Завсе минуле літо я написав лише декілька постів блогу. І це, як не дивно длямене, викликало певну тривогу в стані моїх знайомих. Отримав декілька десятківдзвінків, електронних листів з єдиним запитанням: що сталося? Де коментарі,зауваги до гарячих подій, що приключилося з моїм пером?
Поспішаюзапевнити: на щастя, усе гаразд. Перо навпаки розписалося і видало замістьокремих, розрізнених постів на різні теми, цілісну, конкретну… книжку. Саме зприводу гарячих подій війни 2014-го. Причин і наслідків її. Досліджень зприводу того, хто вони, загарбники, як вони варварське діють, і які дикунськіспособи боротьби проти нашої суверенної незалежності застосовують. Називається книга «Свічка на вітрі».Погодьтесь, що наша рідна Україна нині, як лучина на протязі. Своєріднапелюстка пломеню, як світлий образ надії у сквиру. Ось-ось, здається, згасневона і тоді зупиниться все. Можливо, й саме життя. А виживе полохливий,трепетний вогник, вбережемо його, і щасливі та радісні вийдемо з пітьми.Темрява розступиться. Тому це водночас й ключ до світлого завтра.
Зовнімоя книжка виглядає приблизно так, щоправда, це лише первісний варіантобкладинки. Хоча, якщо по великому рахунку, то це лише облицювання, а понад усеважлива начинка. Можу лише запевнити: в цьому не сумнівайтесь…
Знаєте,я все своє життя прожив так, що ніколи нічого і в нікого не просив, не позичав.Якщо навіть іноді й їсти хотілося, я не йшов з простягнутою рукою. Вирішувавперетерпіти, вірив у те, що прийде новий день, Бог допоможе. І так воно заждитраплялося на ділі. Ця моя, напевне ж, старомодна філософія привела до того, щоя ніколи ні перед ким не боргував. І ні від кого ніколи не залежав. Позаяк бутиборжником для журналіста, письменника – це себе самого посадити в клітку…
Однакнині склалася така ситуація, що книжка написана, вичитана, зверстана, друкується,а викупити…
Першим,кому я з цього приводу написав листа, був Анатолій Гриценко. Чому?
Укнижці йому, його політичній позиції присвячена ціла глава. Яка імені імпонує.Хоча до того не раз критикував його. Я готовий був віддати панові Гриценковівесь текст, в обмін на те, що він видрукує кишенькову книжку як своєріднуокопну правду на найдешевшому газетному папері і роздасть нашим воякам на Сходідержави. Знаю, що там багато розумних, інтелігентних людей, які з цікавістю їїпрочитають.
Відповідь надійшла вельми швидко. Ось вона вся, копіюю з Фейсбука: «Анатолій Гриценко
19 серпня 2014 р. 15:31
дякую. коштів зараз обмаль. багато партійців в зоні АТО. самірозумієте, що кожна вільна копійка йде туди»
Мійтовариш, який спостерігав за цим діалогом, швиденько запропонував: а ти,мовляв, викинь главу про нього з «Свічки на вітрі». Він же ж відмовивсяпоширити текст… Ні, не буду. Все залишиться без змін. Одне зроблю – оприлюднюпереписку. Що, власне, й зробив.
Єще одна «шкурна» проблема, яка оголилася в ході пошуку спроб народження моєїнової книги. Запропонований А. Гриценку варіант випуску твору в виглядісвоєрідної «Окопної правди» порадив використати і Юрію Луценку. І ось що зцього вийшло.
Юрія,як відомо, донецькі немовби затятого злочинця затримали 26 грудня 2010 року.Наступного дня надвечір мені зателефонував незнайомий і сказав:
-Ягенерал міліції... Маю невідкладну проблему поспілкуватися з вами від іменідобре вам знайомої людини. Вийдіть будь-ласка на вулицю, я стою під вашимбудинком…
Навулиці мене очікував моложавий чоловік, я справді пригадав, що раз чи двічі миз ним бачились при моїх нечастих зустрічах з Юрієм Луценком. Він передав менівеличезне прохання від новітнього бранця, екс-міністра виступити в пресі найого підтримку, тому, що «всі бояться робити це».
Останніслова я запам’ятав особливо чітко.
Яповернувся додому і вже до кінця доби 27 грудня 2010-го року на ряді сайтівз’явилися мої пости в блогах на підтримку Юрія Луценка. Ось він. Наступного дня буластаття «Як не загубитися вСІЗО?», ще за добу-другу – «ЧитайтеЛуценка», «Темна дляекс-міністра». І цілий ряд інших. Гострих, пристрасних тривог за долюсміливця, який безбоязно виступав проти режиму бандитів і самого Хама.
Здається,після першої ж публікації мені знову зателефонував пан генерал, викликав навулицю під будинок. Він витягнув з кишені двісті доларів США, подав їх мені.Мовляв, плата за труди, за ризик. Від грошей я рішуче відмовився. Заявив, щороблю свою роботу публіциста зовсім не за кошти, не за ради власної вигоди. Устаттях – моє громадянське переконання в тому, що окупаційний режим Януковичазводить рахунки з Луценком, переслідує його за принципи, за критику влади, задовгий язик. Я свого часу, за ладу Кучми, був у точно такій же ситуації, доякої потрапив Юрій і мені було навіть образливо за те, що мене сприйняли забанального заробітчанина.
Ясправді написав багато статей на захист Луценка тоді, коли всі тихо, як мишісиділи під віником, або навіть в унісон з владою знущалися з екс-міністра черезйого колишні п’яні дебоші і ще якісь там дрібниці і дурниці. За це мене вІнтернеті нещадно клювали тролі і ті, хто активно підтримували владу.
Моїактивні публікації на захист Луценка, до речі, публікувалися не лише вукраїнській пресі. Надзвичайно багато статей щодо вендети проти опозиціонера вміністерських еполетах з’явилося на Інтернет ресурсі міжнародної радіостанції «ЭХОМосквы», де я активно вів свій блог. Дивіться і читайте тут, тут, тут, тут і ще, мабуть, удоброму десятку випадків знайдете поширення відвертих закликів щодо захистунесправедливо ув’язненого опонента режиму Януковича.
Апро гроші згадалося тільки один раз. Тоді, коли дружина Юрія Луценка Ірина, якнародний депутат України оприлюднила свою декларацію і доход їхньої сім’ї. Він, як відомо, склав22 млн. гривень за 2012 рік…
Осьчому тепер по фінансову допомогу з випуском книжки я звернувся до Юрія Луценка.Через все того ж таки генерала міліції передав йому рукопис «Свічки на вітрі».Сталося це ще в десятих числах серпня. І, між іншим, отримав відповідь. Юра,точно знаю, до мене особисто звертався в одному з своїх виступів на ток-шоу уШустера. Мовляв, знаходяться такі, які вже розхитують державний корабель, котрийупевнено веде великий кормчий Петро Порошенко. Це явні вороги держави…
Дякую, козаче.
Дивак-чоловік.Книга моя пронизана білю за зраненою Україною і звичайно ж я гостро, немилосерднокритикую всіх тих, хто творить великі дурниці, знаходячись біля керма держави,в результаті чого гинуть люди, московщина шматує нашу державу. Понад усе всвоїх докорах я намагаюся бути правдивим і чесним, бо не маю ніяких інтересів уполітичних ігрищах, в котрих найактивнішу участь нині бере саме Юрій Луценко.Мені особливо прикро усвідомлювати те, що чудово розуміючи наскільки пришелепуватою,одіозною є кадрова політика нового глави держави з призначеннями учорашніхспекулянтів і торгашів на найвищі посади, висунення колишнього кривавогодиктатора Кучми на роль головного миротворця, затята боротьба з здоровимглуздом, коли не вводиться військовий стан на території, де триває жорстока,немилосердна війна, яка страшить уже весь світ, дивні загравання з маніяком івбивцею тисяч українців Путіним, Юрій Луценко, чудовий аналітик, явно вкон’юнктурних інтересах готовий сліпо вицарапати очі всім тим, хто заслужено критикуєйого політичного роботодавця. Невимовно прикро, що так швидко сталосямеркантильне переродження колись справді бойової й чесної людини. Нині, приПорошенку, у Луценка є справді чудова нагода окрім себе, депутатськими значкамиобвішати ще раз дружину й брата, окрім того сина, можливо, й тещу. І саме це,схоже, затьмарило йому мозок. Одне слово, прилаштувався Юра біля Петра, яккурка коло крупорушки, а все інше – по боку… Учіться лизоблюдству невдахи…
Висновоктут такий: за Луценка часів Януковича ми всі, і я в тому числі, боролисяправильно, тому зовсім не шкодую за ті труди і навіть не ображаюся за погрозивід тодішньої влади приструнити мене, якщо не перестану писати критичні статтіцього плану. А ось нині Юра явно зкурвився. Думаю, що його альянс з Порошенком– явно провальний для України. Насамперед тому, що вони занадто рано стали несамокритичними. Не прислухаються до порад людей. Набралися пихи, самовпевненості,зазнайства. І поки що, якщо чесно, нічого ще не зробили для України, окрім впровадженнячервневого перемир’я, яке принесло тільки додаткові смерті українців та посприялоперегрупуванню сил на тому, бандитському березі, призвело до повного розвалууправління збройними силами в боротьбі патріотів за звільнення України відзагарбників. Крім того, складається враження, що Петро Порошенко не проти гарноприсолодити свої успіхи на дипломатичному рівні, як про це пишуть тут. Тому думайте, друзі, над тим, як потрібно голосуватина виборах. Якщо, звісно, доживемо до них…
Аось книжку все-таки конче треба видати. Точніше, викупити. Вона практичноготова в друкарні, належить дозбирати щесім тисяч гривень.
Хтобажає її отримати, напишіть мені за адресою - 33re@ukr.netУсім, обіцяю надіслативідповідь і примірник твору. Книгу не продаю, а дарую...
Укого є змога підсобити фінансово для покриття боргів за випуск книги, будьласка, зробіть це через карткуПриватбанку 4149 4978 1878 9515 Олександру Горобцю.
Щиродякую за можливу підтримку. Все це робиться лише за ради перемоги надагресором. Почитаєте, зрозумієте, чому я так кажу.
