Розмовляю нині з колегою, журналістом. Коли я редагував газету «Правда Україна», пан Микола Якименко із Луцька працював у нас власним кореспондентом по Волинській області. Потім цю посаду займав у газеті «Голос України». Нині на пенсії.
-Та нічого, слава Богу, - відповідає М. Якименко. - Не було б, як кажуть, гірше. От учора був на іменинах. У дідуся, якому виповнилося 105 років. Учасник Другої світової війни. Такий, ще геть живенький чоловічок. Не по літах рухливий. З гарним, видно, моторесурсом. Цілими днями в дворі з мітлою мотається. Зять розповідав, що заховав від тестя лопати, аби сніг не прибирав. Він же ж нині такий мокрий, важкий. Не може дідусь жити без роботи. Шукає в ній розвагу…
-Там, мабуть, якась вода цілюща у їхній криниці, - висловлюю припущення на розгадку феномену. А сам тим часом думаю: це ж треба - народився у лютому 1914 року, це ж іще до Першої світової війни...
Цікаво, що коли вже нинішній ювіляр пас гусей за селом під Луцьком, 1918 року почалася лише утворюватися Волинська губернія. До складу її входили вісім повітів колишньої Мінської губернії, Пінський повіт нинішньої Білорусі, вся Гродненська губернія, Брест-Литовський повіт і вся Холмська губернія, котра нині знаходиться під Польщею. Он як інтересно…
-Я запитував у зятя, - пояснює Микола Якименко, - що тестю допомагає так довго гарно себе почувати. І знаєш, що той відповів? Заявив, мовляв, причиною довголіття є те, що дідуся ніхто і ніколи… не критикував…
Еге ж, - підтверджує колега, - ніхто його не критикував. Не було за що. Він усе своє життя працював їздовим у колгоспі. Дуже порядний, чемний, чесний чоловік, котрий усе трудове життя сумлінно, добросовісно виконував свою нехитру роботу. Ніколи не заспав, щоб худобі їжі накосити, на ферму доставити зелень, комбікорми підвезти, коней нагодувати, напоїти їх, почистити. Хто ж і за що його мів гудити, плямувати. З людьми, сусідами все життя стосунки є найкращі. Відтак, завжди оточують його тільки виключно позитивні емоції. Казати б, наяву життя без стресів. А це, як стверджують психологи, найбільший стимул довголіття…
Ось уже цілий вечір з усіх сил думаю над тим, де б це собі знайти такий затишний колгосп «Смерть капіталізму», тваринницьку ферму з теличками і бичками, овечками?
Якщо вони вже всі канули в Лєту…
Тільки чи зможу я прожити без конфліктів, без стресів, переживань, До прикладу, за те, що Петро Олексійович Порошенко поніс здавати документи в ЦВК чорним ходом. А коли б там терорист з зеленкою стояв? Як тут не зреагувати?
