Наше природнє право на самозахист від протиправних дій інших осіб знайшло своє відображення у статті 27 Конституції України. Водночас, Основний Закон забезпечує право захищати від незаконних дій не тільки себе, а й інших осіб. Однак, для практичного застосування конституційного права на самозахист, необхідним було його деталізувати для уникнення надто широкого тлумачення та інтерпретації з боку суспільства.
Саме стаття 36 Кримінального Кодексу України (надалі ККУ) "Необхідна оборона" розвиває та деталізує конституційне право кожного на захист у випадку загрози його життю, здоров'ю, майновим правам чи іншим правам, що знаходяться під охороною Закону. Важливість статті 36 ККУ полягає у тому, що ККУ виключає кримінальну відповідальність за діяння вчинене у стані необхідної оборони, за винятком випадків перевищення меж необхідної оборони (далі у статті). Відтак, ми проаналізуємо поняття "необхідної оборони", "перевищення меж необхідної оборони" та передбачені законодавцем винятки.
Отже, необхідна оборона це – вчинення дій з метою захисту своїх охоронюваних законом інтересів (життя, здоров'я, майно), чи інтересів інших осіб від суспільно небезпечних посягань. Важливим є те, що під суспільно небезпечними посяганням законодавець розуміє лише діяння іншої особи, яке передбачене Кримінальним Кодексом України (злочин чи кримінальний проступок). Критично важливим є спосіб у який ви захищались та шкода, яку заподіяли зловмиснику. Законодавець також встановлює, що шкода повинна бути необхідною та достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення злочину. Очевидно, що перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, чи коли ситуація вимагає швидкого прийняття рішень, дотримуватись вказаних вимог є вкрай складно. Не менш складним є питання виникнення "стану необхідної оборони". Спробуємо розібратись у цих тонкощах за допомогою судової практики.
Верховний Суд України (надалі ВСУ) у Постанові №1 від 26.04.2002 року "Про судову практику у справах про необхідну оборону" дійшов висновку, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення злочину, а й у разі реальної загрози заподіяння шкоди. Про наявність реальної загрози для особи, може свідчити поведінка злочинця, інтенсивність та характер його дій, навколишня обстановка.
Цікавий висновок щодо виникнення стану необхідної оборони міститься у Постанові ВСУ від 12.05.2020 у справі № 748/1226/18, де суд вказав, що особа не може посилатися на виникнення стану необхідної оборони, якщо насильство щодо неї було спровоковано нею самою. Однак, якщо в ході спровокованого насильства до особи буде застосовано значно вищий ступінь насильства, особа матиме право на необхідну оборону. Прикладом такої ситуації, може слугувати словесний конфлікт, спровокований потерпілим, що переріс у бійку, в ході якої до потерпілої особи було застосовано зброю, або лише спроба її застосувати. Належним прикладом слугуватиме також випадок, коли в ході бійки, до однієї із сторін конфлікту долучаються інші особи, що створює явну фізичну перевагу для однієї із сторін.
У частині встановлення "необхідності та достатності" завданої шкоди, ВСУ у справі № N 722/1981/16к зазначив, що необхідно встановити чи у особи, за даних обставин, існувала реальна можливість захиститись іншими способами ніж ті, що були нею використані. Крім порівнянь знарядь для захисту та нападу, необхідно брати до уваги характер небезпеки, місце і час нападу, раптовість, стан готовності потерпілої особи, кількість зловмисників, їхні фізичні дані, вік.
Варто зазначити, що право особи на необхідну оборону закріплене за нею незалежно від наявної можливості втекти від злочинця, сховатись чи звернутись по допомогу до правоохоронних органів чи інших осіб.
Розуміючи своє право на захист, варто також розуміти, що воно не є абсолютним і за настання певних наслідків, особа, що стала об'єктом нападу може набути процесуального статусу підозрюваного. Так, ми підійшли до другого блоку нашої статті – "перевищення меж необхідної оборони".
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння злочинцю тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності злочину або обстановці захисту. Такі дії тягнуть за собою кримінальну відповідальність, передбачену статтями 118 ККУ" Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення" та 124 ККУ " Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення".
Із даного визначення ми розуміємо, що особа перебуває у стані необхідної оборони від злочину, проте внаслідок її дій, що спрямовані на захист своїх прав та інтересів, злочинцю завдано тяжкої шкоди. Тобто, якщо ви перебуваючи у стані необхідної оборони, заподіяли легкі тілесні ушкодження чи середньої тяжкості ушкодження зловмиснику, ваші дії не повинні кваліфікуватись як перевищення меж необхідної оборони. Лише смерть чи тяжкі тілесні ушкодження (інвалідність) можуть тягнути кримінальну відповідальність для особи, що оборонялась. При цьому, ваші дії що завдали тяжкої шкоди злочинцю повинні бути умисними та явно не відповідати небезпечності посягання або обстановці захисту. Для внесення точності розглянемо більше детально формулювання "явно" та "умисно".
Тяжка шкода завдається умисно, якщо особа, котра обороняється усвідомлює, що її захисні дії перевищують необхідність та достатність дій для негайного відвернення чи припинення посягання, передбачає при цьому настання тяжких наслідків для зловмисника та бажає їх настання. Явна невідповідність захисних дій небезпечності злочину у свою чергу полягає у тому, що особа чітко розуміє, що задля відвернення посягання завдана нею злочинцю шкода може бути меншою.
Окремо варто зазначити про передчасність, або запізнілість захисних дій. Захисні дії можуть бути передчасними, шкода завдана тоді, коли ще не виникли підстави для необхідної оборони, або запізнілими, коли підстави для необхідної оборони перестали вже існувати.
Для ілюстрації правомірності захисних дій та випадків перевищення меж необхідної оборони звернемось знову до судової практики.
Так, ВСУ у своїй Постанові від 11.11.2020 (справа № 658/278/15-к) погодився із висновками апеляційної інстанції щодо правомірності дій особи, котра задля зупинення фізичного насильства з боку групи осіб, будучи притиснутим до землі, з накинутою на голову курткою, здійснив підряд два постріли із револьвера. Внаслідок чого одна особа загинула, а друга особа отримала легкі тілесні ушкодження.
Натомість, у Постанові від 15.05.2014 (справа № 5-12КС14) ВСУ підтримав позицію попередніх інстанцій, які кваліфікували захисні дії жінки, як перевищення меж необхідної оборони. Жінка з метою захисту від фізичного насильства свого чоловіка, завдала йому смертельний удар ножем, при цьому, судом взято до уваги обмежений простір на кухні, де вони перебували, фізичну перевагу чоловіка, системний характер насильства з боку чоловіка, емоційне збудження жінки. Сукупність ознак свідчать про наявність у жінки стану необхідної оборони, однак використаний засіб захисту (кухонний ніж) та заподіяння смерті чоловіку, на думку суду, не відповідали небезпечності злочину.
Останній блок на якому ми зупинимось це випадки, коли спричинення навіть тяжких наслідків у вигляді смерті чи інвалідності для злочинця, не повинні стати наслідком кримінальної відповідальності для особи. Особа, захищаючись від озброєної особи ( у тому числі холодна зброя), від нападу двох і більше осіб, або для зупинення насильницького вторгнення у своє житло, має право на захист, що може стати наслідком спричинення тяжкої шкоди (у тому числі смерть) зловмиснику.
Підсумовуючи, можна дійти висновку, що суди є доволі обережними у трактуванні вимог статті 36 ККУ і керуються радше формальним, механічним підходом, де за вбивство злочинця, незважаючи на вагомі деталі та обставини справи, хтось таки нестиме відповідальність.
