Звісно, всі про нього чули і не раз у житті здавали. Але чи знаєте про важливість та всі особливості цього аналізу, порівняно з іншими?
Упевнені, що знають не всі і не в достатньому обсязі. Тому далі розповідаємо все, що може доповнити розуміння такого простого, але водночас важливого дослідження, як загальний аналіз крові.
Загальний аналіз крові – це дослідження, що дає змогу дослідити загальний стан організму, правильність призначеного лікування, а також за ним можна встановити правильний діагноз.
Завдяки загальному аналізу крові можна виявити численну кількість відхилень, а саме: порушення кровотворення, гострі або хронічні запальні процеси (бактеріального чи вірусного характеру), алергічні реакції, порушення реактивної відповіді організму.
Аналіз крові поіменно: що треба знати про основні показники аналізу крові
Еритроцити (RBC) – це клітини крові, що не містять ядра, їхня основна функція – транспортування кисню з легенів до тканин і перенесення СО2 із тканин до легенів. Цей процес здійснюється за допомогою гемоглобіну, що міститься в еритроцитах.
Зниження кількості еритроцитів призводить до анемії, тобто знекиснення еритроцитів у кров’яному руслі, дефіциту гемоглобіну та його здатності переносити кисень. На цей процес впливають численні фактори.
Підвищення кількості еритроцитів, еритроцитоз – одна з характерних ознак еритремії. Еритроцитоз може бути абсолютним, відносним і фізіологічним. Фізіологічний еритроцитоз спостерігається в новонароджених у перші дні життя, під час великих фізичних навантажень, у разі зневоднення та голодування.
Також, діагностуючи анемію або еритроцитоз, використовують низку характеристик еритроцитів.
Середній об’єм еритроцитів (MCV) – цей показник означає наявність мікроцитозу, макроцитозу еритроцитів.
Середній вміст гемоглобіну в еритроциті (MCH) – цей показник є ознакою наявності нормохромної, гіпохромної або гіперхромної анемії.
Середня концентрація гемоглобіну в еритроциті (MCHC) – показник використовується для діагностики анемій.
Ширина розподілу еритроцитів (RDW-CV) – показник, який дає оцінку анізацитозу еритроцитів (кількісна оцінка еритроцитів за розміром).
Гемоглобін (HGB) – білок, головна функція якого полягає в транспортуванні кисню від легенів до тканин, у виведенні СО2 з органів, а також регуляції кислотно-основного стану. Зниження гемоглобіну призводить до порушення всіх перерахованих процесів. Інтенсивні фізичні навантаження можуть призводити до збільшення концентрації гемоглобіну в крові. У разі високої концентрації > 200г/л спостерігається закупорювання капілярів унаслідок згущення крові.
Гематокрит (HCT) – співвідношення об’єму еритроцитів до об’єму рідинної частини крові. Збільшення гематокриту відбувається також у випадках збільшення кількості еритроцитів, або зменшення об’єму рідинної частини крові, що буває від надмірної втрати рідини організмом (наприклад, від діареї). Зниження гематокриту спостерігається при зменшенні кількості еритроцитів.
Тромбоцити (PLT) – клітини крові, основна функція яких – участь у згортанні крові. У людей без порушень системи кровотворення, вміст тромбоцитів збільшується під час піднімання на висоту, в період зими, після інтенсивного фізичного навантаження, травматичних пошкоджень, а також у курців. Зниження вмісту тромбоцитів відбувається в період менструації, під час вагітності, а також при патологічних процесах.
Лейкоцити (WBC) і лейкоцитарна формула – клітини крові, що борються з інфекціями. Підвищення вмісту лейкоцитів, без порушенняв системі кровотворення, може бути ознакою інфекцій (бактеріальної, вірусної, грибкової), гострих запальних процесів в органах, травматичних уражень тканин, захворювання щитоподібної залози, гострих кровотеч, злоякісних пухлин.
Лейкоцитарна формула складається з п’яти класів лейкоцитів, представлених у відсотках та в абсолютних величинах. Відсотковий розподіл цих п’яти класів у сумі дає 100%
У лабораторії Дніпролаб дослідження здійснюється на автоматичному гематологічному аналізаторі з усього об’єму зразка, що підвищує статистичну достовірність лейкоцитарної формули.
На противагу мікроскопічному підрахунку лейкоцитарної формули (ручному), де лікар має можливість дослідити 100 клітин, автоматичний гематологічний аналізатор здатен проаналізувати весь зразок.
Кожен клас лейкоцитів виконує свою специфічну функцію.
Нейтрофіли (Neu)– тип лейкоцитів, що відіграють основну роль у первинному антиінфекційному захисті при бактеріальній, грибковій інфекції.
Лімфоцити (Lym) – це популяція лейкоцитів, що відрізняються залежно від походження, терміну життя, локалізації в лімфатичних органах і функцій. Це імунна відповідь організму. Підвищення вмісту лімфоцитів є ознакою наявності вірусних інфекцій (інфекційний мононуклеоз, цитомегаловірус, краснуха, вітряна віспа, гострі вірусні гепатити, захворювання пов’язані з кровотворенням – лімфолейкози). Зниження вмісту лімфоцитів виникає через тяжкі вірусні захворювання (грип, гострі бактеріальні інфекції, СНІД, ниркова недостатність тощо).
Моноцити (Mon) – це лейкоцити, що є частиною фагоцитарної системи. Виконують важливі функції в організмі: видалення чужорідних часток, старих, мертвих чи пошкоджених клітин, участь у різних запальних процесах, знищення бактерій.
Еозинофіли (Eos) – клітини крові з ряду лейкоцитів, кількість яких підвищується в крові та тканинах через різні алергічні захворювання, паразитарні та злоякісні захворювання.
Базофіли (Bas) – «тучні клітини» – клітини крові з ряду лейкоцитів, які беруть участь у багатьох алергічних і запальних процесах.
У разі виникнення значного збільшення лейкоцитів, нейтрофілів або лімфоцитів лікар має вивчити зразок за допомогою мікроскопа та дослідити структуру клітин. Це вже не математика, а гематологічне дослідження.
Після інтерпретації результату дослідження лікарем можна зробити висновки, які відхилення від норми та що означають ці відхилення, про наявність вірусних або бактеріальних, грибкових інфекцій, алергічних захворювань, про гострі чи хронічні захворювання, про анемії або порушення кровотворення та багато іншого.
Треба розуміти, що загальний аналіз крові не є діагнозом, але є вагомою допомогою лікареві у встановленні діагнозу за наявної клінічної картини та фактором контролю проведеного лікування.
