#Je

13 січня 2014 року відбувся теракт під Волновахою, який забрав життя 13 українців. Від того часу ми віддати ворогу ДАП та Дебальцево, але страшить не це, а те, що ми не розуміємо, що в Україні війна, від наслідків якої залежить наше майбутнє. Текст був нап

Горе, кров, смерть…Вжебільше року є найбільш згадуваними словами в українському інформаційномупросторі. Можливо, тому українці і стали такими товстошкірими до своїхстраждань та страждань свого народу. Ми абсолютно спокійно сприймаємо новини,на кшталт «сьогодні в зоні АТО день пройшов відносно спокійно, загинув один іпоранено п’ять військових». Вдумайтесь в цю фразу. Загинув українець, щедекілька залишились без руки чи ноги, а в Україні все спокійно. Скоріш за все,ми виробили механізм емоційного самозахисту, щоб не в пасти в остаточнуістерію, тоді, коли маємо бути згуртовані.

Ідучи вчора Києвом я не міг зрозуміти, що відбувається. Під Волновахоюзагинуло десять українців, серед яких жінки і дитина. Ви бачили ті фото? ВИбачили як люди, що загинули, замерли прикриваючи своїми тілами тих хто сидівпоряд? Зайдіть в ФБ і подивіться. Подивіться, а потім поясніть, чому вчора Київбув переповнений жлобами та гламурними істотами, які бухають горілку зглінтвейном і кричать «З СтраимНовимГодом! СлаваУкраїнє!» Чому максимум на щонас вистачило, це виколупуючи м’ясо із зубів набрати хештег  ?#?JeSuisUkraine?#?JeSuisDonbas?#?JeSuisCharlie або якмаксимальний вияв патріотизму #?jesuisvolnovakha? Все. Клас. Молодці. Не втомились? Пальці не заклякли?

Скільки потрібно ще загинути людей, щоб ми зрозуміли, що іде війна?Чому ми цінуємо власну кров менше ніж кров французьких журналістів? Можу тому,що ми за 23 роки так і не позбавлені комплексу меншовартості і продовжуєморозглядати себе як папуасів, які мають дивитися в рот своїм чи східним чизахідним господарям? Хай на Донбасі та Луганщині гинуть наші діти, ще жнаражаємо. Так? Але не дай Боже, щось подібне в США або Європі, ми як один зіскорботними обличчями постимо співчуття і несемо квіти до посольств.

Чому єдиний мітинг під консульством чи посольством Росії, був мітинг вОдесі? Коли в нас вже прокинеться лють до ворога? Та лють, коли те не можеш неїсти, не пити від думки про те що на твоїй землі ворог. Та лють, від якої втебе скули зводить тільки від думки, що зараз, от саме зараз ворог кривдить,ґвалтує, вбиває наших співгромадян. Та лють, коли бажання знищити ворогасильніше за бажання залишитись живим.

Ми занадто заспокоїлись після втечі Януковича і досі не можемо вийти ізякогось летаргічного сну. Пора прокидатись. Інакше ми, як нація, не маємо праважити у цьому світі. Адже виживає сильніший. Так?

 Слава Україні!!!