Торт з... котом

Новий пасажир потягнувся до полиці і акуратно поставив свій солодкий товар поруч із придбанням бабусі.

Поплили за вікном станції і зупиночні пункти: Боярка, Глеваха, 888 кілометр, Корчі, Півні.

Бабуся стрепенулася зі сну:

- Ой, Боженьку, чи не проспала я свій Сорочий Брід?

- Ні, ні, - зашуміли люди, які збилися в проході перед черговою висадкою, бо сиділи ми в останньому, так би сказати, купе…

- Сорочий Брід через одну зупинку, - чітко визначив хтось…

- Людоньки! А де ж мій любий котик? - майже заголосила та сама древня бабуся.

Люди здивовано дивилися одні на одних:

- Який іще котик? – дивувалися всі ми…

Старенька ж прийшла лише з тортом у руках. Великим тортом, з написом «Київський» на коробці.

Хлопчина, який піднімав ту солодку поклажу на полицю, враз каже:

- А її якраз рошенівського великого торта і немає. Погляньте… Тільки маленький…

- А де ж той вусатий чоловік, що останнім прийшов? Це ж його маленька поклажа залишилася…

- О, та він іще в Білках з тортом, як ужалений вискочив. І, мабуть, замість свого, бабусин зумисне прихопив. Бо її, бачите, більший... А вона, бідненька, спала...

- А скільки там того його торта їсти, такому, як він здорованю - лише на один раз лизнути вистачило б, а від цього геть об**реться… Злодюга нещасний, - резюмувала чорнорота молодиця з-під протилежного вікна.

Враз обізвалася бабуся. Підвелася сухенька, щоб вирушати до дверей:

- У мене вчора помер мій рідний котик, з яким прожили дев’ятнадцять років. Я положила його в коробку з-під торта, везла похоронити на дачі. А його украли…

Усі від несподіванки оніміли... Оце так чудасія! Як же ж незбагненно повезло тому злодію!

Хлопчина зірвався на ноги. Дістав маленького торта і сунув бабусі у руку:

- З чаєм пом’янете душу нещасного котика…