За 2020 рік українці здійснили понад 6 млрд безготівкових операцій на загальну суму майже 4 трлн грн. Це на 19% більше, ніж рік перед тим. Такі дані Нацбанку. Їх можна прочитати по-різному.
На перший погляд: ну, а чому тут дивуватися, так сталося через пандемію й карантин, тому люди й перейшли на безготівку, зокрема в онлайн. Але якщо зануритися трішки глибше й придивитися пильніше, то ми перейшли на cashless, бо було куди переходити. Адже в попередні роки банки, треба віддати належне, створили цілу систему, яка змогла прийняти таку кількість операцій на таку астрономічну суму. Іншими словами – забезпечити такий перехід.
Україна наразі входить до перших 12-13-ти країн у світі, які запровадили оплату товарів і послуг смартфонами, кільцями, годинниками та іншими гаджетами й аксесуарами. Ми можемо собі дозволити купити смартфоном і онлайн майже все, навіть свіжо зірваний укроп.
У нас стрімко розвивається BankID, система ДІЯ, які дозволяють ідентифікувати та верифікувати людину, а відтак отримувати від держави адміністративні послуги онлайн. Наприклад, сплатити штраф за порушенням ПДД. І таку можливість наразі мають 99% користувачів банківських карток.
Отже, люди почали розкривати цей потенціал українського фінтеху і більше користуватися ним.
Та, схоже, цей успіх не всім сподобався. І деякі мої колеги по парламенту стали сурмити через медіа, що на безготівкових платежах (а саме на тарифах на інтерчейндж та екварийнг) банки несамовито заробляють. Причому заробляють у той час, коли вся економіка падає в зв’язку з пандемією. Усе в жанрі «теорії змови». Кляті банкіри-спекулянти, які користаються з тимчасових труднощів і все таке інше.
І тут же, як в старі радянські часи, полетіли пропозиції визначати ці тарифи в директивному порядку. Звісно, в сторону кількаразового зменшення. Мовляв, у такий спосіб ми допоможемо торговим мережам і тим самим знизимо ціни на споживчі товари. Але це знову лінійний, ба навіть примітивний аналіз. Як кажуть, аналіз «на перший погляд», який призводить до прикрих помилок.
Для банків дохід з цих тарифів – це інвестиції в подальший розвиток cashless зокрема і фінтеху загалом. І якщо банківську систему позбавити цього ресурсу, то це призведе або до перекладання цих витрат на рядових споживачів і відтак здорожчання послуг безготівкових розрахунків. Або ж до зупинки розвитку безготівкових платежів, а відтак і до гальмування в справі створення cashless-економіки, іншими словами – гальмування детінізації української економіки.
Наразі за даними Мінекономрозвитку 28% національної економіки перебуває в тіні. Нацбанк поставив мету в своїй фінтех-стратегії до 2025 року зменшити цей показник до 20%.
Але якщо далі не розвивати безготівкові платежі й фінансові послуги, то цього показника в означені строки досягти буде неможливо. І є велика ймовірність не просто зупинитися, а й по-ленінськи зробити два кроки назад.
Тим більше, що 30% населення України, переважно з сільської місцевості, досі не мають банківських карток і банківських рахунків. Для порівняння – у сусідній Польщі таких всього кілька відсотків. Банківські відділення в селах та навіть великих селищах закриваються. І якщо ми не навчимо наших літніх батьків платити онлайн за комуналку та купувати ліки з доставкою в інтернет-аптеці, а потім ще й «покращимо» тарифи на інтерчендж та еквайринг, збільшивши вартість утримання картки для нашої мами чи бабусі до 3 тисяч гривень на місяць, ми позбавимо їх права на фінансову інклюзію взагалі.
Платіжними терміналами в нашій країні користуються лише 38% суб’єктів господарювання в сегменті малого й середнього підприємництва. Решта понад 60% ще перебувають в полоні готівки, а отже великою мірою в неформальному (тіньовому) секторі. Тобто нам є куди і головне – для чого зростати.
Чим менша частка тіньової економіки в нас буде, тим буде вища її інвестиційна привабливість для внутрішнього й зовнішнього інвестора.
Щоб іти цим шляхом далі, необхідно в першу чергу актуалізувати чи навіть модернізувати законодавче поле.
Безготівкові платежі досі регулюються законом від 2001 року Про платіжні системи та переказ коштів. Сказати, що цей закон не відповідає нашим реаліям – це нічого не сказати.
Для прикладу, за ці 20 років частка користувачів інтернет в Україні зросла з 5% до понад 70% населення. Ринок платежів пережив технологічну інноваційну революцію. І тепер значна частина цих послуг у нашій країні поза межами регулювання законом, вони регулюються цілою безліччю підзаконних та нормативних актів.
Практично наразі законом врегульована тільки одна-єдина платіжна операція – це переказ коштів. Усе решта, що ми сьогодні з вами маємо й чим користуємося онлайн, в законі не прописано. У рамках Угоди про асоціацію з ЄС Україна ще 2014 року взяла на себе зобов’язання імплементувати законодавство ЄС у цій сфері. Йдеться про відповідні директиви Європейського Союзу. Національний банк ініціював законопроект № 4364 Про платіжні послуги, а ми в профільному Комітеті ВР підтримали. Він був суттєво доопрацьований спільно із Європейською бізнес асоціацією та банківським експертним середовищем для імплементації європейського досвіду в наше національне законодавство. Наступного пленарного тижня він буде розглянутий в парламенті у другому читанні. І я закликаю колег по Раді з усіх фракцій і груп підтримати цей закон.
Країна, де з телефону можна заплатити за проїзд в метро, а потім за куплену каву у мобільній кав’ярні при виході з нього– це країна, в якій ринок вирішує питання ціноутворення самостійно. Я сподіваюся депутати пам’ятатимуть при голосуванні за правки до законопроекту № 4364 про цей аргумент.
А також про те, що меморандум платіжних систем підписаний. І за два роки ставки інтерчейнджу вже не перевищуватимуть 0,9%. Тобто підуть вниз, але для цього треба час. Державне втручання у це не потрібне. Навіть більше, як показує практика, воно шкідливе.
Далі – аби бути cashless, ми маємо стати й більш paperless. Мова йде про проект про внесення змін до Податкового кодексу (№4366). Крім технічних термінологічних змін в податковому законодавстві, ми думаємо як вдосконалити регулювання використання корпоративних карток. Я за максимальне спрощення документообігу. За відмову від обов’язкових паперових копій документів при використанні корпоративних карток.
Уїнстон Черчіль казав: «Якщо ти йдеш через пекло, не зупиняйся». Як на мене, то це твердження можна застосувати й до нашої новітньої української історії – історії боротьби з тіньовою економікою.
Якщо ти йдеш через кризу й через трансформацію, не зупиняйся. Будь cashless. Це справа виживання нашої країни, нашої економіки.
