання ми найімовірніше зможемо порушити тількина новому Майдані. Бо чесно працювати без піднятої над головою каменюки нашіобранці, на жаль, ще не навчилися.
07.11.2014 12:35
Втрачені голоси
В останньому волевиявленні 26 жовтня взяли участь більше 15 мільйонів українців. Але можливість реального вибору була лише в 12 мільйонів наших співвітчизників. І все через умисне введення формальних виборчих процедур, що не відповідають українським політи
В останньому волевиявленні 26 жовтня взяли участь більше 15мільйонів українців. Але можливість реального вибору була лише в 12 мільйонів наших співвітчизників.І все через умисне введення формальних виборчих процедур, що не відповідають українськимполітичним реаліям.
Спочатку на такий крок пішли політичні технологи кривавогорежиму, а потім збереження правил гри забезпечили їх наступники –політтехнологи режиму Петра Порошенко.
Як і їхні попередники, теперішні можновладці зацікавлені в виборчій моделі, що не дозволяємалим політичним партіям потрапити у велику політику. Українська еліта не хочестворювати умови для реальної політичної конкуренції, тому пропонує народовіпсевдовибір між кількома силами, що представляють інтереси вузького колаолігархів.
Цьому сприяє й авангард громадського активу, включений доструктур влади. Навіщо займатися зміною правил гри, якщо магістральна дорога довлади вже відкрита для всіх, хто вміє поширювати інформаційні приводи? Навіщозайматися розвитком незалежних громадсько-політичних проектів та суспільнихрухів, якщо на виборах діє 5-відсотковий прохідний бар’єр і принцип спортивногочемпіонства на мажоритарних округах (першому – все, іншим – нічого)?
Якщо конкретно, то сучасна виборча система Українив її мажоритарно-пропорційному вимірі взагалі розроблена таким чином, щоб доВерховної Ради проходили лише партії з космічними рекламними бюджетами. Саме томуперсональний склад парламенту тільки частково відповідає (якщо відповідаєвзагалі) громадським очікуванням.
По-перше, один тур виборів на мажоритарці –відверта дурість для багатопартійної української системи. У країні чималоокругів, де кандидати перемагають з незначним відривом від найближчихконкурентів.
Переможені (з результатом, наприклад, 37% проти 35%) не отримуютьнічого. Їхні голоси йдуть на смітник. Таким чином, існує висока вірогідністьтого, що у парламент проходять депутати лиш від однієї частини суспільства, повністюпозбавляючи іншу політичного представництва.
По-друге, прохідний бар'єр у 5% – неадекватне рішення длядержави, де є щонайменше 6 політичних сил, яким до потрібного показника наостанніх виборах бракувало одного-двох відсотків. Саме тому в Україні постійновиникає голод на «нові обличчя» в політиці: перспективним молодим діячам весьчас не вистачає місця під парламентським сонцем.
Цього разу до Верховної Ради не потрапили (а мали б): ВО«Свобода», «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка (разом з ДемАльянсом),«Правий сектор», об’єднання «Заступ», «Сильна Україна» та КПУ. Щодо останньоїпартії, то її виборчу долю мав би вирішувати суд. Але радіти високомупрохідному бар’єру тільки тому, що до парламенту нарешті не пройшли комуністи,– просто ідіотизм.
Звідки взагалі взялися ці сакральні 5%? Чому не 4%, 3%,чи 10%?
У теоріїє лише один реальний аргумент для введення прохідного бар’єру – це кількістьфракцій. Менше фракцій – легше створювати коаліцію, швидше відбуваютьсяпарламентські процедури. Але до чого тут політичне представництво?
Якщопрохідний бар’єр встановлюють для уникнення організаційних проблем, то ліпшезаконодавчо встановити мінімум депутатів, що можуть створити фракцію(наприклад, 15 обранців). І проблему буде вирішено.
Бо на останніх виборах між партіями, що змоглиздолати 5% прохідний бар'єр, було розпорошено близько 3,5 мільйони голосів.Наскільки це відповідає бажанню українців створити якісно нову державу – великепитання.
Оскільки вітчизняна конституція передбачає обов’язковестворення коаліції та введення пропорційної системи виборів (можливо, з відкритимирегіональними списками чи іншим механізмом компенсування територіальногопредставництва), прохідний бар’єр необхідно мінімізувати чи взагалі скасувати(за прикладом Нідерландів).
В українському парламенті 450 депутатів. Отже, урозподілі мандатів повинні брати участь усі партії, що подолали «структурнийбар’єр» у 0,22%. Якби парламентські вибори проходили за такою схемою, до ВерховноїРади потрапили б представники 17 партій з 29, які приймали участь у виборчихперегонах.
Коаліційні розклади це б ніяк не зірвало. Зате парламентстав би дійсно основним представницьким органом держави, а ріст конкуренціїспонукав би депутатів якісніше працювати з виборцями.
Та сьогодні жодна політична сила, що пройшла в парламент,не оскаржуватиме зависокий прохідний бар’єр, що продовжить консервуванняукраїнської еліти навіть за умови кардинальної зміни виборчої системи.
Бо хто відмовиться від 3,5 мільйонів голосів,отриманихзадурно від громадян, яких позбавили можливості вільно обирати своїх політичнихпредставників на державному рівні?
Але це питання ми найімовірніше зможемо порушити тількина новому Майдані. Бо чесно працювати без піднятої над головою каменюки нашіобранці, на жаль, ще не навчилися.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Юридичне регулювання sweepstakes: основні аспекти та огляд за юрисдикціями Роман Барановський вчора о 16:19
- Нелегальний ринок тютюну: як зупинити мільярдні втрати для бюджету України? Андрій Доронін вчора о 15:05
- Перевірка компаній перед M&A: аудит, юридичні аспекти та роль менеджера Артем Ковбель вчора о 02:12
- Адвокатура в Україні потребує невідкладного реформування Лариса Криворучко вчора о 01:14
- Ретинол і літо: якими ретиноїдами можна користуватися влітку Вікторія Жоль 01.04.2025 09:44
- К вопросу о гегелевских законах диалектики. Дискуссия автора с ИИ в чате ChatGPT Вільям Задорський 01.04.2025 06:23
- Рекордні 8549 заяв на суддівські посади: що стоїть за ключовою цифрою пʼятого добору? Тетяна Огнев'юк 31.03.2025 21:11
- Med-Arb: ефективна альтернатива традиційному врегулюванню спорів Наталія Ковалко 31.03.2025 17:54
- Искусство наступать на грабли Володимир Стус 31.03.2025 17:05
- Нова судова практика – відсутній обов’язок надсилання копії скарги виконавцю Андрій Хомич 31.03.2025 16:01
- НАБУ: невиправдані надії Георгій Тука 31.03.2025 15:48
- Податкове резидентство для енерготрейдерів з іноземними бенефіціарами Ростислав Никітенко 31.03.2025 12:41
- Фінансова модель університетів майбутнього Віталій Кухарський 31.03.2025 12:21
- Шукайте жінку! Білоруський варіант Євген Магда 31.03.2025 09:09
- Спільний контроль у бізнесі: чому статус має значення? Анастасія Полтавцева 30.03.2025 19:23
Топ за тиждень
Популярне
-
У рейтингу мільярдерів Forbes з'явилось поповнення від України
Бізнес 40994
-
Колишній власник Галі Балуваної пояснив вихід з бізнесу: Було некомфортно
Бізнес 31803
-
"Супутник Притули" змінив правила гри: як Україна вплинула на фінський космічний бізнес
15315
-
Треба багато, але окупності нема. Чому в Україні так довго будуються скляні заводи
Бізнес 10211
-
Сотні контрактів. Про що говорить масова закупівля Європою сучасних танків та БМП
10070
Контакти
E-mail: [email protected]