За 4 місяці, що минули з місцевих виборів, депутати воліли приділяти свій час мікроменеджменту і популізму.
В жовтні 2020 року в Україні відбулися місцеві вибори. Це були перші вибори, що пройшли за новим Виборчим кодексом, який поклав край “мажоритарці” і запровадив в Україні довгоочікувану пропорційну систему виборів з відкритими списками. Попри окремі недоліки Кодексу, він мав сприяти приходу в місцеву політику нових облич.
З огляду на реформу децентралізації, яка дала громадам розширені повноваження і додатковий фінансовий ресурс, очікування від цих “облич” були справді високими. Одне з них, за даними соціологів, стосувалось дієвої боротьби з корупцією на місцевому рівні.
Напередодні виборів коаліція з 23 громадських організацій оприлюднила антикорупційний порядок денний— список вимог до потенційних депутатів, які стосувалися протидії найбільш поширеним корупційним схемам, що існують в регіонах.
Всупереч очікуванням, політичні партії неохоче підтримували порядок, а в передвиборчих програмах більшості кандидатів проблемі корупції не було приділено досить уваги. Але можливо після виборів ситуація змінилась на краще?
Ми вирішили дослідити, якими були пріоритети депутатів місцевих рад в перші 2-3 місяця їхньої роботи і чи знайшлося серед них місце для антикорупції. Для цього нами було проаналізовано рішення сесій 23 обласних рад і Київської міської ради нового скликання.
Скажемо відверто: результат не вражає. Лише 4 облради за цей час прийняли рішення, що хоча б у деякій мірі стосувалися антикорупції. Зокрема:
а) Волинська облрада змінила Порядок проведення конкурсу на посади керівників обласних медзакладів. Відтепер, замість постійно діючої, кадрові комісії будуть створювати під кожен окремий конкурс.
б) Рівненська облрада внесла точкові зміни до своєї Антикорупційної програми на основі рекомендацій Нацагентства з питань запобігання корупції;
в) Черкаська облрада вирішила провести оцінку корупційних ризиків в своїй роботі і навіть залучити до цього незалежних експертів та активістів;
г) Чернігівська облрада спрямувала звернення до Офісу генпрокурора і НАБУ, закликаючи їх відреагувати на дії обласного автодору, який системно дискримінує учасників дорожніх тендерів.
Можливо обласні ради просто не встигли? Адже деякі провели першу сесію лише в середині грудня і крім організаційних моментів змушені були затверджувати чимало цільових програм на наступний рік.
Це могло би бути аргументом, якби паралельно з цим у депутатів не вистачало часу на абсолютно дріб’язкові рішення.
Наприклад, Вінницька обласна рада голосувала за списання великої рогатої худоби (а саме, 5 корів) з балансу Обласного пансіонату для осіб з інвалідністю. Полтавська затвердила положення про Почесну грамоту і почесний годинник обласної ради. А Херсонська згідно з останніми віяннями моди перейменувала “Дендропарк Херсонського сільгоспінституту” на “Дендропарк Аграрно-економічного університету”.
І це не згадуючи вже про те, що 11 облрад встигли в січні-лютому прийняти звернення до центральних органів влади з гарячими закликами знизити тарифи, для чого 8 рад навіть провели окрему позачергову сесію!
А може облради давно вже знайшли ключ до проблеми корупції?
Відповідь слід шукати в антикорупційних програмах — базових документах, які мають визначати стратегію рад щодо запобігання корупції. Їхнє прийняття на рівні регіону (і подальше затвердження НАЗК) є вимогою профільного Закону “Про запобігання корупції”.
І тут перед нами постає прикрий факт: в 11 обласних і Київської міської рад терміни дії антикорупційних програм спливли 31 грудня 2020 року, а нові затверджені не були! При цьому, 3 ради встигли хоча б підготувати проєкт. Ще 3 мають незабаром голосувати за старт підготовки. Але 5 обласних рад, а саме — Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська і Черкаська не зробили жодних публічних кроків в цьому напрямку.
Що стосується Хмельницької облради, то вона прийняла програму ще минулого року, але документ двічі не погодило НАЗК через його низьку якість. Як рада збирається виправляти ситуацію наразі невідомо.
Таким чином, 13 регіонів живуть уже другий місяць без антикорупційної стратегії. Однак схоже, що місцеві депутати не бачать в цьому серйозної проблеми. Замість її вирішення вони воліють займатися мікроменеджментом, а то і неприхованим популізмом.
Згідно з опитуваннями, для громадян України корупція є другою за значущістю суспільною проблемою після війни, і цей запит потребує відповіді.
Ми закликаємо народних обранців напрацювати чіткий і дієвий підхід до антикорупційної політики на місцях. Громадянське суспільство завжди готове надати для цього свою допомогу та експертизу.
