Безпросвітні тумани - перші видимі ознаки передзим'я.
Ті, хто минулої неділі, 11 жовтня ц.р., не проспав благословенний ранок, напевне ж, був приємно облагороджений виглядом того, як спозаранку густою непроглядною імлою все було оповито надворі. Ось і перша, видима й надійна ознака глибокої осені.
Ні, це вже був не літній серпанок, з легкою ніжною поволокою. Здебільшого понад річкою і ставом, або прохолодним мочаристим вибалком. Тут одразу й повсюдно видимість упала до кількох десятків метрів. Набираєш швидкість до півсотні кілометрів на годину, і нога постійно знаходиться на гальмах. Добре, хоч суха траса. Але вже десь годині о сьомій, можливо, ледь-ледь пізніше, з-за горизонту, спершу, начебто, несміливо з’являється, виглядає, викочується поволеньки … світла, золотисто-петльована паляниця...
- Це що місяць загубився із ночі? – голос в авто.
- Та який там… Сонце не може пробитися крізь неймовірно щільний, цупкий туман… Хоч допомагай йому вручну... Де наша шухля?
А я розсміявся.
- Знаєте, - кажу. – Є у мене приятель, великий український поет Іван Кокуца. Років із вісім тому, либонь, він видав чепурненьку віршовану збірку, яка називалася «Сонце снідало в тумані…» Подарував мені. Хто не візьме її до рук, неодмінно й каже: а як це? З ложки чи виделки викладає вола Сонце? А що до столу йому подавали – кашу чи суп з фрикадельками? Ось давайте зараз зупинимось, зробимо знімок сонця в тумані і тим самим складемо відповідь для всіх, хто читає поезію Кокуци. Сьогодні сонце точно снідає в тумані. А ми поки що голодні тільки облизуємось…
Ваня Кокуца родом із Вінниччини. Професійний журналіст, член Національної спілки письменників України, поет до глибини душі. Живе і мислить поетичними образами. І всім довкола його вельми цікаво в тому мрійливому серпанку. Працював на Українському радіо. Нині організував і очолює оригінальне і вже добре багатьом в ефірі та Інтернеті відоме «Емігрантське радіо». Маю сказати, що перший густий туман в Україні, це якраз його, Іванова доба! Вітаю тебе з цим, Іване Івановичу!
Його книжка «Снідало сонце в тумані» настільки цікава річ, що її в мене вже хтось, напевне… позичив.
Написав щойно цей текст, приготувався вставити й світлину оригінального і неповторного ранку. Думав ще й процитувати вам саму поезію, перевернув усю хату, а книжки немає. Гадаю, цю публікацію прочитає сам І. Кокуца, він додасть нам свого вірша. Щоб був повний, як кажуть, літературний комфорт…
