Будапештський меморандум - живий

Багато років Україна жила в ілюзії захищеності власної територіальної цілісності та суверенітету з боку світової спільноти, що врешті-решт виявилось маревом

Багато років Україна жила в ілюзії захищеності власної територіальної цілісності та суверенітету з боку трьох з чотирьох найпотужніших держав світу за військовим потенціалом – Сполучених Штатів Америки, Російської Федерації, Великобританії.

5 грудня 1994 році Україна підписала Будапештський меморандум, відмовившись від ядерної зброї в обмін на захист із боку країн-підписантів меморандуму. Ми можемо довго сперечатись, чи потрібно було Україні відмовлятись від ядерної зброї чи не потрібно, чи мала Україна у час різко стогнучої економіки та тотального бандитизму захистити свою ядерну зброю від зазіхань не доброчесних торгівців зброєю або ж елементарно утримувати весь свій ядерний потенціал. Історія не має умовного наголосу. Україна позбавила себе ядерного щита в обмін на обіцянки, які ніхто не збирався виконувати. Через 19 років гарант територіальної цілісності України Російська Федерація анексувала в України Крим та розпочала військове вторгнення на Схід України.

Українська кліка, яка прийшла на хвилях Революції Гідності до влади не змогла залучити США та Великобританію до захисту власного суверенітету і змусити їх виконати свої зобов’язання.

У той же час Україна пішла шляхом винесення за скобки виконання Будапештського меморандуму країнами-підписантами і шукає розв’язання російсько-українського конфлікту у Норманському форматі і Мінських угодах.

Хоча на мою, можливо не дуже компетентну думку, МЗС України має щодня нагадувати нашим країнам-партнерам, що їх зобов’язання нікуди не ділись і вони досі є гарантом нашої територіальної цілісності і суверенітету, кожного дня ми маємо наполягати на залученні їх представників, фінансових, дипломатичних, військових, матеріальних ресурсів до відновлення суверенітету України над окупованими і анексованими територіями.

Наразі цього не відбувається. Чому? Ситуація виглядає наступним чином або Україна і США досягли мовчазної згоди, щодо непублічної вагомої підтримки України у російсько-українському конфлікту, або Україна просто боїться піднімати це питання побоючись роздратувати наших західних партнерів без фінансової підтримки, яких нам відверто буде складно.

Як би там не було, але проголошуючи промову щодо врегулювання ситуації на Сході України на Генасамблеї ООН Петро Порошенко не згадав про Будапештський меморандум, як основне зобов’язання, яке на себе взяв цивілізований світ перед Україною. Очільник Польщі Анджей Дуда був більш далекоглядним, або просто не зв’язаним певними зобов’язаннями, та наголосив на тому, що світ допустив порушення Будапештського меморандуму, і щоб світове співтовариство поважали, країни мають дотримуватись тих гарантій та обіцянок яких вони дають.

Я розумію що пан Дуда прекрасно розуміє, що актуалізація питання виконання безпекових гарантій є дуже важливим для Варшави, адже слідом за Україною небезпека від Росії може нависнути над країнами Прибалтики чи навіть самої Польщі.

Я не вірю, що Порошенко «забув» згадати Будапештський меморандум через недбалість. Він сильний дипломат і розумний політик, але якщо він відкидає Будапештський меморандум, як складову стратегії по втягуванню країн-підписантів у процес відновлення суверенітету України над окупованими і анексованими територіями, то це або помилка або сильна недалекоглядність.

Зрозуміло, що кожний хто зараз критикує Президента в очах Банкової агент Кремля, але якщо Петро Олексійович зменшить звук у своїх трубодурів і послухає Олега Ляшка, Юлію Тимошенко, Андрія Парубія, то зрозуміє, що і інша точка зору має право на життя.

Звичайно, зовнішня політика відноситься до сфери впливу Президента, і тільки він несе відповідальність за прийняті рішення. Але правда в тому, що тягар цього буде нести український народ в якого немає офшорів і який знову і знову буду підіймати цю країну з безодні в яку її покине чергова невміла провладна кліка