Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
06.07.2022 20:30
Звернення до Етичної ради
Лариса ГольникCуддя Октябрського районного суду міста Полтави, лауреат міжнародної відзнаки Blueprint for Free Speech
Орган, повинний відіграти вирішальну роль у формуванні принципово нової Вищої ради правосуддя, послуговується в своїх висновках напрацюваннями Павла Гречківського та його колег зі старої ВРП.
Рішенням Етичної ради про мою невідповідність як кандидата у члени ВРП виявилася враженою не тільки я. Публікую своє звернення. Сподіваюся бути почутою.
23.06.2022 рішенням № 15 «Про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя Гольник Л.В. критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена Вищої ради правосуддя» Етична рада припинила мою участь у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя для обрання Верховною Радою України.
Вважаю це рішення безпідставним, помилковим і таким, що суперечить місії Етичної ради, актуальним завданням судової реформи в Україні, а також низці норм вітчизняного законодавства та Регламенту Етичної ради.
Стосовно ж мене вказане рішення є відверто несправедливим, цинічним і принизливим, оскільки воно таврує мене як нібито недоброчесну суддю та практично фіналізує дію раніше застосованих негативних заходів впливу, що були розгорнуті проти мене, починаючи з 2015 року, групою впливових осіб, зокрема тодішнім головою Октябрського районного суду м. Полтави Струковим О.М., і стали помстою за повідомлення правоохоронців про надходження мені як судді, головуючій у справі, пропозиції неправомірної вигоди за винесення судового рішення в інтересах міського голови Полтави Мамая О.Ф., безпосередню участь у документуванні цього злочину, а також за принципову позицію щодо притягнення до передбаченої законом відповідальності всіх осіб, причетних і до пропонування хабаря службовій особі, яка займає відповідальне становище, і до втручання в будь-якій формі в діяльність судді.
Системні та різноманітні заходи з переслідування мене як судді та викривача корупції здійснювалися практично безперервно, роками – аж до добровільної відставки Струкова О.М. з посади судді, що сталася 09.04.2020, завдяки чому він уникнув відповідальності в низці інших дисциплінарних проваджень.
Свавільні та протиправні дії голови суду проти мене відбувалися за мовчазної згоди інших суддів Октябрського районного суду м. Полтави, за бездіяльності, а то й відвертого толерування діям Струкова О.М., з боку органів суддівського самоврядування та врядування – починаючи зі зборів суддів нашого суду і закінчуючи Радою суддів України (далі – РСУ), Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі – ВККСУ) та Вищою радою правосуддя (далі – ВРП), котрі мали всі підстави та повноваження покласти край збиткуванням наді мною – ще на початку вказаних процесів, однак так і не захотіли цього зробити, чим істотно посилили суспільну недовіру до судової системи України.
Саме позиція, зайнята органами суддівського самоврядування та врядування в цьому конфлікті, укупі з низкою інших показових ситуацій, дала підстави громадськості, засобам масової інформації, вітчизняним та іноземним експертам стверджувати, що ВРП – конституційний орган, покликаний стояти на сторожі суддівської незалежності, використовує свої повноваження для тиску на незалежних, чесних та принципових суддів і водночас винахідливо вберігає від кримінальної та дисциплінарної відповідальності тих осіб, які безнадійно заплямували звання судді, але спроможні задіяти для свого порятунку весь залаштунковий арсенал засобів кругової поруки.
Відтак і виникла гостра потреба в очищенні ВРП від недоброчесних членів, перезапуску цього органу та формування його лав на принципово нових засадах.
Безпосередньо в провину мені Етична рада поставила порушення правил професійної етики та інших етичних норм.
Де факто, висновок щодо моєї невідповідності Етичною радою зроблено на підставі двох постів, розміщених мною в соціальній мережі «Facebook» – в інтерпретації цих текстів, здійсненій колишнім складом ВРП, а саме:
- посту від 20.06.2017, в якому я висловила незгоду з протиправними діями Струкова О.М., а також із потуранням йому з боку органу суддівського самоврядування – зборів суддів Октябрського районного суду м. Полтави, які відмовилися зобов’язати голову суду припинити дію хоча б частини із уже застосованих до мене на той час негативних заходів впливу;
- посту від 18.03.2019, яким я пояснювала читачам моєї персональної сторінки дійсну причину відкриття проти мене, від початку 2015 року, 12 кримінальних проваджень, та зазначала осіб, з ініціативи яких ці провадження зареєстровані, зокрема залежного від тодішнього голови та кількох інших суддів Октябрського районного суду м. Полтави громадянина Сікалова Г.А., який тривалий час за допомогою належних йому сайту та друкованої газети «Останній бастіон» поширював завідомо неправдиву інформацію стосовно мене (дійшовши зрештою до приписування мені фашистських і нацистських поглядів, пропагування ідей Гітлера та Гіммлера), а також, користуючись завдяки своїм покровителям цілковитою безкарністю, неодноразово оприлюднював стосовно мене конфіденційні дані, включно з повною домашньою адресою і номером мобільного телефону, зробивши це вперше невдовзі після нападу на мене 22.11.2017 невідомих осіб із завданням мені та моєму чоловікові тілесних ушкоджень – заодно опублікувавши й безпосередньо самим цим «журналістом» виконану відеозйомку застосовуваних Національної поліцією до мене як потерпілої від нападу заходів безпеки.
Пост від 20.06.2017 став однією з причин притягнення мене до дисциплінарної відповідальності – на підставі низки скарг, поданих Струковим О.М., рішенням Третьої дисциплінарної палати ВРП № 1467/3дп/15-18 від 23.05.2018 – у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
Рішенням ВРП № 2485/0/15-18 від 02.08.2018 вказане рішення Дисциплінарної палати було залишене без змін.
Окрім того, кількома місяцями згодом на підставі непогашеного дисциплінарного стягнення ВККСУ відмовилися допустити мене до участі в конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
Постановою від 17.01.2019 Велика Палата Верховного Суду в справі № 11-1010сап18, відкритою за моєю скаргою, скасувала рішення ВРП від 02.08.2018 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18 про притягнення судді Октябрського районного суду міста Полтави Гольник Л.В. до дисциплінарної відповідальності».
Самій же ВРП для остаточного скасування накладеного на мене стягнення знадобилося значно більше часу. Це сталося тільки 06.02.2020 – рішенням № 320/0/15-20.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 в справі № 9901/980/18 за моїм позовом до ВККСУ, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача – Національне агентство з питань запобігання корупції (далі – НАЗК), визнане протиправним і скасоване рішення ВККСУ № 290/вс-18 від 05.11.2018 щодо відмови мені в допуску до участі в конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду, оголошеному 02.08.2018.
Важливо наголосити, що ні Дисциплінарна палата, ні повний склад ВРП, як і Велика Палата Верховного Суду, не захотіли застосовувати до аналізу спірних правовідносин норми чинної на той час редакції ч. 3 ст. 53 ЗУ «Про запобігання корупції», яка гарантувала викривачам захист держави від протиправних посягань на їхні права та безумовне відновлення порушених прав. Відтак всіма вказаними органами було проігноровано основоположний аргумент, мій та мого представника – Маселка Р.А., стосовно мого статусу викривача корупційного злочину.
Як наслідок, порушення Струковим О.М. ЗУ «Про запобігання корупції» не отримало жодної оцінки ВРП – всупереч вимогам Рішення № 705 НАЗК від 06.09.2017 стосовно внесення голові ВРП припису про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших порушень закону, попри те, що цей припис вимагав: «Вжити заходів щодо притягнення голови Октябрського районного суду міста Полтави Струкова О.М. до встановленої законом відповідальності».
Щодо мого посту від 20.06.2017 Етична рада у відповідній частині свого рішення парадоксальним чином послалася на норму ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», який покладає на суддю обов’язок неухильного дотримання правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів (п. 2 ч. 7 ст. 56 закону), а також на положення Кодексу суддівської етики, котрі обумовлюють, що суддя може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади (ст. 20).
У рішенні Етичної ради вказано, що постановою Великої Палати Верховного Суду в справі № 11-1010сап18 констатовано допущення мною неетичної поведінки по відношенню до колег та що мої висловлювання мають образливий характер і становлять порушення правил суддівської етики. З огляду на це Етична рада дійшла висновку, що мої дії дають підстави для обґрунтованих сумнівів у дотриманні мною «етичних норм та демонстрації бездоганної поведінки в особистому житті».
Водночас Етична рада не взяла до уваги інші істотні аспекти зазначеного судового рішення. Зокрема такі:
«Велика Палата Верховного Суду вважає невмотивованим висновок ВРП, що допущення суддею Гольник Л. В. неетичної поведінки у цій ситуації мало наслідком підрив авторитету правосуддя»;
«скарга на дії судді Гольник Л. В. до ВРП надійшла лише від голови Октябрського районного суду м. Полтави Струкова О. М., з яким у неї тривалий особистий конфлікт, а не від інших членів трудового колективу, яких, зокрема, стосувався поширений Гольник Л. В. допис. Ніхто із колег-суддів позивачці претензій щодо змісту розміщеної статті не висував, до ВРП зі скаргою на її дії ніхто із них не звертався.
Суд оцінює конкретний контекст ситуації, що склалася в Октябрському районному суді м. Полтави, й об’єктивну емоційну напругу, в якій перебувала Гольник Л. В., і при яких умовах вона реалізовувала право на свободу вираження поглядів»;
«Встановлення того, чи мало місце порушення суддею етичних правил та чи завдало воно шкоди авторитету судді або авторитету правосуддю через публікації в соціальних мережах чи з використанням інших засобів спілкування в мережі інтернет, є оціночним і має враховувати конкретні обставини ситуації та суспільний контекст»;
«з матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що між суддями Октябрського районного суду м. Полтави Струковим О. М. (голова суду) та Гольник Л. В. існує тривалий конфлікт, у вирішенні якого задіяні не лише ці особи, але й Рада суддів України, ВРП та інші державні органи (НАЗК, НАБУ).
Надання оцінки зазначеному конфлікту виходить за межі предмета розгляду у цьому дисциплінарному провадженні».
Ще більш тенденційно виглядає виписування моєї «провини» щодо посту від 18.03.2019. Тут Етична рада посилається на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 12.07.2021, яким було відмовлено у притягненні мене до дисциплінарної відповідальності за скаргою Сікалова Г.А. від 25.03.2019.
Однак, услід за Дисциплінарною палатою, Етична рада стверджує, що «наведені у публікації вислови судді Гольник Л.В. виходять за межі допустимого здійснення суддею розповсюдження інформації, мають образливий характер і є порушенням правил суддівської етики», а також що мої висловлювання «мають образливий характер та порочать честь, гідність і ділову репутацію скаржника» (хоча Сікалов Г.А. з відповідним позовом до суду не звертався та ні висновком експертизи, ні рішенням суду зазначених «фактів» не встановлено).
Вказівка в рішенні Етичної ради на ту обставину, що мною не оскаржувалося рішення Дисциплінарної палати, вірогідно, має створити враження визнання мною провини (але до відповідальності я притягнута не була, а оскаржувати рішення – з мотивів його ухвалення, першочергово – до органу, який, власне, й виніс таке рішення, я вважала доволі безперспективним і марудним заняттям, тим більше враховуючи описаний вище попередній досвід).
Щодо посту від 18.03.2019 рішення Етичної ради містить відсилку до Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності. При цьому відповідну «норму» сформульовано в довільний та компілятивний спосіб: «[…] судді повинні не тільки професійно виконувати покладені на них обов’язки, а й гідно поводити себе у приватному житті. Саме поведінка судді є передумовою довіри до правосуддя».
Водночас офіційний переклад вказаного документу, розміщений на веб-порталі «Судова влада України», у розділі «б. Безсторонність та позасудова поведінка суддів» містить важливі рекомендації:
«Останньою перевіркою має бути запитання, чи у певному соціальному контексті та з точки зору розсудливого, поінформованого спостерігача не займається суддя діяльністю, яка могла б об’єктивно піддавати ризику його незалежність або безсторонність»;
«Судді повинні гідно поводити себе у своєму приватному житті. З огляду на різноманіття культурного життя у державах-членах Ради Європи та постійний розвиток моральних цінностей стандарти поведінки суддів у приватному житті неможливо викласти точно».
Значно більшою мірою довіру до судової системи цитований документ пов’язував із такими аспектами як незалежність та безсторонність судді:
«Кожний окремий суддя повинен робити все для захисту суддівської незалежності як на інституційному, так і на індивідуальному рівнях. Обґрунтування такої незалежності було детально викладено у Висновку КРЄС № 1 (2001), пунктах 10–13. Як зазначалося у тому Висновку, незалежність нерозривно пов’язана та є передумовою безсторонності судді, яка є необхідною для існування довіри до судової системи та впевненості, котру суди повинні вселяти в демократичне суспільство».
Однак Етична рада, спираючись на текст рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 12.07.2021, висновувала недотримання мною «професійних етичних та загальновизнаних моральних правил поведінки, як під час здійснення професійної діяльності, так і поза її межами, що формує довіру суспільства до такої особи».
Подібні формулювання покладено й в остаточний висновок Етичної ради щодо обґрунтованого сумніву в дотриманні мною як суддею етичних норм.
Зміст постів та суспільна реакція на них залишилися поза увагою Етичної ради. Насправді ж обидва тексти були пов’язані з моєю професійною суддівською діяльністю, з’явилися внаслідок необхідності інформування громадськості про дійсну суть процесів, що відбувалися, в умовах бездіяльності органів суддівського врядування та самоврядування та їхнього небажання стати на захист моєї незалежності та репутації як члена професійного співтовариства.
Хоча Конституція України (ст. 126) говорила, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України, що вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється, а ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» (ч. 2 ст. 52) додатково закріплював за кожним суддею єдиний статус, у моєму випадку перебіг подій свідчив про прямо протилежне.
Відтак, за відсутності найменшої можливості донесення до суспільства правдивої інформації офіційними каналами, наприклад через прес-службу суду, перебуваючи в стані хронічного стресу, інколи емоційного виснаження й розпачу, я вдавалася до єдино доступного мені засобу оперативного реагування на події – до соціальних мереж.
Етична рада, на моє переконання, зобов’язана була ретельно дослідити весь контекст появи моїх постів, перш ніж вдаватися до своїх далекосяжних висновків, котрі за ступенем розуміння подій виявилися надто поверховими, а за чітко окресленою обвинувальною спрямованістю – відверто тенденційними.
Свідченням помилковості рішення Етичної ради стала реакція на нього провідних громадських організацій, діяльність яких спрямована на протидію корупції та сприяння позитивним змінам у судовій сфері, відображена в спільній заяві від 24.06.2022, яку підписали Центр протидії корупції, Фундація DEJURE та Автомайдан.
Не випадково законодавець наділив Етичну раду правом критичного перегляду рішень усіх інших інституцій: «будь-який висновок чи оцінка національного або міжнародного органу щодо професійної етики та доброчесності кандидата не є наперед визначальними та обов’язковими для Етичної ради» (п. 3 ч. 18 ст. 9-1 ЗУ «Про Вищу раду правосуддя»).
Водночас на Етичну раду законом покладено обов’язок збирати, перевіряти та аналізувати інформацію про кандидата на посаду члена ВРП, отриману від органів державної влади та місцевого самоврядування, від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, необхідну для здійснення повноважень Етичної ради (п. 4 ч. 20 вказаної статті).
Гадаю, що за вказаних параметрів, і це очевидно не лише мені, особливо прискіпливо Етична рада мала б поставитися до висновків і рішень ВРП як органу, котрому українське суспільство де факто висловило недовіру. Що, власне, й зумовило необхідність у створенні самої Етичної ради.
Натомість Етична рада саме в позиції ВРП по відношенню до мене легковажно побачила критерій істини.
Очевидно також, що висновок щодо відповідності кожного кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності, який ухвалює Етична рада, має бути реально та ретельно, а не формально та імітаційно, обґрунтований.
На жаль, Етична рада, пішла хибним шляхом. І, схоже, не тільки в моєму випадку.
Моменти, які виявилися ключовими для висновку про мою невідповідність, не знайшли належного висвітлення у ході співбесіди. Не в останню чергу – внаслідок позиції члена Етичної ради Трясуна Ю.Р., який, не даючи змоги дати розгорнуту відповідь на поставлене запитання, перебивав мене і переходив до іншого запитання.
Запити ж членів Етичної ради на надання пояснень, документів та інформації, що надходили мені до проведення співбесіди, жодним чином не стосувалися постів, розміщених мною в соціальній мережі «Facebook».
Попри це із наданих мною письмових пояснень – на запитання членів Етичної ради стосовно кримінальних проваджень щодо мене, моєї участі як сторони в судових процесах, випадків втручання у мою діяльність зі здійснення правосуддя та мого реагування на такі випадки – цілком можливо було зробити юридично вивірені висновки, щодо контексту появи вказаних постів.
Так, даючи 20.01.2022 відповіді на запит від 17.01.2022, я вказувала на залежність Сікалова Г.А., якому 07.06.2017 оголошено підозру в кримінальному провадженні № 12014170010000449 від 15.08.2014 за ознаками злочину, передбаченого за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України, від голови Октябрського районного суду м. Полтави Струкова О.М. та деяких інших суддів цього суду. Свідченням сприяння останніх в уникненні зазначеним громадянином кримінальної відповідальності є, зокрема, рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП № 172/2дп/15-21 від 01.02.2021, котрим суддю Тімошенко Н.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності за істотне порушенням норм процесуального права та невжиття заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом, при розгляді клопотань слідчих Національної поліції у вказаному провадженні. Наразі відповідна судова справа № 554/3553/21 перебуває на розгляді судді Микитенка В.М.
У відповіді, наданій 24.01.2022, на запит Етичної ради від 18.01.2022, йшлося про повторне моє звернення до ВРП з повідомленням про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя за фактами незаконного збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації стосовно мене громадянином Сікаловим Г.А. Утім, рішенням № 1878/0/15-21 від 26.08.2021 ВРП затвердила висновок члена ВРП Саліхова В.В. про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за моїм повідомленням.
Окрім того, про події, котрі передували появі мого посту стосовно Сікалова Г.А., про перебіг дисциплінарного провадження, відкритого за скаргою останнього, про подвійні підходи, застосовані членами ВРП при розгляді скарг на мене та на більш шанованих ними суддів – на кшталт голови ОАСК, Етична рада могла б почерпнути вдосталь інформації з мережі Internet.
Наприклад, у публікації під назвою «…порушила правила суддівської етики» (Ліга.Блоги. – 11.08.2021) я розповіла про цинічну та глибоко аморальну поведінку Сікалова Г.А. по відношенню до мене та членів моєї родини. А також показала на конкретних прикладах, як практично в усіх випадках, коли дисциплінарні скарги стосувалися постів суддів у соціальних мережах, члени ВРП відбувалися твердженнями, що суддею «висловлено власну думку стосовно …», репліки «не є офіційною заявою судді та мають неформальний характер, а тому вони не можуть свідчити про наявність ознак дисциплінарного проступку», доводи автора скарги «є думкою автора, не підтвердженою доказами».
Практично в усіх випадках, виняток – Гольник Л.В., і окремі члени ВРП своїми одноосібними ухвалами, і цілі дисциплінарні палати ухвалами колегіальними, відмовлялися навіть відкривати дисциплінарні справи за скаргами на пости суддів. Зокрема, такий підхід продемонстрував згадуваний уже Саліхов В.В. – за скаргою стосовно судді ОАСК Гарника К.Ю.
Враженнями від гнітючої атмосфери погано приховуваної неприязні до мене з боку деяких членів ВРП, до речі тих, яких Етична рада визнала доброчесними, я ділилася й у своїх постах.
Так, я розповідала як головуюча в засіданні 12.07.2021 з розгляду скарги Сікалова Г.А. член ВРП Блажівська О.Є. дозволяла скаржнику розгнуздану, відверто хамську поведінку стосовно мене, ніяк не реагуючи на фрази «фейкова суддя Гольник», «суддя-відкривачка» та їм подібні. Коли ж ситуацією обурився мій представник, головуюча висловилася на адресу Сікалова Г.А. приблизно так: тут дотримуйтесь пристойності, а потім чиніть, як хочете.
Іншому присутньому в засіданні члену Другої Дисциплінарної палати ВРП Саліхову В.В. твердження Сікалова Г.А. щодо моїх нібито фашистських поглядів, схоже, здалися кумедними і викликали сміх.
Ніхто із членів ВРП не побачив необхідності осмикнути Сікалова Г.А. Тому він абсолютно безперешкодно впродовж усього 2021 року поширював вигідні російській українофобській пропаганді нісенітниці, нібито серед українських суддів є носії фашистської та нацистської ідеології. Вказуючи на суддю Октябрського районного суду м. Полтави Гольник Л.В.
Ще більше можливостей члени Етичної ради мали для з’ясування обставин переслідування мене головою Октябрського районного суду м. Полтави Струковим О.М. за викриття корупційного злочину, покривання його протиправної поведінки – і не тільки стосовно мене – органами суддівського врядування та самоврядування, а також механізму блокування судовими органами моїх спроб відновити порушені права та добитися дотримання стосовно мене єдиного статусу суддів.
Про це йшлося у відповіді, наданій мною 24.01.2022 на запит Етичної ради від 18.01.2022, а також у низці резонансних журналістських публікацій та моїх власних дописів. Наприклад, у цьому: Гольник Л. Захист недоброчесних. Невже це – місія ВРП, РСУ, ВККСУ? // Українська правда. – 14.03.2020.
Нарешті, Етична рада допустила й дії, які суперечать нормам чинного законодавства, а також ті, що істотно погіршили становище однієї частини конкурсантів по відношенню до інших.
Як вказує ЗУ «Про Вищу раду правосуддя», засідання Етичної ради проводяться відкрито (ч. 11 ст. 9-1); Державна судова адміністрація України забезпечує відео- та аудіофіксацію і трансляцію засідань Етичної ради в режимі реального часу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 12 ст. 9-1).
Можливості проведення закритих засідань Етичної ради, чи їх частин, закон не передбачає. Проте, всупереч зазначеним імперативним вимогам п. 2.2.1 Регламенту Етичної ради, затверджений рішеннями цього органу, обмежив норми закону щодо відкритості засідань та їх трансляції таким доповненням: «за винятком обговорення та голосування щодо відповідності кандидатів або діючих членів ВРП критерію професійної етики та доброчесності».
На втаємничення діяльності Етичної ради спрямовано й практично тотожний п. 3.16.1 Регламенту, який гласить: «Обговорення та голосування Ради щодо відповідності кандидата та діючого члена ВРП критерію професійної етики та доброчесності здійснюються таємно».
Із початком масштабної агресії рф проти України Етична рада вирішила взагалі проводити співбесіди без онлайн-трансляцій. Спершу в режимі закритості відбулися співбесіди з чинними членами ВРП, а тоді й з усіма конкурсантами. При цьому вказані норми ЗУ «Про Вищу раду правосуддя» залишилися незмінними, хоча сам він зазнав модифікації – редакціями від 15.03.2022 та від 07.05.2022.
Позиція Етичної ради про відмову від онлайн-трансляцій мотивована дією режиму воєнного стану в Україні, а також необхідністю забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в оцінюванні – аби «не розголошувати інформацію, що може бути використана російським агресором».
Окрім того, відповідно до п. 3.15.2 Регламенту процедуру проведення співбесіди із кандидатом має завершувати його заключна промова кандидата. Однак співбесіда зі мною, що відбулася 23.02.2022, закінчилася на тому, що головуючий у засіданні голова Етичної ради Кишакевич Л.Ю. з’ясував, що питань в інших членів Етичної ради до мене немає. Відразу потому він поінформував усіх присутніх, що про час та дату засідання Ради, на якому відбудеться обговорення та прийняття рішення за результатами проведеної співбесіди, буде повідомлено пізніше, та оголосив перерву в засіданні.
Таким чином, скористатися правом на заключну промову я не могла.
З огляду на все сказане вище,
прошу:
переглянути рішення Етичної ради № 15 від 23.06.2022 «Про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя Гольник Л.В. критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена Вищої ради правосуддя» в порядку ad hoc, здійснивши розгляд питання за моєї та мого представника безпосередньої участі, у цілковито відкритому режимі, з проведенням трансляції в режимі реального часу на офіційному веб-порталі судової влади України, надавши мені можливість виступу стосовно питань, що призвели членів Етичної ради до помилкових висновків, та із заключною промовою кандидата.
