Так вже сталося, що більшість заможних людей, до яких можна віднести суддів, чиновників, прокурорів, включаючи вище керівництво країни, стало звертатися до Господа. Тут нема нічого ні дивного, ні поганого, люди починають розуміти, що духовне вище матеріаль
Так вже сталося, що більшість заможних людей, дояких можна віднести суддів, чиновників, прокурорів, включаючи вище керівництвокраїни, стало звертатися до Господа. Тут нема нічого ні дивного, ні поганого,люди починають розуміти, що духовне вище матеріального. Ну і про всяк випадокзабезпечують собі додаткові бонуси для можливого суду на потойбічному світі. Якказав мій товариш «Багато людей не вірять в Бога, але всі його бояться». Алечомусь віра стає дуже атрибутивною і статусною. Стояння на молитвах підтелекамерами, коштовні подарунки ієрархам церкви, будівництво храмів. Такожнабула мода персональних молебних місць – від домашніх капличок до розкішнихцерков на території маєтків.
Складається враження, що ті у кого гроші і владанамагаються організувати персональний зв'язок з Господом, щоб щось йомурозповісти і про щось домовитись.
Звісно у кожного до Господа свій шлях і своїмолитви. Це святе. Але чомусь слова з пісні Вітрів про Небесну сотню «Не успевпомолиться, но исполнив свой долг, відлітала додому наша сотня Небесна» хапаютьза душу до сліз, а фотографія персональної церкви навіває сум і роздуми пробездуховність. Сповідання у старого сільського священника має сакральний зміст,а привселюдна молитва має присмак «договорняку».
Коли наші хлопці хрестяться, ідучи в бій – цесвяте дійство, котре розриває душу. А накладання на себе христа чиновниками,приїхавших на мерседесах, викликає гіркий посміх. У деяких людей немаєрозуміння, що з Господом не домовляються, з ним нема посередників, жертвуваннямають бути з чистим незаплямованим серцем, а десятина з вкраденого і відкатівне зараховується.
Треба пам’ятати, що все, про що Господь хоческазати – його закони записані у Заповідях Божих. Тільки виконуючи їх, людинаможе звертатися про поміч своїй душі. Все інше не працює і не має ніякогосенсу. Але Заповіді треба вміти читати і розуміти. Вони відкриваються тількипри чистоті намірів, щирокого прагнення кращого для оточуючих. Вонивідкриваються для тих, хто вичавив егоїзм зі своєї душі і почав жити світлимальтруїзмом.
Про це написано дуже багато. Не будемо нікоговчити, як треба жити, а подивимося на життя деяких людей в Україні з точки зорухоча б поверхневого виконання Заповідей.
В Україні пройшла революція Гідності. Був Майдан,а потім була війна. Люди зібрали мільйони на забезпечення військових самимнеобхідним і віддали це державі. Держава передала кошти в руки чиновників.Хтось чув про звіт в витратах цих коштів? Хто винен в тому, що кошти не буливикористані за призначенням, а перетворилися майже в ніщо за рік? Навіть якщовони не були вкрадені, а просто не використані, заповідь «Не вкради» булапорушена і відповідальні за це понесуть кару.
А яким чином судді, прокурори, чиновникипримудрились за декілька років збудувати собі маєтки, купити дорогущі авто,накупити нерухомість за кордоном. Те, що часто все це записано на родичах (якіраптово стають успішними бізнесменами) або дарується коханкам, нічого не міняє,бо крім заповіді «Не вкради» порушуються заповіді «Не твори собі кумира», азаповідь «Не свідчи неправдиво» в одній своїй іпостасі дуже добре звучитьукраїнською мовою – «Не бреши». А вони всі поголовно брешуть. Коли наші хлопцімерзнуть в окопах, а чиновники від Міністерства оборони організовують тендери,в результаті яких в війська йде неякісний одяг – це не просто крадіжка, цесвятотство. І ніякі відкати Господу не допоможуть. Тому, що ці відкати, як імолитви цих людей не дістануть Небес і судити їх будуть два рази. Спочатку їхпрокляне власний народ, а потім це прокляття додадуть до Вищого вироку.
І хайбудуть впевнені всі – Господь милосерден але його вирок остаточний і оскарженнюне підлягає.
