Аб’юз починається з комунікацій та завжди має виправдання. Зазвичай – це турбота про жертву, яка «не здатна про себе подбати». Аб’юзивної прийоми можуть використовуватися навіть на державному рівні.
Хоча ми звикли, що це більше про особисті стосунки.
Страх – одна з головних емоцій партнерського аб’юзу. Жертва має боятися аб’юзера, а також має боятися залишитися без нього, на самоті зі своїми проблемами, реальними чи придуманими-нав’язаними. Аб’юзер використовує шантаж та погрози, щоб залякти. І навіть часто говорить про це відкрито: я говорила, що піду від тебе, щоб ти злякався та не затримувався більше на роботі; я говорив, що вдарю тебе, щоб ти злякалася, та не розмовляла більше з тим хлопцем; я побив тебе, щоб ти припинила жалітися родичам – бо по-іншому ти ж не розумієш. І в повідомленні аб’юзера завжди зчитується посил: я так роблю, бо ти не здатен/не здатна ні на що самостійно.
Це – не кохання. Це виправдання своєї нездатності на здорові відносини.
Ілюстрація друга. Виховання
Залякати дитину, коли ти дорослий, який за статусом вищий, який авторитет та єдине джерело інформації – не складно. Смілива дитина – більше шансів, що вона впаде з дерева або здере коліна на самокаті. Легше лякати бабаєм, ніж доступно пояснити, чому не треба говорити з незнайомцями. Легше нав’язати думку «ти потонеш в тому озері», ніж навчити плавати. Головний аргумент схожий – а як інакше, коли дитина не розумію нічого, крім залякування?
Це – не виховання. Це нездатність вибудувати довірливі стосунки з дитиною.
Ілюстрація третя. Управління
Залякувати можна й масово, цілі регіони та країни. Люди бояться невизначеності, хвороби, смерті, війни, репресій – багато чого. Можна одною рукою гратися в демократію, а іншою – закручувати гайки. Одним наказом створювати департаменти психологічної підтримки, щоб допомагати пережити стрес від пандемії та усамітнення. А іншим – схвалювати накази, які мають «не стільки вплив на епідеміологічний процес, скільки на психологічний процес».
За словами головного санітарного лікаря України, саме завдяки психологічному ефекту від закриття парків у людей «з’явилося відчуття небезпеки та необхідності виконання карантинних заходів». Тобто з державної трибуни нам відкрито говорять: ми готові вас залякувати заради вашого ж блага, бо ви не можете зрозуміти нормальні методи.
Це – не державні комунікації. Це – нездатність вибудовувати діалог з народом. Це – визнання того, що нами готові відкрито маніпулювати.
Я за те, щоб карантині заходи були досить жорсткими. Але я проти того, щоб мною маніпулювали, а потім ще й хвалилися тим.
