Спогадую, як ще на початку нинішнього року беззмінний, майже вічний президент Білорусі О. Лукашенко хвастливо і пихато казав: «Дайте мені право і всі українські проблеми, в тому числі і на Донбасі та в Криму, я розв’яжу за дві доби…»
Еге ж, такий борзий: роздайся море, жаба лізе… Полагодь свої справи спершу…
Йому, як мені видається, явно повезло із тим, що білоруси загалом не експансивні, не поривні, з нордичною терпеливістю, не злопам’ятні люди. Інакше б йому вже давно було б потрібно обійматися з Віктором Януковичем в Ростовсько-Шахтинській поліцентричній англомерації-конурбації (так тепер називають злиття рівнозначних міських смуг, які сходяться в суцільну міську полосу). Сябри упіймавши свого брехливого лідера на масових і невірогідних фальсифікаціях в пору президентських перегонів, зазнавши від фашиствуючого пострадянського режиму значних фізичних травм при вельми жорсткому розгоні протестних демонстрацій, жодної шибки не продавили в резиденціях і хоромах колишнього глави держави. Замало не засипали свого колишнього вождя квітами з милим і ласкавим проханням: «Уході!» Так і відчувається, що до цього заклику ось-ось прозвучить м’яке, тепле, пастельне білоруське: «Калі ваша ласка!» З вашого, друзі, дозволу сказати: чолобитна диктатору!
Вони наче забули, що справу мають із вовком в овечій шкірі. Що це саме режим Лукашенка жорстоко розправився, відправив на той світ без будь-яких слідів всіх серйозних опонентів «вождя», котрі йому вряди-годи нагадували про верховенство права, про Конституцію, про право людей на свободу і демократію, котрі могли скласти вусатому правителю бодай найменшу конкуренцію на майбутніх виборах, у розбудові диктатури і самодурства в молодій державі. Люди ці таємниче зникали, наче викрадені марсіянами, і це дало право журналістам, які опинялися за кордоном після нестерпних переслідувань режиму головорізів говорити про те, що при колишньому директору радгоспу діє кривавий «ескадрон смерті». Що його душогуби знищують усіх, хто лише посміє криво глянути в бік останнього диктатора Європи, як прозвали Лукашенка за узурпаторські, злодійські методи управління молодою державою.
Нинішній серпень уже показав, що оце жлобське «Калі ваша ласка…», мовлене у період рішучих революційних подій є курсом до втрати інерційного руху мас до очищення влади від диктатури, волюнтаризму, до поразки навіть тоді, коли кровожерливий режим припертий до стінки неспростовними фактами протиправної діяльності на виборчих дільницях, вчинками знущання правоохоронців над чесними і ні в чому не винними громадянами. Суспільство не зуміло затребувати створення в народі нетерпимості до фізичного побиття людей, ущемлення так званими «правоохоронцями» вільних мирян. Формування відрази до замаху їх на права кожної, окремо взятої особистості.
На жаль, і сьогодні, через два тижні після розвінчання лукашенківців при жахливому плюндруванні результатів волевиявлення на виборах 9 серпня ц.р., фактично так і не знайшлося кому очолити протестні акції в сусідній з Україною державі. Добитися того, щоб у країні почався незворотній процес відповідальності кого б не було за віддачу протиправних, антиконституційних розпоряджень і наказів, відповідальності за наругу над честю і достоїнством кожного громадянина. Створена так звана Координаційна рада, яка проголосила себе представником протестуючих для передачі влади від диктатора, але, дозвольте запитати: кому?
Домогосподарка і куховарка пані Тихановська засіла в Балтії, втікши з Білорусі від щупальців лукашенкового КГБ, схоже на те, що отримала від контакту з його адептами вразливу і не виліковну травму, усе більше і фізично, і морально віддаляється від проблем людей, котрі щодня все меншими групами з’являється на вулицях і площах міст населених пунктів Білорусі. Зате влада знову починає відверто та нахабно скаженіти. Перепочивши, видихавшись після актів жорстокого, немилосердного знущання над людьми, котрі, як кричали навіжені менти «захотіли перемін?», немилосердно лупцюючи нещасних, знову пішли в атаку. То в одному, то в іншому місті республіки цими днями знову арештовують громадських активістів, тих, хто відкриває рота проти влади на мітингах, у передачах радіо і телебачення, у випусках програм Ютюбу і телеграм-каналів. Тягнуть до буцигарень громадських активістів і навіть членів Координаційної ради, яка тільки утворилася, ще й не розгорнула своєї діяльності…
Тут мимоволі згадуються відомі слова нешанованого тепер політичного класика, котрий правильно колись усіх застерігав, що кожна революція лише тоді будь-чого варта, коли вона вміє захищатися. Нинішнє білоруське повстання проти свого диктатора, як мені видається, перетворюється на дію відомої приказки. «Сідайте, тітко, підвезу… Та мені ніколи, бо треба йти…»
Відтак, Білорусь усе більше скочується в яму мадурівської Венесуели, де народ давно активно виступає проти психічно хворого диктатора, прихильника лівих, комуністичних, як і Лукашенко, ідей, а керовані ним силові структури він влаштовує, оскільки щедро платить їм високі зарплати за створення собачого режиму в державі. І ніхто з цим нічого не може зробити…
Одне слово, у сусідів наших поки що з великої хмари малий дощ. На жаль
