Про фарисейство у німецькій політиці умиротворення московітського агресора і доморощену дурість щодо "хорватського методу" захисту суверенної території...
Маю два висновки до подій нинішнього дня. Перший. Багато критиків було в мене, коли я понад місяць тому у своїх публікаціях заявив: справу передачі Україні летальної зброї Сполученими Штатами Америки блокує персонально… фрау Меркель. Вона не менш як банальний порученець Путіна. Фрау, задихавшись, що є сил помчала у Білий дім переконувати Барака Обаму заблокувати нарощування озброєння збройних сил України. Ні в якому випадку не дати Києву летальної оборонної зброї.Про це читайте тут, а також тут. Аж сьогодні світ дізнався: саме фрау Меркель умовила Обаму не давати Україні летальну зброю. Не знаю що тоді наговорила "рятівниця України" канцлер ФРН у Вашингтоні, але ви ж, сподіваюся, вже знаєте, що військові США нещодавно навіть припинили підготовку наших фахівців оборонної справи. Перед загрозою повномасштабної агресії РФ проти нашої держави, в чому, до речі, американські специ попереджають Київ. Зате пан Порошенко замало не щодоби по декілька разів доповідає німкені, що робить Україна для «перемоги» в Донбасі… Ганебнішого фарисейства придумати, мабуть, уже не можна... Більше того, гнила Європа, відчуваючи загрозу від РФ, вирішила, що їй негайно потрібні свої збройні сили. І фрау Меркель чи не першою підтримала цю ідею. Отже, тепер терміново мають озброюватись усі, за винятком України. Бо це, бачите, може бути небезпечним для Росії. І сміх, і гріх. Україна, виявляється, має залишитися овечкою, виставленою на заклання, перед вовком з оголеними кликами. Залізна німецька логіка. Друге. Є такий великий політичний діяч сучасності, заледве не поліглот, яким він себе вважає, і найближчий радник президента Порошенка Юрій Луценко. На початку вересня минулого року він придумав химерну, утопічну ідею, що Україні не потрібно відвойовувати захоплені терористами території Донбасу. Треба, як він день і ніч заявляв з усіх ЗМІ, орієнтуватися на хорватів. Себто, залягти і мовчати. Якщо потрібно, то і відступати. Три роки. За цей час, мовляв, накопичити сил, а тоді як хорвати вигнати агресора з своєї території за лічені години. Що все це повна дурня є декілька аргументів. А саме: А). Події у Вуковарі відбувалися ледве не чверть століття тому. Світ був зовсім інший. Відсталі технології, навіть Інтернету, мобільного зв'язку ще не було. Не кажучи вже про елементи жорстокої інформаційної агресії, для якої тоді просто таки бракувало телересурсів... Б). Противником була Югославська армія. Де та Югославія етпер, пане Луценку? В). Поміркуй, чоловіче, хто у нас за ворога тепер. Чи це бодай на йоту співставимі факти? Г). Ефект перемир’я по-порошенківськи, як бачимо, став елементом чи точніше б сказати – складовою сучасної війни керованого хаосу. Справді, якось там накопичує сили Україна, збираючи збройний мотлох з усього світу, як рорзповідає міжнародна преса. В основному для того, щоб, як мені здається, підлатали свої калитки генерали-перекупщики та синки пашинських, які вже теж «сіли» на зброю. А тепер зважте на те, що повідомляє «Інформаційний спротив» Дмитра Тимчука, якому єдиному можна вірити в нинішній Україні щодо стану подій на фронтах і в тилу: Росія на території окупованого Донбасу створила потужну армію найманців. Ось вам і хорватський досвід навиворіт. Поки ви печете торти і продаєте цукерки, в тому числі й у Московії, Адольф Путлєр переозброїв російсько-терористичні загони, немислимо наростив їх потужності. А ви бавтеся у перемир’я. Не хотіли, коли ще можна було, звільнити Донбас від найманців заледве не голіруч, лізьте тепер під неприступний вогненний щит. Ось вона, справжня ціна бездумного погашення ініціативи патріотизму, яке повсюдно панувало ще рік тому, минулого літа. Ваше безмірно затяжне перемир’я стало важливою складовою «гібридної» війни Росії проти України, яким скористався насамперед Кремль. Така, на жаль, об’єктивна реальність. Спростуйте мої доводи, якщо має чим... Відтак, нехай тепер доповідає Ю. Луценко своєму повелителю ситуацію. Думаю, що вийде це подібно до сюжету Ільфа: «Путаясь в соплях, вошел мальчик…»
