Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Прилетіла лиха звістка: на 68-му році життя помер Олександр Васильович Костюк – генерал-майор, колишній заступник командувача Протиповітряної оборони, заступник керівника ГУР МО України.
Родом він із Вінниччини. Колись його батька, Василя Федоровича, заслали керівником автоінспекції в Шаргородський район. Я ж тієї пори після школи прийшов трудитися до редакції районної газети. Сашко якось приніс туди свої юнацькі твори. Відтоді й дружили.
Саша з відзнакою закінчив військово-політичне училище. Був начитаною, грамотною людиною. Служив в Жезказгані (до 1994 р. Джезказган). Незалежність України застала його в Севастополі, де займав посаду начальника політуправління частин бойового забезпечення флоту. Українець за духом і переконанням, багато зробив у ті часи для українізації військових у Криму. Звідти висунутий на посаду заступника командувача ППО по роботі з особовим складом. Був надійною опорою у пана генерала В. Муляви, котрий посідав подібну посаду в Мінобороні, акивно українізовував наше військо.
Колись мене щиро здивував Олександр Васильович, приїхавши до мене в редакцію з несподіваною новиною. Мовляв, хочу залишити високу військову посаду, піти ще повчитися. Збагачуватись знаннями, до речі, було його своєрідним хобі.
Уже в ранзі генерала сів за підручники в Академії Генерального штабу (так, здається, звався той особливий навчальний заклад). По закінченні трудився заступником керівника Головного управління розвіки МО України. Кілька останніх років - на пенсії.
Це ми з генералом Костюком (травень 1995 року) організували вперше в Україні Вінницьке земляцтво у Києві, після якого подібні громадські організації почали рости, як гриби після дощу… Нині їх є по декілька від кожної області.
Мій друг був вельми простою, добродушною, щирою людиною. З ним мені завжди було легко й привільно. Ми розуміли один одно з напів погляду. Особливо ж, коли пан генерал був у формі. Високий, широкоплечий, синьоокий. У шитих погонах, широких лампасах. Не то, що якісь там полковники, яких нині тисячі...
Особливо ж сином генералом гордилася мати - Ніна Петрівна.
Якось ми удвох із Олександром Васильовичем їхали моїм службовим редакційним «Мерседесом» з Києва до Вінниці. Я за кермом. На трасі посеред Бердичева, хто знає цю дорогу, є залізнична колія. Тільки ми наблизилися до неї, як змигнув червоний світлофор. Генерал враз командує: «Вперед! Бо дуже довго будемо стояти. Вони тут надто рано перекривають дорогу…»
Я придавив акселератор, і ми за пару секунд були на протилежній частині траси. «Ф-фу!» - полегшено зітхнув Костюк. «Так не можна вчиняти, але нас змусили обставини…» - сказав, начебто вибачаючись за свою рішучість в екстримальну мить...
Тільки промовив він ці слова, позаду завила сирена. Міліцейське авто, котре стояло в черзі на переїзд перед залізничним семафором на цій стороні міста почало розворот, і кинулося нам навздогін. Усе це я, холодіючи душею, побачив у бокове скло. Ми перезирнулися. Саша показав мені пальцем на обочину, мовляв, зупиняйся: винні, будемо відповідати.
За мить міліцейська машина хвацько перегородила нам дорогу. Звідти вискочив офіцер і буквально підбіг до моїх, з опущеним склом, дверей. Нагнувся, щоб побачити, хто знаходиться у салоні, і вперся поглядом у генерала. Костюк сидів як маршал на троні, міцносціпивши уста. Міліціянт мимоволі потягнувся рукою до козирка кашкета.
-Ви, ви, - вимовив заїкаючись незрозумілою мовою – нім-німножко нарюшілі… С-с-счастлівой дорогі! - Ще й клацнув каблуками. Генерал є генерал!
І ось немає більше мого маршала, нема… Повірте, так шкода…
В Олександра Костюка залишилася безутішна вдова пані Наталя і троє дітей – дві дочки і син, троє онуків.
Вічна пам'ять про тебе, друже, залишиться в наших серцях - усіх, хто тебе знав. Царство небесне, земля тобі пухом.
P.S.
До уваги друзів! Відспівування генерала О.В. Костюка відбудеться о 10 годині ранку п`ятниці, 27 жовтня ц.р., у церкві центрального військового шпителю Києва.
***
Знімок давно забутих днів. Генерал Олександр Костюк (крайній праворуч) тоді ще заступник командувача Протиповітряної оборони України. Ми - в Мукачевому...
25.10.2017 22:57
Як тепер жити без друга?
Олександр Горобець
Письменник
Пам`яті генерала Костюка, який активно займався українізацією збройних сил
Упіймав себе на тій думці, що ніколи ще не писав некролога на смерть друга. Слава Богу, обходилось. А ось нині доводиться.Прилетіла лиха звістка: на 68-му році життя помер Олександр Васильович Костюк – генерал-майор, колишній заступник командувача Протиповітряної оборони, заступник керівника ГУР МО України.
Родом він із Вінниччини. Колись його батька, Василя Федоровича, заслали керівником автоінспекції в Шаргородський район. Я ж тієї пори після школи прийшов трудитися до редакції районної газети. Сашко якось приніс туди свої юнацькі твори. Відтоді й дружили.
Саша з відзнакою закінчив військово-політичне училище. Був начитаною, грамотною людиною. Служив в Жезказгані (до 1994 р. Джезказган). Незалежність України застала його в Севастополі, де займав посаду начальника політуправління частин бойового забезпечення флоту. Українець за духом і переконанням, багато зробив у ті часи для українізації військових у Криму. Звідти висунутий на посаду заступника командувача ППО по роботі з особовим складом. Був надійною опорою у пана генерала В. Муляви, котрий посідав подібну посаду в Мінобороні, акивно українізовував наше військо.
Колись мене щиро здивував Олександр Васильович, приїхавши до мене в редакцію з несподіваною новиною. Мовляв, хочу залишити високу військову посаду, піти ще повчитися. Збагачуватись знаннями, до речі, було його своєрідним хобі.
Уже в ранзі генерала сів за підручники в Академії Генерального штабу (так, здається, звався той особливий навчальний заклад). По закінченні трудився заступником керівника Головного управління розвіки МО України. Кілька останніх років - на пенсії.
Це ми з генералом Костюком (травень 1995 року) організували вперше в Україні Вінницьке земляцтво у Києві, після якого подібні громадські організації почали рости, як гриби після дощу… Нині їх є по декілька від кожної області.
Мій друг був вельми простою, добродушною, щирою людиною. З ним мені завжди було легко й привільно. Ми розуміли один одно з напів погляду. Особливо ж, коли пан генерал був у формі. Високий, широкоплечий, синьоокий. У шитих погонах, широких лампасах. Не то, що якісь там полковники, яких нині тисячі...
Особливо ж сином генералом гордилася мати - Ніна Петрівна.
Якось ми удвох із Олександром Васильовичем їхали моїм службовим редакційним «Мерседесом» з Києва до Вінниці. Я за кермом. На трасі посеред Бердичева, хто знає цю дорогу, є залізнична колія. Тільки ми наблизилися до неї, як змигнув червоний світлофор. Генерал враз командує: «Вперед! Бо дуже довго будемо стояти. Вони тут надто рано перекривають дорогу…»
Я придавив акселератор, і ми за пару секунд були на протилежній частині траси. «Ф-фу!» - полегшено зітхнув Костюк. «Так не можна вчиняти, але нас змусили обставини…» - сказав, начебто вибачаючись за свою рішучість в екстримальну мить...
Тільки промовив він ці слова, позаду завила сирена. Міліцейське авто, котре стояло в черзі на переїзд перед залізничним семафором на цій стороні міста почало розворот, і кинулося нам навздогін. Усе це я, холодіючи душею, побачив у бокове скло. Ми перезирнулися. Саша показав мені пальцем на обочину, мовляв, зупиняйся: винні, будемо відповідати.
За мить міліцейська машина хвацько перегородила нам дорогу. Звідти вискочив офіцер і буквально підбіг до моїх, з опущеним склом, дверей. Нагнувся, щоб побачити, хто знаходиться у салоні, і вперся поглядом у генерала. Костюк сидів як маршал на троні, міцносціпивши уста. Міліціянт мимоволі потягнувся рукою до козирка кашкета.
-Ви, ви, - вимовив заїкаючись незрозумілою мовою – нім-німножко нарюшілі… С-с-счастлівой дорогі! - Ще й клацнув каблуками. Генерал є генерал!
І ось немає більше мого маршала, нема… Повірте, так шкода…
В Олександра Костюка залишилася безутішна вдова пані Наталя і троє дітей – дві дочки і син, троє онуків.
Вічна пам'ять про тебе, друже, залишиться в наших серцях - усіх, хто тебе знав. Царство небесне, земля тобі пухом.
P.S.
До уваги друзів! Відспівування генерала О.В. Костюка відбудеться о 10 годині ранку п`ятниці, 27 жовтня ц.р., у церкві центрального військового шпителю Києва.
***
Знімок давно забутих днів. Генерал Олександр Костюк (крайній праворуч) тоді ще заступник командувача Протиповітряної оборони України. Ми - в Мукачевому...
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Благодійна діяльність в Україні під час дії воєнного стану Оксана Соколовська 16:10
- Юридична практика у спорах з банками: реальний приклад Павло Васильєв 12:18
- Нові правила експортного контролю: виклики та можливості для українського бізнесу Ростислав Никітенко 12:12
- Від entry-level до CEO: розбираємо головні бар'єри для жінок у корпоративному світі Юлія Маліч 12:10
- Про Молдову, вибори і російський слід Галина Янченко 09:58
- Судовий збір при заявлені цивільного позову у кримінальному провадженні Євген Морозов вчора о 20:02
- Скасування Господарського кодексу: ризики для бізнесу та економіки Володимир Бабенко вчора о 17:11
- Розпочато роботу над вебплатформою судових рішень War Crime Леонід Сапельніков вчора о 14:41
- Маємо забезпечити армію якісним майном Дана Ярова вчора о 14:21
- Нові зміни до Кримінального кодексу України: що потрібно знати Оксана Соколовська вчора о 13:27
- Судова практика: відміна виконавчого напису приватного нотаріуса Павло Васильєв вчора о 12:31
- Сектори польської економіки, в які інвестує український бізнес Сильвія Красонь-Копаніаж вчора о 12:10
- Санкції та їх оскарження в ЄС: що варто знати українському бізнесу та адвокатам Ростислав Никітенко вчора о 12:08
- Відвід судді: закон, практика та поради Владислав Штика 03.11.2024 23:06
- Темна сторона онлайн-шопінгу: Temu потрапив під приціл ЄС Дмитро Зенкін 03.11.2024 21:00
Топ за тиждень
Популярне
-
Освітні втрати набирають обертів: чому школярі масово виїжджають і не планують повертатися
Думка 22817
-
Найбільший завод з виробництва свинцю в Україні визнали банкрутом
Бізнес 10921
-
Укрнафта пробурила найглибшу свердловину за останні вісім років. Дає нафту та газ
Бізнес 10717
-
Хазяїн Грузії, Потопельники зі США, Українські скамери оббирають росіян. Найкращі історії світу
4910
-
Антонов перевіз до США спеціальний космічний супутник "Гера" – фото
Бізнес 4344
Контакти
E-mail: [email protected]