ДТП – 2020: Верховний Суд стає на сторону пішоходів

В 2020 році Верховний Суд розглянув декілька цікавих справ, пов’язаних з порушенням ПДР. Тепер водіям буде важче захищатися в суді.

Висновки суду наводять на думку, що водіям стане важче обґрунтовувати в суді свою невинуватість, посилаючись протиправну поведінку пішохода.

1. Поведінка пішохода на проїзній частині не впливає на провину водія, але може бути підставою для пом’якшення покарання (справа № 523/12810/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/89480019).

Справа два з половиною роки слухалась Суворовським районним судом м. Одеси та три роки (!) переглядалась Одеським апеляційним судом.

Водія було визнано винуватим в тому, що він допустив наїзд на пішохода, який перетинав проїзну частину та зупинився на ділянці дороги перед автомобілем. Внаслідок наїзду пішохід отримав тяжкі тілесні ушкодження. Суди встановили, що водієм були порушені ПДР, зокрема п. 12.3., що і призвело до наїзду на потерпілого.

Суд констатував, що водій був не уважним, не врахував дорожньої обстановки, не переконався, що його рух буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам, не вжив своєчасних заходів щодо зменшення швидкості свого руху до безпечної, аж до зупинки автомобілю.

В результаті водій був засуджений до 3-х років позбавлення волі.

Особливість справи полягала в тому, що пішохід, будучи напідпитку, переходив дорогу в невстановленому місці та зупинився на проїзній частині, чим створив небезпеку для руху, тобто сам порушив ПДР.

Справа дійшла до Верховного суду і розглядалась Другою судовою палатою Касаційного кримінального суду.

За наслідками розгляду колегія суддів зробила наступний висновок:

Потерпілий (пішохід) перетинаючи проїзну частину, зупинився на ній, чим створив небезпеку для дорожнього руху. Однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій повинен виконати вимоги пункту 10.1 та 12.3 ПДД, а саме при виявленні пішохода негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.

Таким чином, той факт, що небезпеку для руху створив сам пішохід своєю власною протиправною поведінкою, не звільняє водія від виконання вимог Правил дорожнього руху.

В той же час така протиправна поведінка пішохода може вплинути на розмір покарання. В цьому випадку замість реального строку позбавлення волі водій отримав випробувальний термін.

В цій частині касаційний суд дотримався рекомендацій Постанови ПВСУ № 14 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно з якими при призначенні покарання за ст. 286 КК України серед іншого суди мають враховувати вину інших осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо).

2. Протиправність поведінки пішохода на дорозі, не звільняє водія від виконання вимог ПДР (справа № 759/2926/16-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/86435725).

Схожий висновок суд зробив і в цій справі. Два роки справа розглядалась в Святошинському районному суді м. Києва та ще рік переглядалась Київським апеляційним судом.

За обставинами справи водія було засуджено за те, що він на регульованому пішохідному переході, завершуючи перестроювання з лівої в праву смугу руху, здійснив наїзд на двох пішоходів, один з яких від отриманих травм помер. Суди апеляційної інстанції встановив, що водієм були порушені вимоги п.п. «б» п. 2.3 і п. 12. ПДД, що і призвело до наїзду на потерпілих.

Водій був засуджений до 3-х років позбавлення волі з випробуванням строком на 1 рік.

Особливість справи полягала в тому, що потерпілі пішоходи переходили дорогу на червоне світло світлофора, тобто самі порушили ПДР. 

Справа дійшла до Верховного суду.

За наслідками розгляду колегія суддів зробила наступний висновок:

Протиправність дій потерпілого пішохода не виключає винуватість засудженого. Той факт, що внаслідок грубого порушення Правил потерпілий створив небезпеку для дорожнього руху, не викликає сумніву. Однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій зобов`язаний був виконати вимогу пункту 12.3 Правил і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Таким чином, той факт, що небезпеку для руху, а саме перебування пішохода на проїзній частині дороги, створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту Правил.

В результаті касаційний суд залишив в силі вирок Київського апеляційного суду.

3. На нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли вони ступили на перехід. Для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов`язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу або зупинитися (справа № 751/4821/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/86103019).

Справа більше двох років перебувала на розгляді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Водій притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому знаходився пішохід, не зменшив швидкості і не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу, чим порушив вимоги пункту 18.1 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП.

За це правопорушення водію був виписаний штраф в сумі 255 грн., але він оскаржив постанову до суду.

Особливість справи полягала в тому, що суд першої інстанції визнав дії водія неправомірними та в позові відмовив, тоді як апеляційний суд навпаки позов задовольнив, розцінивши, що порушення ПДР в діях водія не має.

Справа дійшла до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

За наслідками розгляду колегія суддів зробила наступний висновок:

Вимога пункту 18.1 ПДР України передбачає, що на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли вони ступили на перехід. Для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов`язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу або зупинитися.

Забороняється здійснювати об`їзд пішохода, який перебуває на пішохідному переході незалежно від відстані між ним і транспортним засобом, а також збільшувати швидкість з метою «проскочити» перед пішоходом, який ступив на нерегульований пішохідний перехід.

Таким чином, водій повинен врахувати можливі маневри пішохода на пішохідному переході (пішохід може зупинитися, передбачаючи небезпеку, побігти або уповільнити хід) і спрогнозувати можливий розвиток ситуації: якщо ймовірно, що шляхи руху пішохода (незалежно від того, як він рухається) і транспортного засобу можуть перетнутися на переході, - уникнути такої ситуації, тобто дати дорогу пішоходу.

Пішохід, впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, почав перехід проїзної частини у спеціально відведеному для цього місці. Відповідно, свідомо не зупинившись перед нерегульованим пішохідним переходом, в той час, як пішохід почав рух, водій безумовно створив йому небезпеку, відповідно, порушив норму 18.1 ПДР України.

В результаті Верховний суд рішення апеляційного суду скасував та залишив в силі рішення суду першої інстанції.

Не можна оминути увагою ще два рішення Верховного Суду, де теж були зроблені доволі цікаві висновки.

4. Сам пособі факт заподіяння шкоди транспортним засобом не є визначальним для кваліфікації діяння за ст.286 КК України, оскільки суб’єктом цього злочину може бути тільки особа, яка керує транспортним засобом, тобто провадить усвідомлену й цілеспрямовану діяльність щодо використання відповідних його функцій (справа № 234/14062/16-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/85805263).

Справа майже два роки слухалась Краматорським міським судом Донецької області та майже рік переглядалась Донецьким апеляційним судом.

За обставинами справи водій на території гаражного боксу, будучі у стані алкогольного сп’яніння та без посвідчення водія, порушила пп. 10.1 та 12.1 ПДД, а саме сіла на місце водія в автомобілі, припаркованого перед виїздом з гаража, запустила двигун та перед початком руху, не переконавшись, чи буде це безпечним і не створить перешкод або небезпеки для інших громадян, здійснила наїзд на потерпілу, притиснувши її до задньої стінки гаража. Потерпіла померла на місці.

Жінка-водій була засуджена до 5 років позбавлення волі.

Особливість справи полягала в тому, що засуджена не отримувала посвідчення водія, тобто не мала права керувати автомобілем, та фізично не вміла цього робити, отже не вважалась водієм в правовому розумінні.

За наслідками розгляду колегія суддів зробила наступний висновок:

Сам собою факт завдання шкоди автомобілем чи іншим транспортним засобом не є визначальним для кваліфікації діяння за ст.286 КК України. Суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого в ч.2 ст.286 КК, може бути тільки особа, яка керує транспортним засобом, тобто провадить усвідомлену й цілеспрямовану діяльність щодо використання відповідних його функцій.

За обставинами справи засуджена, сівши в автомобіль, не мала наміру заводити двигун, рухати автомобіль або вчиняти будь-які інші дії, які можуть бути визначені як керування автомобілем, а намагалася лише включити магнітолу, слідуючи чиємусь підказуванню, що для цього слід повернути ключ у замку запалювання. рух автомобіля після повернення ключа виявився для неї несподіванкою, оскільки вона не знала, що автомобіль стоїть не першій передачі та що після повороту ключа в замку запалення він може почати рух і без натискання на педаль газу.

Касаційний суд вирішив, що суд нижчої інстанції не дослідив спрямованість умислу засудженої, що в обставинах цієї справи мало важливе значення для висновку, чи можна вважати її особою, яка керувала авто.

В результаті Верховний суд повернув справу на апеляційну інстанцію, а засуджену звільнив з місць позбавлення волі.

5. Відповідальність водія визначається його можливістю вчасно виявити небезпеку і здійснити відповідні заходи для її уникнення чи зменшення (справа № 490/10025/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/89621459).

Справа майже два роки слухалась Центральним районним судом м. Миколаєва та чотири місяці переглядалась Миколаївським апеляційним судом.

За обставинами справи водія вантажівки було визнано винуватим за те, що при здійсненні маневру той не переконався у його безпечності і не дав дорогу транспортним засобам, що мають пріоритет у русі. А саме водій вантажівки виїхав на зустрічну смугу та зіткнувся з іншим автомобілем, в якому всі четверо людей загинули.

Водій вантажівки був засуджений до 9 років позбавлення волі.

Особливість справи полягала в тому, що водій постраждалої машини теж порушив ПДР, зокрема, не дотримався швидкісного режиму.

Постанова ПВСУ № 14 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» говорить про те, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

Проте за наслідками розгляду справи колегія суддів зробила наступний висновок:

Порушення учасником дорожнього руху правил саме по собі не виключає винуватість іншого учасника руху, і створення небезпеки учасником дорожнього руху, яку водій був у стані виявити, не звільняє того від обов`язку вжити заходи, необхідні для уникнення або зменшення шкідливих наслідків від створеної небезпеки.

Водій не вправі ігнорувати дійсну дорожню обстановку, яка склалася на момент прийняття ним рішення, у тому числі й небезпеку, що виникла внаслідок порушення ПДР іншим учасником.

Таким чином, основним чинником, який визначає відповідальність водія у разі створення небезпеки під час дорожнього руху, залишається його можливість вчасно виявити цю небезпеку і здійснити відповідні заходи для її уникнення чи зменшення.

Причина, через яку створена небезпека для руху, не має значення, якщо встановлено, що водій мав можливість її вчасно виявити.

В результаті Верховний суд відмовив захисникам водія вантажівки у задоволенні їх касаційних скарг. Вирок залишився в силі.

***

Отже, можемо констатувати, що Верховний Суд встав на абсолютний захист пішоходів, ніби виправдовуючи неписане правило, що пішохід завжди правий. У зв’язку із цим, в доволі невигідному становищі опинились водії. Відтепер навіть протиправна поведінка пішохода на дорозі не звільняє водія від відповідальності, так само як і порушення ПДР іншим учасником руху.