Як ковід перешкодив званому літературно-мистецькому святу
Досада давно, як кішка лапою, шкрябала мою душу, і ось нині, на жаль, маю сказати, що не вкипіли наші вареники з вишнями. Буквально від перших днів цьогорічної весни виявилися готовими до походу в народ, до читача, кілька сот книжок мого нового твору, озаглавленого «Під рясними вишнями», виданого в серії «Моя Вінниччина», на кошти вінницького обласного бюджету, а ось зможемо основну частину накладу віддати в руки мешканців мого рідного села Джурин Шаргородського, ні, тепер уже Жмеринського району, лише тепер. Усе планувалося, що одного дня в моїй рідній зеленій колисці над річкою Джуринкою, зберемось великим сільським гуртом, та святково й урочисто накриємо ошатні столи, з варениками із вишнями у центрі, і заспівають нам славні дівчата із хлопцями гарних пісень… Проведемо, не просто презентацію книжки, а справжнє Літературно-мистецьке свято, стилізоване до назви твору – «Під рясними вишнями у Джурині».
Так, власне, мала виглядати реклама до Літературно-мистецького свята у Джурині, макет якої вже здали було до друкарні. Ці красочні плакати мали б розвішати у Джурині та в окрузі, у районному центрі, припрошаючи на оказію усіх книголюбів і шанувальників краснописьменства регіону. Не судилося... Я з цього приводу вельми шкодую, сумую, друзі, дорогі мої земляки...
Майже місяць поспіль із комп’ютерним художником Володимиром Варгалюком із Мукачева ми ладнали рекламний плакат із портретами учасників цього свята. Голова Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України (НСПУ) Вадим Вітковський домовлявся із керівництвом області, хто із них поїде на свято книги в Джурин, заручившись згодою голови обласної ради Анатолія Олійника, заступника голови обласної державної адміністрації Ігоря Івасюка, директора департаменту інформаційної діяльності та комунікації обласної держадміністрації Світлани Василюк, рядом Заслужених артистів України та прославлених художніх колективів, керівництвом Шаргородського району. Готувалася до поїздки в село ціла група письменників із Вінниці та столиці. У Джурині, тим часом, у сільській раді визначалися з тим, як бути з вишнями і варениками, іншою провізією до урочистого столу, місцевими оригінальними напоями. Кому, як нагороду, вручити книжки…
Так виглядає титульна сторінка моєї нової книги
Увесь рух до збору в Джурині під рясними вишнями, до пісень, веселощів та жартів з подарунками книжок нагло, як сніг на голову, перекрила пандемія коронавірусу, котра сплутала геть усі плани й надії. Бо вже ген-ген скільки місяців у державі існує заборона на масові заходи. Більше того, справи з оговтанням цієї жахливої болячки в державі (та й у всьому світі!) не поліпшуються, а загроза від зборів людей повсякчас збільшується. І вже однозначно зрозуміло, що ніякого свята книги нам провести на моїй малій батьківщини не вдасться нинішнього року. Сів цей триклятий ковід, як чиряк при боці, і не поступається! Прощайте омріяні вареники–2020, яких не вдалося ні зліпити, ні до окропу вкинути, ні скуштувати. Яка шкода, яка печаль! Усе пропало, як панщина!
Зовнішній бік обкладинки
Книжки теж, знаєте, як млинці на масляну: хто ближче до столу роздачі, той обов’язково вхопить смакоту! Заскладували ми мої «рясні вишні» в обласній організації НСПУ, під орудою пана Вадима Вітковського. Уже місяців сім дочікуються вони оказії, коли ж відбудеться те зване свято в Джурині? А до голови письменницької організації, відомо, двері не зачиняються: хто не загляне: «О, свіжа книжечка! Я візьму одненько?» 65 їх якось за одним скрипом забрали працівники Вінницької обласної державної універсальної бібліотеки імені Тімірязєва… Туди, звісно, треба обов’язково віддати, вони розійдуться по книгозбірнях обласного центру і області… Спасибі, що забрали, уже й розіслали!
Знаєте, я до того, що хтось бере, іноді навіть банально викрадає десь там книгу ставлюся вельми позитивно. Значить у нього є органічна потреба до чтива. А це завжди позитивно. Щоправда, якщо ще трохи зачекати з відправкою мого твору до села, то в запасі не виявиться жодної книги, а такого допустити аж ніяк не можна. Тому попросив я свого родича із Джурина, з’їздити до Вінниці за друкованим товаром. Тепер у селі роздадуть книги, тим, хто справді цікавиться літературою… Без презентації, на жаль, без великого, грандіозного свята книги, яке хотілося влаштувати…
Тим паче, що і в Джурині нині нова влада. Будемо чекати нових книжок до свіжих вареників.
