Не всі у нас рвачі й корупціонери. На чесних, порядних, скромних людях тримається Україна
Є у мене два давніх приятелі. Обидва професори, всесвоє життя трудяться в вищій школі.
Кар’єри починали водному столичному вузі, на одній кафедрі. Один і по нині трудиться тут, інший,як тільки розступилася «залізна завіса», випурхнув за кордон. Він уже понад двадесятки літ працює в Сінгапурі. Також читає лекції з обом їм рідної тематики,в тому числі й у США. «Буржуй»- мільйонер - так назву його тут люб`язно й ласкаво, позаяк і всім своїмзовнішнім виглядом, а особливо апетитом, він нагадує мені «дядю Сема» з давніх пропагандистськихкартинок карикатуристів (погляньте на фото нижче – переконаєтесь самі), безбудь-якої корупції, лівих хабарів, лише чесним шляхом – читанням лекцій в університеті,давно перейшов до формування другого мільйону доларів США статків на своєму банківському рахунку.
«Наш професор», як наш. Щоправда, надзвичайно вразив мене гострою критикою тих, хто пізньої осені 2013-го змелиЛеніна з постаменту у центрі Києва. Ні, він не комуніст, не совок, але «за те,щоб пам’ятники стояли, бо це наша історія». Ми сперечаємось про це й по нині…
Майже щороку пан професор з Сінгапура приїздить відпочивати, набиратися сил в Україні. І тоді вони, колеги-науковці, обов’язковозустрічаються, їздять на рибалку. Обов’язково тиждень-другий у них відводитьсяна автомандрівки по визначних місцях нашої держави. Підкорилися вже давно їмЧернігівщина, Сумщина, Полтавщина зі своїми історичними, краєзнавчими славнозвісностями,природними, заповідними, ландшафтними родзинками. Нинішнього літа маршрут фотополюваннядвох професорів проліг через Межигір’я та Сухолуччя, - казати б, курсом барськогораювання втікача Януковича. Після цього поїхали на Черкащину. Насамперед, доУмані, відвідали малу батьківщину Тараса Шевченка на Звенигородщині, потрапилидо трипільського поселення-гігантуТальянки – найбільшого в світі Музею розкопок поселень тисячолітньої давнини в нинішньому селі Легедзин,де відтворено житло мешканців трипільської культури не менш як за шість тисячолітьтому.
«Наш професор», телефонуючи мені після мандрівки, захоплено казав:
-Ти можеш собі уявити, що майже сім тисяч років тому натериторії нинішньої України люди вже жили в двоповерхових будівлях… І було цеза п’ятсот років до часу спорудження Єгипетських пірамід. У поселенні поблизуТального нараховувалося до трьох тисяч осель в яких мешкало не менше п’ятнадцятитисяч осіб…
Однак не це найбільше вразило моїх приятелів у цьогорічнійподорожі. А ось що…
Відвідавши Легедзин, професори замовили екскурсовода, який бипровів їх експозицією Історико-краєзнавчого заповідника «Трипільська культура».Гід виявився фахівцем високого рівня. Людиною фанатично відданою своїй справі.Розповів про все, що знав, як мовиться, у барвах і деталях. Згадав і про те, щозаклад вже давно не отримує коштів від держави, і не лише через відомі події вУкраїні, тому тут щоліта влаштовується всенародна толока на яку з’їжджаються людизі всіх країв, аби підсобити науковцям та ентузіастам. Розчулений «буржуй»-мільйонер витягнув товстого гаманця, аби розрахуватися за екскурсію з гідом. Але той чемноподякував за увагу, хутенько розвернувся і пішов.
На відчайдушні крики навздогін про елементарне бажання сінгапурцязробити ще й фінансовий внесок до фонду заповідника, екскурсовод лише повідомивчерез плече, що, мовляв, з цим звертайтесь в адміністрацію установи. Там єлюдина, яка приймає благодійну допомогу.
Професорів справді відвели до жіночки, яка підтвердила, щовона може прийняти пожертву. Але коли побачила суму подання, відрахувала лишечастинку її і сказала, що згодна прийняти тільки… 500 гривень. «Ви запропонувалидуже багато. Я стільки не прийму…» Чому - пояснювати не стала...
Як розповів мені після подорожі «наш професор», з колегою всюдорогу до Києва вони лише обговорювали цю історію про порядність ідоброчесність науковців далекого сільського заповідника. Загалом прийшли дооднозначного висновку, що ніякі біди не здолають наш народ, якщо йогосередовище складатимуть такі праведні і вельми скромні люди…
