На прикладі справи Г. Гонгадзе і О. Подольського проти О. Пукача
Якщо ви гадаєте, пані й панове, що нині найголовніше – участь вашої химерної надії, на яку ви зробили ставку, в президентській компанії, вірите в те, що начебто «чесних більше», то запевняю: ви стовідсотково помиляєтесь. Хоча б тому, що праведних завжди, на жаль, менше. Значно менше. Буквально одиниці. І це реалії дня нинішнього…
Переконаний, що зараз головне для українців інше. А те, як, з якими результатами закриється 17 січня ц.р (початок о 15.00) засідання Верховного суду України по справі убивці Г. Гонгадзе колишнього генерала МВС О. Пукача. Восени вже поверне на двадцятий рік, як українська Феміда ніяк не може розв’язати питання, а хто ж був замовником того страшного злочину з відрізанням голови журналісту. Хоча лише найобережніші не називають його вголос.
Кілька тижнів тому, той, кого іменують генеральним прокурором, як Пилип із конопель (до речі, це його улюблена позиція ще з часів служби в МВС проявляти своє буцімто всезнайство) вискочив і заявив, що йому уже відомо, хто 2000 року віддавав команду знищити правдоборця. Так чого ж ти мовчиш, небораче? Чому цього не знає суспільство, котре має право знати все і про всіх?
Тим часом Суди України, замість того, щоб встановити замовників убивства журналіста, уже далеко не перший рік воює з іншим журналістом Олексієм Подольським. Тим, хто йшов попереду Гонгадзе у розправі молотобійців генерала Ю. Кравченка в інтересах глави держави Л. Кучми. Негідник і бузувір Пукач зі своїми «орлами» спершу вивіз його до лісу, знущався над майстром слова Подольським, заставляючи його копати собі могилу нічної пори далеко за Києвом, аж неподалік міста Прилуки Чернігівської області, а потім просто покинули над ямою, добряче побивши при цьому.
На фото: Олексій Подольський, на задньому плані його мучитель, убивця журналіста Георгія Гонгадзе О. Пукач.
Розгляд справ у судах якось так повертається тильною стороною до потерпілого журналіста О. Подольського, що його чомусь не визнають саме потерпілим, в Апеляційному суді взагалі видалили за двері судового засідання, фактично позбавивши Конституційного права на захист.
Тепер при розгляді Касаційної скарги у Верховному Суді України, за деякими даними, головне питання стоятиме – видалити із зали журналіста і політолога Олексія Подольського. Без нього в суді все йде, знаєте, як по маслу. Напевне, тому, що всі ролі заздалегідь розписані. А Олексій Ігорович вносить дисонанс. Він, до прикладу, вимагає заслухати у суді Л. Кучму та В. Литвина, котрих вважає причетними до знущання над ним, до вбивства Г. Гонгадзе. Та хто ж його, голуба сизого, послухає! Комедія вже ламається дев’ятнадцять років поспіль без найменшого поступу до повного розкриття злочину. Нагорі вважають, що сидить Пукач, і цього досить. Нехай за всіх відсидить термін ув’язнення. Що там вірити Ю. Луценку, нібито йому відоме ім’я замовника злочинів. І ми всі знаємо його. Але де ж рішення суду? А без нього все це наклепи…
Усе настільки серйозно пов’язане зговором, як у давнину за таких обставин казали - комплотом, що на якісь там стадії судового процесу одна із суддів – пані МАРЧУК, підтримала клопотання Олексія Подольського, який, зрозуміло було, виводив суд на розв’язання проблеми замовників злочину. Що зробили колеги пані Марчук – вони її тут же негайно, без найменшого шуму та гаму, відсторонили від процесу. Одне слово, в кучминому джазі грають тільки свої…
У всій цій історії мене менше цікавить Олексій Подольський, нехай дарує за відвертість мій добрий колега, - він уже має такий величезний досвід участі в судових процесах, що йому навіть дідько рогатий не страшний у суддівській мантії. Олексій себе захистить. Мене більше цікавить роль таких судів-одиночок, котрі виявляють чесність, професіоналізм і котрих тут же топлять, беруть у заручники свої у мантіях.
І громадянське суспільство теж чомусь не підтримує таких відважних бурлаків. Хіба ж це справедливо, що ми не знаємо навіть імені цієї судді, не маємо її світлини. Гордитися такою людиною треба. Ім’я її на перші шпальти газет треба виносити, в народні депутати висовувати. Такі чесні і справедливі люди вкрай потрібні будуть невдовзі, коли народ судитиме всіх пройдисвітів, які перетворили Україну у відстійник злочинного світу.
