Проснувся вранці з почуттям свята у душі. І зрозуміло чого. 6 серпня – день народження мого друга – односельчанина, товариша з паралельного класу школи, професора одного із вишів Києва. Людини, котру в такий день ніколи не можу побачити наяву, привітати, позаяк він завжди зникає за межами моєї досяжності.
Раніше у цей день він обов’язково тікав на теплі води до Криму. Із деяких пір перетворив серпень, якраз напередодні дня народження, на щорічне зарубіжне турне. У такий спосіб Анатолій Іванович (так величають мого друга), уже звідав багато країн світу. (Нужда, либонь, жене подалі від необхідності вислуховувати нудні святкові привітання!). А ось учора ввечері я його провів… Куди б ви подумали? В загадкову і мало пізнану нашим людом… АЛБАНІЮ.
Це країна, котра лежить поміж Чорногорією, Сербією, Македонією і Грецією. Найдовша протяжність її 345 кілометрів з одного кінця території в інший, найвужча – лише 80 км. Береги її омиваються Адріатичним і Іонічним морями. В одному географічному місці від албанської території до кордону Італії – тільки 75 км.
Вечірній рейс учора з Борисполя доправив А. І. до Тірани. Так в Албанії з'явився мій персональний резидент.
Албанії ми з вами, друзі, практично не знаємо тому, що Радянський Союз тривалий час, починаючи від 1960 року фактично не мав ніяких, у тому числі і дипломатичних зносин з цією балканською країною. Після закінчення Другої світової війни в цій державі владу захопили комуністи. Але їх насамперед зовнішню політику було важко зрозуміти. Вони йшли на зближення то з Югославією, то з СРСР, то з Китаєм. Але згодом, за курсом, накресленим їхнім вождем Енварем Ходжаю, рвали всі стосунки з цими сателітами. З якогось часу країна опинилася в стані «фортеці в облозі». Майже порвала всі відносини з зовнішнім світом. Опинилася в самоізоляції.
Тільки після смерті дивного комуністичного правителя у 1985 року почалося поступове відновлення зносин Албанією з ближніми і дальніми країнами. Його почали знаєте з чого? З відновлення залізничного сполучення з сусідньою Югославією…
Тепер про масштаби цієї країни.
Я прочитав, що Албанія дещо менша за нашу… Дніпропетровську область… Обсяги республіки складають 28 748 квадратних кілометрів. Погортав географічні атласи, довідники і виявив, що точно таку саму площу, як мовиться, кілометр у кілометр має наша Полтавщина. Зверніть увагу - що називається – міліметр у міліметр. А Полтавська область, як відомо, займає 4,7 відсотка масштабів України. Ось вам і величина Албанії проти нашої країни. Що ж, внесу цю характерну поправку до Вікіпедії, де є посил на попереднє повідомлення про Дніпропетровщину, котра сягає, як там сказано, понад 29 тисяч квадратних кілометрів.
В Албанії 2,8 млн населення. Мешкають переважно албанці. За переписом 2011 року найбільше національна меншина складає тут лише 2.5 тисячі греків. Єдина державна мова – албанська. І що ще вельми цікаво. Свого часу Констанитнопольський патріархат визнав автокефалію Албанської православної церкви, де лише 700 000 вірних. Гадаю, зрозуміло чому про це я кажу.
29 квітня 2009 року Албанія офіційно звернулася до Європейського Союзу з проханням прийни її в члени цієї організації, у червні 2014 року країна визнана кандидатом на приєднання до Союзу, у листопаді 2016 року розпочаті переговори щодо уніфікації законодавств, відповідних реформ.
На знімку: професор одного з Київських університетів А.І. Салюк.
Звичайно, що по-білому заздрячи своєму другові у відкритті ним нової країни, водночас і засилаю нині зранку до Тирани найщиріші вітання з його Новоліттям. Бажаю кріпкого здоров’я на всі роки життя і успіхів в освоєнні географічного інкогніто - Албанії.
Перед відльотом ми з Анатолієм Івановичем Салюком домовились, що він зі свого десятиденного турне скидатиме мені фотознімки з тієї балканської країни і розповідатиме по Вайберу свої подорожні враження від поїздки. Я по можливості описуватиму те все, ілюструватиму його світлинами і виставлятиму на Інтернет ресурсах, щоб народ читав...
